Глобальні конфлікти як тектонічні зсуви світової економіки та їхні уроки для України

Глобальні конфлікти зараз — це не просто зіткнення армій на полі бою чи обмін дипломатичними нотами. Це тектонічні зсуви, що передусім кардинально переформатовують світову економіку, ламають звичні ланцюги постачань, перерозподіляють капітали і, що найважливіше, змінюють саму парадигму розвитку людства.

З 2017 року — як ми неодноразово описували і попереджали на публічних виступах — людство потрапило в період турбулентності, який передує фазовому переходу. А отже, військові конфлікти, локдауни, регіоналізація, криза глобальних інституцій, економічні кризи — все це було прогнозовано і неуникненно.

Для України, що перебуває в епіцентрі одного з найбільших конфліктів сучасності, розуміння цих трансформацій — не просто академічний інтерес. Це питання виживання, формування стратегії нашого майбутнього і зрештою здатності не просто пройти крізь цей шторм, а вийти з нього сильнішими.

Забудьте про «рожеві окуляри» — вони нам зараз точно не потрібні. Повернення оптимізму і віри у світле майбутнє має базуватися на реальних можливостях. Нам необхідно дивитися правді в очі і шукати, як «слабкі карти» перетворити на перемогу завдяки адекватній сильній стратегії.

Економіка під час світових воєн та уроки виживання

Історичні приклади не мають бути «дороговказом» — бо і контекст глобальних подій, і умови, і технології, і суспільна будова суттєво змінилися. Проте, історія дає нам важливі уроки, якщо ми готові їх вивчати з огляду на контекст.

У Другу світову війну відбулася тотальна зміна пріоритетів економіки: від споживання до військово-промислового комплексу (ВПК). У Третьому Рейху наприклад, витрати на «оборонку» зросли з 22 до 52% вже до 1940 року. Це була не просто переорієнтація, а повна мілітаризація економіки.

Як це фінансувалося? Через небачене зниження споживчих потреб. Вони ввели нормування продуктів та одягу — по суті, як у СРСР, тільки зі своїми нюансами (хоча згодом, звісно, розвинувся чорний ринок). І законослухняні німці, так само як і радянські громадяни, несли свої гроші в банки, щоб забезпечити державу необхідними ресурсами.

Ключовим елементом, який дозволив їм підтримувати функціонування економіки, було грамотне бронювання військово-професійних працівників. Вони чітко виявляли, хто є «важливішим» для збереження виробництва. Це, до речі, те, над чим Україні ще потрібно системно працювати, щоб не втрачати критично важливих фахівців у цій жорстокій війні.

У 1939 році, коли війна почалася, економіки Великої Британії та Франції перевищували економіку Третього Рейху. Не кажучи вже про економіку США, які вступили у війну пізніше. Це доводить: стартовий економічний потенціал не гарантує перемоги, але його мобілізація та здатність до переорієнтації (зараз ми скажемо — адаптивність) є вирішальними.

Холодна війна також залишила свій глибокий слід. Гонка озброєнь стала потужним драйвером інновацій та технологічного прогресу: розвиток космічної галузі, ядерної енергетики, обчислювальних машин — усе це значною мірою фінансувалося військовими замовленнями. Холодна війна також сформувала жорсткі військово-політичні блоки (НАТО, Варшавський договір), що кардинально вплинули на глобальні торговельні та інвестиційні потоки на десятиліття вперед.

Сучасні глобальні виклики та трансформації

Сьогодні ми є свідками нових, не менш масштабних трансформацій, що знаменують собою колапс традиційних міжнародних інституцій. ООН, ВТО, G20, G7 — усі вони виявляються неспроможними ефективно реагувати на сучасні кризи. Проблема довіри до цих інституцій зростає, а дії окремих лідерів, як-от Дональд Трамп, відверто спрямовані на їхню руйнацію.

Наслідком є відчайдушний пошук нових форматів співпраці та альянсів. І паралельна побудова кіберократичної альтернативи традиційним інститутам (лідирують у цьому напрямку «техноолігархи» і поборники глобальної гейміфікації світу).

Ми бачимо тотальну геополітичну та геоекономічну фрагментацію. Світ розколюється. У відповідь на неспроможність старих систем виникає необхідність формування нових військово-економічних союзів. Я вже неодноразово згадував ідею «Великої діагоналі» — неформального альянсу між Великою Британією, Польщею, Україною, Індією, Австралією, Новою Зеландією та Канадою з залученням країн Північної Європи та Балтії. Україна вже є повноцінним чи асоційованим учасником щонайменше чотирьох безпекових об’єднань (ООН, ОБСЄ, РЄАП і CIOR).

Це може стати основою для нового світового порядку, де економічна потужність та безпека переплітаються. Глобальні ланцюги постачання переосмислюються, і прагнення до локалізації та регіоналізації виробництва стає пріоритетом.

Ми переживаємо загострення енергетичної та ресурсної криз. Розгортається енергетична криза, що супроводжується волатильністю цін. Вплив кліматичних змін на аграрний сектор є відчутним (згадайте втрачений аграрний сезон на півдні України, «просування» субтропіків на північ, посуху на Вінниччині тощо), що підвищує важливість продовольчої безпеки. Парадокс України полягає в тому, що ми — країна з найбільшими покладами ресурсів у Європі, але при цьому залишаємося імпортозалежними. Це має змінитися.

