Повернення ветеранів до цивільного життя через новий фах – сапер

Фах сапера гуманітарного розмінування – одна з таких професій, що відкриває можливості для застосування цього активу ветеранам і ветеранкам.

Це про застосування навичок, здобутих під час служби, про професію, що дозволяє залишатися поряд з побратимами та розвиватися разом.

Сапери знаходять та ідентифікують вибухонебезпечні предмети та залишки боєприпасів, які становлять загрозу для мирного населення.

Вони очищують землю, щоб діти могли безпечно гратися на вулиці, а фермери — обробляти свої поля для врожаю.

Це дозволяє громадам функціонувати вільно та без страху.

Історії ветеранів, які знайшли свій шлях у цивільному житті через професію сапера гуманітарного розмінування, є прикладом успішної адаптації та професійного зростання.

Це розповіді про людей, які продовжують застосовувати свої навички та досвід, здобуті під час служби.

Про освоєння нової справи та побудову свого майбутнього.

Навчання у середовищі близьких за досвідом людей створює унікальну спільноту, яка підтримує та мотивує на цьому шляху.

Всі вони пройшли професійний курс у Навчально-кваліфікаційному центрі SHERIFF Demining.

Завдяки фінансовій та інформаційній підтримці від фонду «Повір у себе», понад 60 ветеранів опанували професію.

Курс надав їм не лише професійні знання, а й сприяв особистому розвитку.

Більшість учасників сприймають професію сапера як новий старт, можливість допомагати іншим і особисте досягнення.

Спільне навчання з тими, хто має схожий досвід, сприяє психологічному комфорту та мотивації, адже більшість учасників відчували себе частиною спільноти, що додавало впевненості.

100% студентів відчували постійну підтримку з боку викладачів, що підкреслює професійний та уважний підхід програми.

Після першого випуску вже надійшли пропозиції на посади від компаній: Нібулон, Українське агентство розмінування та NPA, а також є успішний кейс працевлаштування безпосередньо у SHERIFF Demining.

ПЕРСОНАЛЬНА МІСІЯ.

«Мене звати Максим, мені 25 років, я народився в Миколаївській області.

Закінчив юридичну академію, деякий час працював у патрульній поліції.

Потім звільнився і пішов добровольцем до Збройних сил України.

Служив близько року, поки не отримав поранення, яке призвело до втрати кінцівки.

Це не просто особиста історія — це історія багатьох побратимів, які підтримують одне одного навіть після фронту.

Побратим — для мене це святе слово.

Це той, хто був поруч у найважчі моменти.

І саме такі люди оточують мене й зараз.

Коли я прийшов на курс у SHERIFF Demining, одразу відчув: тут не просто «курсанти».

Тут — ті, хто пройшов війну.

Усі по-іншому дивляться на життя і ми всі одразу знайшли спільну мову.

Наша група — це маленьке братерство.

Про курс я дізнався випадково: дивився бій на Мегого, у якому мій товариш приймав участь у поєдинку, він виступав на протезі.

Після бою був ролик, спрямований до ветеранів — приєднуватися до курсу навчання на сапера.

Мене це зачепило.

Вже наступного дня я зателефонував до SHERIFF.

Розмова була щира, пояснили все чітко.

Я хвилювався: чи зможу фізично, адже протез — це обмеження.

Але мене одразу з'єднали з інструкторами, й після цієї розмови я зрозумів — можна.

Треба пробувати.

Гуманітарне розмінування — це більше, ніж просто сфера діяльності.

Це місія.

Це про безпеку держави, про рідних, про близьких.

Підтримка друзів, спілкування з родиною — це те, що тримає на плаву.

А ще — футбол на милицях.

Ці півтори-дві години на полі — час, коли не думаєш ні про що зайве, просто граєш і живеш.

Нещодавно я дізнався, що скоро стану батьком.

І це дало ще більше сили й мотивації.

Я знаю, заради чого вчуся, заради чого борюсь.

Щоб моя дитина жила в країні, де земля — безпечна».

Архівні фото ветерана 2022-2024 рр.

СВІДОМИЙ ВИБІР.

Ігор народився у Харкові, в місті, яке першим на собі відчуло, що таке війна у 21 столітті.

Останні 13 років живе в Києві.

Освіта — IT.

Досвід — спорт високого рівня: гірські лижі, лицарські бої, витривалість.

Але у 2022 році навіть той, хто звик рахувати секунди на схилі, навчився рахувати дні війни.

