Голоси для партій: що приховує законопроєкт влади про «вдосконалення» виборів

Верховна Рада зареєструвала законопроєкт №13464, який під виглядом технічних змін до Виборчого кодексу може кардинально змінити правила виборчої гри. Документ, ініційований частиною депутатів від «Слуги народу» та «Батьківщини», вже зазнав критики — як із боку громадськості, так і деяких парламентарів. Причина — у спробі зменшити вплив виборців на формування парламенту й посилити роль політичних партій.

ОПОРА проаналізувала документ і виявила: під формулюваннями, які здаються суто процедурними, ховаються зміни, здатні серйозно змінити принцип розподілу мандатів на користь керівництва партій. Ідеться про зменшення реального впливу персонального голосування. Це дасть змогу політичним силам самостійно визначати, хто з кандидатів потрапить до парламенту.

Хоча 2025-й, найімовірніше, не стане роком виборів — через тривалу війну, мільйонну внутрішню та зовнішню міграцію, зруйновану інфраструктуру та небезпеки для виборців — підготовка до них має розпочатися заздалегідь. Інакше держава стикнеться з новими викликами, які, як завжди, «стануть несподіванкою».

10 липня законопроєкт подали 30 нардепів: 18 — від «Батьківщини», 11 — від «Слуги народу». Серед них — перший заступник голови фракції Андрій Мотовиловець, голова профільного комітету Андрій Клочко та брат спікера — Микола Стефанчук. До роботи долучився й сам голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.

Попри назву, зміни не стосуються воєнних ризиків чи особливостей голосування під час бойових дій. Вони сфокусовані виключно на перерозподілі впливу в системі виборчого процесу. Тобто — більше контролю для партій, менше — для виборців.

Правила для перших повоєнних?

Поява законопроєкту спричинила неоднозначну реакцію. В медіа з’явилися згадки про вибори під час війни, хоча в самому проєкті про це не йдеться.

Раніше, в червні, Руслан Стефанчук анонсував законодавчі зміни щодо повоєнних виборів, які мають вирішити низку системних питань, як-от голосування військовослужбовців, українців за кордоном тощо.

Критика проєкту розгорнулась і в коментарях під Facebook-дописом нардепки від «Слуги народу», голови підкомітету з питань виборів, референдумів та інших форм безпосередньої демократії Аліни Загоруйко. Відповідати довелося й Руслану Стефанчуку, який зазначив, що це не проєкт закону про перші повоєнні вибори, а «точкові питання в невеличкому законопроєкті».

Критично висловився й нардеп від «Слуги народу» та голова профільного підкомітету Віталій Безгін. Зокрема він був незадоволений запропонованим рівнем партизації, оскільки законопроєкт передбачає запровадження пропорційної системи на місцевих виборах для всіх громад. Безгін, навпаки, є прихильником розширення мажоритарної системи для громад із чисельністю до 50 тисяч виборців (замість чинного порогу в 10 тисяч). Утім, за його словами, норми щодо місцевого самоврядування погоджено виключити з подальшого розгляду.

Натомість нардеп від «Батьківщини» та один з авторів законопроєкту №13464 Михайло Соколов, зазначив, що Виборчий кодекс підлягає коригуванню, а запропоновані зміни відображають основні сенси справедливих підходів до повоєнних виборів відповідно до європейських стандартів. Утім, про які справедливі підходи та стандарти йдеться, депутат не уточнив.

Залишається під питанням, наскільки спільна ініціатива «Батьківщини» та частини «Слуг» витримає критику. Ми точно не знаємо, чому цей законопроєкт з’явився й чому саме зараз. Наразі ймовірність успішних переговорів щодо завершення війни залишається низькою, тож перспективи проведення повоєнних виборів у найближчому майбутньому доволі туманні. Однак можна припустити, що кожен з ініціаторів очікує певних переваг. Серед них може бути, приміром, запровадження комфортнішої системи для проходження партії до парламенту та пошуку потенційних кандидатів і спонсорів, які, зокрема, зможуть забезпечити фінансові й організаційні ресурси для проведення агітаційної кампанії за себе та партію тощо.

Нюанс перший: куди йдуть голоси?

Відповідно до ухваленого 2019 року Виборчого кодексу, наступні парламентські вибори мають відбутися за пропорційною системою з відкритими списками. Вперше її застосували на місцевих виборах 2020 року. Механіка системи така. Партія формує загальнодержавний список — наприклад, із 450 кандидатів — і розподіляє їх у регіональні списки. Таких регіонів 25, вони сформовані за адміністративно-територіальним принципом (виняток — об’єднані в Південний регіон Херсонська область, АРК та місто Севастополь). У кожному списку висувається від 5 до 18 осіб.

Окрім голосу за партію загалом, виборець може зазначити в бюлетені номер конкретного кандидата, впливаючи в такий спосіб на його позицію в списку. Що більше голосів за конкретного кандидата, то вищі його шанси пройти до парламенту.

У цьому власне й полягає перша зміна. Наразі, якщо виборець голосує за партію, але не вказує номер кандидата, він погоджується з тим порядком кандидатів, який сформувала сама партія в регіоні. Коли справа дійде до розподілу мандатів, такі голоси розподілятимуть саме серед кандидатів, включених до регіонального списку партії.

Натомість у законопроєкті пропонують змінити це правило. Якщо виборець не вказав конкретного кандидата, його голос зарахують не до регіонального, а до загальнонаціонального списку. Саме цей список партія формує централізовано, без жодного впливу виборця на розташування кандидатів.