Наростають фінансова нестабільність та інфляційний тиск. Надмірна заборгованість у світі створює реальні ризики боргової кризи, що може торкнутися всіх. Зростання інфляції, яке ми спостерігаємо і в Україні (через дефіцит кадрів та як наслідок — економічно невиправдане зростання зарплат), а також загроза стагфляції — це все прямі наслідки воєнних конфліктів та економічних дисбалансів. Де-факто ми вже спостерігаємо стагфляцію в Росії, а Україна перебуває на межі — і це дуже тривожний сигнал.

Виклики та стратегічні можливості

Україна у надзвичайно складному економічному та соціальному стані. На фронті ми, на жаль, втрачаємо позиції, і останні кілька місяців Росії кожен квадратний кілометр дається меншими втратами.

Економічно ми перебуваємо у передрецесійному стані. Мінус 0,1% був ВВП у четвертому кварталі минулого року, 0,9% у першому кварталі, що фактично близько нуля. Що 4%, що навіть 3% зростання ВВП цього року нам навряд чи доведеться побачити. Це означає, що ми в кращому випадку стоїмо на місці, а не розвиваємося.

У суспільстві продовжується зростання депресивних станів, тривожності. Ні про який там оптимізм, що є абсолютною передумовою економічного зростання, на жаль, зараз не йдеться. У нас сварки, невпевненість, бажання виїхати тільки збільшуються. Без оптимізму та драйву не буде економічного зростання (дані моделювальних досліджень і аналізу глобального досвіду, проведених Центром соціальних змін і поведінкової економіки в 2025 році).

Ми маємо катастрофічний дефіцит кадрів — у середньому 32% у всіх секторах, особливо в логістиці та будівництві (дані досліджень Advanter Group). Чому? Тому що працює така модель поведінки: краще бути на соціальних виплатах, чи ховатися від ТЦК, чи залишатися там, де ти є, а не переїздити заради роботи.

Краще почекати, поки «робота прийде до тебе», аніж донавчатися чи змінювати професію на затребувану. Така поведінкова модель призвела до того, що майже 40% українців працездатного віку економічно неактивні.

Демографічна криза теж вражає: на одного пенсіонера 0,8 офіційно працюючих. Для досягнення 1 трлн дол. ВВП (як Польща) нам потрібно збільшити економічну активність, суттєво підняти продуктивність праці і залучити до 3 мільйонів трудових мігрантів (але ми ще не готові до масових трудових мігрантів з Бангладеш, Індії, Африки).

Проте, саме в цих екстремальних умовах Україна має унікальний шанс стати драйвером змін. Ми можемо стати лідером у сфері технологій, зокрема ШІ. Наші (на жаль, лише умовно українські) команди працюють на третину ШІ-стартапів та п'яту частину геймдеву у світі. Україна може стати глобальною платформою для експериментів.

Розвиток військово-промислового комплексу — дронів, снарядів, техніки, ракет, роботизованих комплексів, систем протидії — має стати справжнім локомотивом економіки. Для цього критично важливо забезпечити передбачуваність у закупівлях, укладати трирічні контракти, дозволити експорт продукції ОПК. Не менш важливо зберегти інженерні та виробничі команди, залучати міжнародних партнерів до будівництва R&D центрів та виробничих потужностей саме в Україні.

При цьому зберегти адаптивність, гнучкість, швидкість — але індустріалізувати галузь, будувати розподілені, захищені виробничі ланцюги, з гнучкою інтеграцією і збільшенням частини ланцюгів саме в Україні; забезпечити доступ до необхідного масштабу компонентної бази.

Необхідна системна мобілізація з огляду на професії (і відповідною системою бронювання критичного персоналу для бізнесу), а також активне залучення жінок, ветеранів та людей з інвалідністю до економічної діяльності. І, звісно, фінансові та податкові стимули для регіонів — спеціальні інструменти та регуляторні послаблення для прифронтових областей (Харків, Запоріжжя, Дніпро, Суми).

Потрібно зменшити споживацтво (це вже питання суспільних змін), перенаправити кошти в економіку через військові облігації, ОВДП і створення фондового ринку (не плутати зі створенням ще однієї фондової біржі).

Війна — хоч як жахливо це звучить — прискорювач глибинних трансформацій економіки. Вона змінює принципи формування альянсів, фінансові потоки та технологічні пріоритети. Україна перебуває у критичній точці, де поточна динаміка, на жаль, не веде до Перемоги. Але ми маємо можливість зламати інерційний сценарій і перейти від стратегії виживання до стратегії прориву.

Використання наших унікальних переваг — адаптивний ОПК, потужний ШІ-сектор, унікальне геополітичне положення, готовність до нестандартних кроків і експерименту — це наш шлях до участі у формуванні нової глобальної архітектури безпеки, де Україна буде не жертвою, а активним, суб’єктним гравцем. Час діяти рішуче та стратегічно.