"Егономіка" Трампа: як жадібність стала головною ідеєю його політики — The Guardian

Жадібність президента США Дональда Трампа — це рушійна сила, що визначає його стиль лідерства, підхід до бізнесу та політики. Він перетворив укладання угод на головний інструмент досягнення влади й збагачення, і саме це стало наріжним каменем його так званої "егономіки" — симбіозу нарцисизму та прагнення до накопичення грошей.

Про це пише почесний професор Нью-Йоркського університету антрополог Арджун Аппадурай у статті для The Guardian.

На відміну від більшості підприємців, які інвестують у розвиток інновацій або ефективне управління, Трамп сфокусувався на угодах як інструменті самоствердження. Його кар'єра — це ланцюг угод, часто суперечливих, що не завжди приводили до успіху, але стабільно підтримували його імідж "майстра переговорів". Експерти зауважують: у Трампа немає потреби, аби кожна угода була виграшною — важливо лише створити ілюзію перемоги та монетизувати її через бренд.

У матеріалі Аппадурай звертає увагу на те, як Трамп, виходець із середовища нью-йоркської нерухомості, звик до системи, де прибутки базуються на спекуляціях і майбутній вартості активів. Такі угоди рідко є прозорими й підзвітними, а отже — дозволяють уникати чітких критеріїв провалу чи успіху. У сфері, де контракти можуть не відбутися, навіть попередні домовленості працюють як інструмент піару.

Як стверджує автор, політика Трампа — це продовження його ділової практики. Замість віри в ринок як механізм конкуренції й прозорості, він надає перевагу кулуарним домовленостям. Ринки йому незручні: вони безликі, а їхні результати — вимірювані. А от угоди — особисті, мінливі й вигідні для маніпуляцій.

Трамп активно капіталізує свій бренд через бізнеси синів, глобальні угоди, парфуми, поля для гольфу, аксесуари MAGA, нерухомість і навіть криптовалюти. Успіх або провал окремих угод не мають значення, якщо вони працюють на імідж та фінансову віддачу.

Поведінку Трампа автор статті порівнює із теологічним поняттям жадібності — ненаситного прагнення до збагачення. На їхню думку, саме ця якість лежить в основі його "егономіки" — економічної політики, орієнтованої виключно на задоволення особистих фінансових інтересів. Ідеї національного добробуту, захисту працівників або політичної сили — лише риторика, покликана замаскувати головну мету: накопичення капіталу.

Що насправді рухає Трампом

Постає логічне запитання: навіщо Дональду Трампу стільки грошей? Одна з найпоширеніших — і водночас найбільш стриманих — версій полягає в тому, що фінансові ресурси для нього є інструментом здобуття ще більшої влади. Можливо, навіть абсолютної. Уявлення про владу, з яким знайомий кожен — від батьків і вчителів до поліції чи уряду, — робить таке прагнення зрозумілим. Якщо Трамп просто хоче більше впливу, ніж мають інші, він не виглядає винятком. Він такий, як ми — тільки масштаб бажань інший.

Інша версія — бажання залишити по собі слід в історії, здобути славу не лише у земному, а й, умовно кажучи, у вічному вимірі. Про це може свідчити його постійна потреба підкреслювати власну винятковість: найкращий, найбільший, єдиний, неперевершений — ці суперлативи давно стали візитівкою його публічної риторики. Однак справжня слава зазвичай вимагає самопожертви, співчуття, здатності ставити інтереси інших вище за свої. Враховуючи очевидний дефіцит цих якостей у Трампа, прагнення до слави навряд чи можна вважати головною рушійною силою його дій.

Ще одна гіпотеза — жага до престижу, статусу та публічного визнання. Це поле, де успіх визначається чітко, поразка — беззастережна, а переможець отримує все. Змагання за статус — феномен, притаманний людству з давніх-давен. Вони супроводжують кожне суспільство, де є ієрархія, боротьба за ресурси, лідерство. В сучасному світі це виявляється в демонстративному споживанні, елітних придбаннях, резонансних благодійних акціях, а також у спробах здобути верх у корпоративних злиттях чи політичних переговорах.

Чимало соціологів і економістів вважають, що статус має власну економіку — обмежений ресурс, який розподіляється за принципом попиту та пропозиції, відмінним від грошового прибутку. На перший погляд, така логіка могла б пояснити мотивацію Трампа.

Але, як підкреслюється у статті The Guardian, і ця версія, попри свою привабливість, може виявитися лише ще одним відволікаючим маневром. Справжні мотиви Трампа — глибші й, можливо, значно простіші.

Мита як улюблений інструмент Трампа

Серед численних інструментів, до яких вдається Дональд Трамп, одним із найхарактерніших стали мита. Його постійне просування тарифної політики як панацеї для відновлення американської промисловості, наповнення держбюджету та зниження цін на внутрішньому ринку викликало подив у багатьох провідних економістів. Для Трампа мита — це не лише економічний важіль, а й засіб демонстрації сили, підвищення особистого статусу і реалізації власного підходу до укладання угод.