Коли 24 лютого все перевернулося, його гірськолижна школа зібралася разом.

І вже 27 лютого — ціла команда була у військовій частині.

Без довгих роздумів, без пафосу.

«Особливого вибору не було.

Якщо ніхто не буде цього робити — нам усім гайки.

Питання усвідомленості.

Якщо людина розуміє, що відбувається — то питання “йти чи не йти” не виникає взагалі».

Його пряма мова — як катана.

Без прикрас.

Але за цією різкістю — глибока рефлексія.

Війна навчила не тільки влучно стріляти, а й точно мислити.

Він не обрав бути сапером за покликанням.

Він прийшов на курс сапера гуманітарного розмінування, бо вважає: ці знання — життєво необхідні.

Для кожного.

«1500 кілометрів фронту — заміновано.

Це не про “може знадобиться”.

Це — про “потрібно вже”.

І не важливо, чи буду я працювати сапером зараз.

Може — пізніше.

Але знання вже є.

І вони на все життя».

Для людини, яка до цього не мала справ із саперною справою, курс став несподівано логічним.

Ніщо не лякало — все пояснювалось просто і чітко.

Але головне, що вразило, — викладачі.

«У нас дуже висока експертиза.

Навіть знайомі теми лектори розкривають на зовсім іншому рівні.

У них є бойовий досвід і глибоке розуміння процесів.

Кожне слово — про виживання.

І кожне слово варте уваги».

Ігор не виділяє "цікавіше — нецікавіше".

Каже: «Все гармонійне.

Все — важливе».

Тому що в гуманітарному розмінуванні немає зайвого.

Є тільки те, що рятує або — ні.

Його особливе спостереження: ветеран, який пройшов війну, інакше сприймає ці знання.

Бо розуміє їх ціну.

Для цивільного це може бути просто інструкція.

Для військового — це можливість не втратити побратима.

«Це не про “перекваліфікуватися”.

Це про бути готовим.

У цих умовах — лише навички можуть допомогти вижити.

Ніякі титули, жодної ілюзії».

Сьогодні він займається громадською діяльністю.

Допомагає іншим.

Але носить із собою знання — як цінний інструмент.

І якщо знадобиться — буде готовий.

Ця історія не тільки про нову кар'єру, а про усвідомлення, наскільки ці знання є критичними сьогодні, та прагнення здобути знання, щоб могти рятувати.

Архівні фото ветерана 2022-2024рр.

ШЛЯХ ВІЙСЬКОВОГО САПЕРА У ЦИВІЛЬНОМУ ЖИТТІ.

«Сапер — це людина мистецтва.

Кожен об’єкт — як окрема картина.

Ти маєш відчути, подумати, вирішити.

І зробити так, щоб більше ніхто не постраждав».

Його звати Олег, він народився в Горішніх Плавнях на Полтавщині.

Навчався в Харківському авіаційному інституті, за фахом - економіст, життя - державна служба, оренда, земельні питання.

Але 24 лютого 2022 року стало точкою перелому.

Олег пішов добровольцем.

Вже за лічені дні він став частиною інженерно-саперного підрозділу.

Пройшов усе: Київщина, Харківщина, далі — командування, відповідальність, поранення.

І — демобілізація.

Продовження новим етапом в житті.

«Я не хотів просто залишити за спиною свій досвід.

Хотілося перевести його у щось, що буде працювати на майбутнє».

Олег побачив оголошення про набір за спеціальністю сапер до курсу гуманітарного розмінування через «Київмілітарі Хаб» і одразу зрозумів — це воно.

Він прийшов не з нуля.

Він вже мав базу: знав боєприпаси, міни, роботу з вибухівкою.

Але здивувався — скільки нового відкриває саме гуманітарний підхід.

«80% з того, що тут викладають, для мене — нове.

Це інший рівень системності, інші підходи, інша мета.

Не зруйнувати — а зберегти».

Гуманітарне розмінування — це про людей.

І підхід до кожного об’єкта — індивідуальний.

Олег порівнює це з творчістю.

Кожен день на навчанні — як майстер-клас з відповідальності: реальні кейси, глибокий аналіз, етика поводження з небезпекою.

І ще — спільнота.

Для Олега це не просто група.

Це зв’язок, який він називає сильнішим за дружбу.

«Тут зібрались ті, хто пройшов війну, але не втратив внутрішньої енергії.

Це вище дружби.

Це побратимство.