На перший погляд, що тут такого? Партія ж отримає той самий голос. Але на практиці саме через загальнонаціональний список вона зможе просувати зручних собі кандидатів, на проходження яких виборець не впливав персонально. Водночас кількість осіб, обраних за регіональними списками, зменшиться, а вага «закритого» списку ще більше зросте.

На місцевих виборах 2020 року 59% депутатів обралися за списками. І це при тому, що голоси за партію залишались у межах регіону.

Проблему посилює й те, що мільйони українців перебувають за кордоном. Вони взагалі не мають змоги голосувати за конкретного кандидата — лише за партію. Це означає, що всі їхні голоси автоматично посилять загальнонаціональний список. Оцінка кількості українців за кордоном різниться та може становити від 5,2 до 8,9 мільйона.

Скасовується й вимога щодо мінімальної кількості кандидатів, які можуть бути висунуті у виборчих округах. Це дає змогу формувати «мінімальні» регіональні списки. Мета — збільшення частки голосів, які спрямовуватимуться на розподіл мандатів, знов-таки, за «закритим» загальнодержавним списком.

Припустімо, що партія виставляє в регіоні двох кандидатів замість передбачених максимально дев’ятьох. Політична сила отримує голоси, яких достатньо для здобуття трьох чи більше мандатів. Отже, список вичерпано, але голоси не втрачаються, а переносяться в загальний кошик партії. Вуаля — до ради проходить потрібний кандидат.

Нюанс другий: «паровози» нашої області

Інша особливість законопроєкту стосується «гарантованих кандидатів» — перших дев’ятьох осіб у загальнодержавному списку, які гарантовано стають депутатами, якщо партія долає бар’єр у 5%. Автори проєкту закону пропонують, щоб ці кандидати (крім першого номера) могли одночасно входити й до регіональних списків. Водночас те, за яким списком депутат обереться в парламент — загальнонаціональним чи регіональним — вирішуватиме партія.

Фактично це дасть змогу партіям підвищувати собі рейтинги в потрібних регіонах, використовуючи впізнаваних осіб. Так вони забезпечуватимуть депутатство своїм «віпам» за рахунок гарантій загальнонаціонального списку.

Ба більше, перші номери в регіональних списках матимуть привілейоване право на отримання мандату. Коли розподілятимуть мандати в регіональних списках, кандидатів розставлятимуть за спаданням отриманих голосів — від більшої кількості до меншої. Однак перші номери проходитимуть насамперед, навіть якщо інші кандидати наберуть більше персональних голосів.

Отже, кандидата-«паровоза» з національного списку логічно ставити не першим номером. Після отримання голосів він обирає проходження за національним списком, залишаючи мандат у регіоні для «місцевого», менш рейтингового кандидата. Схожу технологію вже використовували на місцевих виборах 2020 року. Рейтингові нардепи очолювали списки до обласних рад, а потім відмовлялися від мандатів місцевих депутатів.

Ми передбачаємо виняток, за яким мандат автоматично отримує кандидат, що набере кількість персональних голосів, не меншу за виборчу квоту. З огляду на досвід місцевих виборів на практиці, це будуть рідкісні випадки.

Нюанс третій: справедливість для регіонів

Ключова цікавість законопроєкту в тому, що він апелює до необхідності справедливого представництва регіонів у парламенті. Автори пропонують установити максимальну кількість кандидатів у списку пропорційно до кількості виборців окремо для кожного виборчого регіону. Наприклад, для міста Києва це 28 кандидатів, для Донецької області — 40, для Кіровоградської — 9, Полтавської — 14, Харківської — 26.

Утім, кількість мандатів, які отримають партії за регіональними списками, однаково залежатиме від явки виборців, оскільки ціна мандата (виборча квота) рахуватиметься для всієї України. Тобто до моменту встановлення результатів виборів ніхто не знатиме, скількома депутатами в парламенті буде представлена, приміром Полтавська область.

Видається, що рівне представництво регіонів можна забезпечити, наприклад, установивши відповідну кількість мандатів для регіонів, а не кількість кандидатів у списках.

Інше питання — це закріплення саме такої кількості кандидатів за кожним регіоном. Імовірно, наведені в документі цифри сформовані на основі даних Державного реєстру виборців (ДРВ). Однак наявна інформація не є актуальною, адже не враховує міграції населення від початку повномасштабного вторгнення Росії. Станом на червень 2025 року у ДРВ значилося 32,8 мільйона виборців із виборчою адресою. Найбільше — в Донецькій (2,9 мільйона) та Дніпропетровській (2,3 мільйона) областях і місті Києві (2 мільйона), а найменше — в Чернівецькій області (664 тисячі) та місті Севастополь (264 тисячі). В закордонному окрузі нараховується 393 тисячі виборців.

Запровадження представництва регіонів у виборчій системі має базуватися на актуальних виборчих даних. З огляду на можливість подальшої внутрішньої міграції, фіксувати кількість кандидатів у регіонах у розпал війни видається помилковим підходом.

Врешті, законопроєкт №13464 можна вважати пробою ґрунту на предмет сприйняття правил гри, які можуть очікувати країну. Через процедурні зміни партіям нададуть більше можливостей контролювати прохід кандидатів у парламент, оминаючи вплив виборців. Схоже, ці зміни лежать у площині політичних розрахунків і свідчать про те, що автори бажають зберегти формальну відкритість виборчої моделі, на практиці роблячи її закритішою.

Суспільний резонанс навколо законопроєкту демонструє, наскільки важливим є питання перших повоєнних виборів. Підготовка до їх проведення має починатися вже зараз, а не, скажімо, за місяць до їх оголошення, інакше є ризик отримати низку нововведень без публічного обговорення. В будь-якому разі проведення виборів можливе лише після завершення війни.