Попри примітивне й суперечливе розуміння глобалізації, Трамп переконаний, що ключем до будь-якої угоди є харизма, самовпевненість і необмежений фінансовий ресурс. Його образ "великого майстра угод" — неодноразово дискредитований банкрутствами, провальними проєктами і спростуваннями — фактично маскує глибоке несприйняття реальних ринкових механізмів, де балансують інтереси сторін, діє ціноутворення і панує прозора конкуренція. Усе це обмежує його улюблену тактику — добиватися вигоди будь-якою ціною для власного престижу.

Цей підхід пояснює, чому мита для Трампа перетворилися на зброю у глобальній боротьбі за першість у "ринку престижу". Подібну логіку в несподіваному контексті ще у 1922 році описав британський антрополог Броніслав Маліновський у своєму дослідженні системи кула — обміну цінностями серед вождів племен Тробріандських островів. Цей обмін мав ритуальний, а не економічний характер і слугував утвердженню престижу, демонстрації сили та встановленню союзів.

На відміну від ринкової торгівлі, система кула базувалася на суворих правилах, церемоніях і довірі. Але навіть у ній обмін відбувався в контексті взаємності й взаємоповаги. Трамп, хоч і не має нічого спільного з цими островами чи некапіталістичними системами обміну, діє за схожою логікою — однак із суттєвою відмінністю: він не зацікавлений у довгострокових зв’язках чи балансі інтересів. Його головна мета — перемога в угоді, де всі інші мають програти.

Його тарифна політика, яку він впроваджував без огляду на дипломатичні наслідки, ринкову логіку чи інтереси споживачів, — це спроба одноосібного домінування в глобальному просторі статусних змагань. Проте навіть ця стратегія, як підкреслює у своїй статті професор Аппадурай, слугує лише інструментом досягнення іншої, глибшої цілі — збагачення.

У світі Трампа гроші — це ресурс для впливу й ознака статусу, а також самоціль і фетиш, за якими відбувається нескінченна гонитва. Він поклоняється грошам і керується прагненням накопичити їх якнайбільше — через дітей, юристів, бізнес-партнерів і розгалужену мережу прихильників. Його прагнення до престижу, мита й угод — лише способи забезпечити нові джерела прибутку. Усе зводиться до одного: невгамовна, нарцисична жадоба до грошей, яку він перетворив на головну рушійну силу свого політичного й економічного стилю.

Криптовалюта як інструмент жадоби

Один із найяскравіших прикладів того, як Дональд Трамп поєднує різні економічні інструменти для досягнення особистого збагачення, — це його залучення до індустрії криптовалют. Цей сектор, який виник на межі легального ринку й тіньової економіки, став середовищем для спекулянтів, сумнівних підприємців, лобістів та маловідомих гравців. Він функціонує на периферії регульованих ринків, користуючись правовою невизначеністю, і часто стає пасткою для непоінформованих інвесторів, пенсіонерів та дрібних вкладників.

Крипторинок з його високою волатильністю та мінімальним наглядом ідеально вписується у стиль Трампа. Він отримав можливість одночасно виступати як гравець і власник своєрідного економічного "казино", де завжди виходить переможцем. ЗМІ вже неодноразово викривали приклади збагачення родини Трампа через криптовалютні проєкти, які порушують базові норми етики й конфлікту інтересів.

Одним із найвідоміших випадків є так звана мем-монета $Trump, яка, за оцінками деяких джерел, принесла Трампу та його наближеним значні прибутки. Продаж "доступу" до президента через фактично нерегульований криптопродукт поєднує політичне кумівство, монетизацію впливу та маніпулятивні фінансові інструменти. Деякі аналітики припускають, що лише на криптоактивах Трамп міг заробити мільярди доларів.

Для Трампа криптовалюта стала новим способом реалізації своєї ключової рушійної сили — жадоби до збагачення. Цифрові активи дають йому змогу прив’язати прагнення до грошей до масштабної ринкової системи, де символічне багатство трансформується у реальні прибутки, а потім — у нові угоди.

Однак Трамп вирізняється серед інших мільярдерів тим, що його бізнес-модель побудована переважно навколо самого процесу укладання угод. Його підхід полягає не лише у досягненні прибутку — а в здатності послідовно генерувати нові угоди, навіть якщо попередні були неуспішними. Бренд Трампа — це актив, який він постійно переоцінює, аби капіталізувати в майбутніх угодах.

Зрештою, Трамп змусив ринок працювати на себе, незалежно від того, чи укладені угоди приносять реальні результати. Його економічна філософія — це цикл самопідживлення, в якому гроші створюють бренд, бренд породжує угоди, а угоди — нові гроші. Як підсумовує Арджун Аппадурай у своїй статті, Трамп, подібно до того, як колись сам описував свої підходи до жінок, "захоплює ринки через угоди".

У США пройшли масові акції протесту проти політики президента Трампа.

Та чи загрожують вони його владі? І чи можуть протестні акції бути вигідні йому самому?

Відповіді на ці запитання в статті "Без королів". Чи загрожує Трампу Майдан?" дає аналітик Петро Герасименко.