Воно — назавжди».

Його переконання глибше за особисте: він активно рекомендує курс побратимам.

Вже двоє з них записані на наступний набір.

«Я розповідаю всім, хто дотичний до військової справи: це — шлях, який варто пройти.

Він відкриває нові горизонти.

І дає тобі значущу роль у майбутньому».

Це історія про професіонала, що трансформував свій досвід для очищення землі та мирного життя.

Архівні фото ветерана 2022-2024 рр.

ВІДКРИТТЯ НОВОГО ГОРИЗОНТУ.

Його звати Ярік, позивний «Тіто».

Ще до повномасштабного вторгнення він пройшов медогляд у військкоматі.

Просто — на всяк випадок.

І цей «випадок» настав.

У перші дні вторгнення він опинився у силах оборони Києва.

Але коли ситуація в столиці стабілізувалася — Ярік зробив те, що тоді здавалося логічним: поїхав на фронт.

«Набридло сидіти в тилу.

Поїхали спочатку на Харківський контрнаступ, потім — Бахмут.

І там уже все було по-серйозному».

Після Донбасу — поранення, госпіталь, реабілітація.

Потім — комісування.

Але Ярік, як і багато ветеранів, зіштовхнувся з новою реальністю: повернення в цивільне життя часто болючіше за фронт.

Не фізично — ментально.

«Цивільне сидіння на стільці — це не для всіх.

Після війни хочеться хоча б краплю адреналіну.

І не так багато професій, де він є, та ще й з гідною оплатою».

Він звернувся до КМДА — просто оформити пільги.

А там, через «Київмілітарі Хаб», почув про набір ветеранів на курс саперів гуманітарного розмінування SHERIFF Demining.

Перейшов у телеграм-канал.

«Мене вразило, що все було чітко, без пафосу.

Приїхав на співбесіду — приємне враження.

Вирішив: спробую.

І не пожалів ні на хвилину».

Для піхотинця, який все життя бачив міни лише зі сторони, ця сфера була абсолютно новою.

Але саме це зробило процес навчання захопливим — наче починаєш книгу з першої сторінки, але вона одразу тримає за живе.

«Мої знання з мінної справи зросли не просто сильно, а «вау».

Кожен день щось нове.

Кожна тема — як відкрите поле, яке ти поступово розміновуєш».

Найбільше вразила манера викладання.

Жодного академізму, жодних сухих слайдів.

Інструктори — бойові фахівці з реальним досвідом.

Вони говорять простою мовою, жартують армійським гумором, не ідеалізують, але й не лякають.

«Навчання — як ковток.

Пролітає за мілісекунду.

Немає нецікавих тем.

Все викладається так, що хочеться знати ще.

Якщо хтось скаже, що хоче бути сапером — я точно скажу: “Чувак, я знаю офігенний центр, де тебе навчать топові викладачі”».

Ця історія про справжнє відкриття нового горизонту через захопливу та цікаву професію.

Застосування набутих знань для усунення небезпек.

Перша група ветеранів слухачів курсу сапер (гуманітарного розмінування) у SHERIFF Demining.

Червень 2025р.

Україна сьогодні — це країна, яка воює та активно прагне відновлюватися.

За офіційними оцінками, понад 30% нашої землі забруднено вибухонебезпечними предметами, що становить понад 170 тисяч квадратних кілометрів.

Ці сухі цифри означають ліси, які не можна відвідати, поля, які не можна засіяти, оселі, куди не можна повернутись.

Від кожного з нас залежить, чи залишиться це спадком для нащадків, чи буде знешкоджено разом із війною.

Саме тому збільшення рескілінгових можливостей для ветеранів у сфері гуманітарного розмінування є одним із найефективніших методів, що дозволяє:.

поєднати військовий досвід із цивільною користю; створити середовище для розвитку спільноти; заповнити нестачу кваліфікованих професіоналів в критично важливій сфері; запропонувати престижне та високооплачуване місце для реалізації навичок.

Цей шлях — не індивідуальний.

Це — братерство і сестринство, що формуються в навчальних класах і на тренувальних полігонах.

Це нова солідарність, де ніхто не сам.

Але щоб таких історій було тисячі, нам потрібна системна підтримка.

SHERIFF Demining — доказ, що такі програми ефективні.

І вже зараз час виводити такі ініціативи на національний рівень.

Від громади — до області.

Від області — до держави.

Бо це — наша земля.

Наша місія.

І наше життя після війни.