Володимир Шепелєв: "Американські фермери планують інвестиції на 15-20 років уперед, не боячись криз"

Глобальна продовольча безпека переживає період високої волатильності. За даними ФАО ООН, індекс продовольчих цін у травні 2025 року знизився до 127,7 пунктів на тлі різноспрямованих тенденцій: ціни на зернові падають, тоді як молочні продукти подорожчали на 21,5% за рік. Експерти ФАО попереджають про ризики для врожаю в Північній Африці через посуху. У цих умовах особливої актуальності набуває вивчення стійких моделей агровиробництва.

Володимир Шепелєв – кандидат економічних наук, автор дисертації «Регулювання ринку свинини в Україні», співавтор монографії з модернізації свинарства та член журі American Business Expo Award. Останні три роки він вивчає американську модель агровиробництва. В інтерв'ю Володимир розповів про відмінності між американським та українським підходами до агробізнесу та запропонував рішення для модернізації.

Володимире, у вашій дисертації «Регулювання ринку свинини в Україні» ви довели, що 50% виробництва тримається на домашніх господарствах, тоді як у розвинених країнах ця цифра не перевищує 20%. У США ви спостерігаєте цю систему зсередини. У чому принципова різниця менталітету американських та українських виробників?

Головна відмінність – мислення про довгостроковість. У США виробництво свинини – це капіталомісткий бізнес, який налаштований на оптимізацію процесів і не передбачає великих змін ринку, політичної обстановки, економічних криз і ризиків, пов'язаних навіть зі страхом ядерної зброї без її застосування. Тут фермери планують інвестиції на 15-20 років уперед, не боячись, що завтра зміниться вся система або почнеться якась криза. В Україні, навпаки, половина виробництва тримається на домашніх господарствах саме тому, що люди не вірять у стабільність. Вони вирощують по 4-10 свиней вдома, боячись залишитися без їжі, тоді як у розвинених країнах 80% свинини виробляється на спеціалізованих підприємствах.

Ви ввели в науковий обіг поняття «компартменталізація», тобто комплекс заходів з оптимізації процесів і податкових послаблень, а для оцінки якості м'ясної продукції запропонували застосовувати УЗД. Як це може бути використано у тваринництві?

У США багато чого з цього вже працює на автоматі. Наприклад, тут давно використовують УЗД для оцінки якості туші, тоді як в Україні досі застосовують застарілий метод зі шпиком, який вставляють у холку. Різниця колосальна: УЗД визначає співвідношення м'яса, сала, кісток із точністю до міліметра і робить це за секунди, не пошкоджуючи тушу. Шпик – це суб'єктивна оцінка одним виміром в одній точці. Американська система HACCP вже стала стандартом усієї харчової промисловості. Це економить величезні ресурси та гарантує стабільну якість.

У своїх дослідженнях ви виявили парадокс: Україна експортує сировину для комбікормів до Європи, потім імпортує готові корми звідти ж. Це замкнене коло є системною проблемою пострадянської економіки чи окремий випадок?

Це системна проблема, яку можна розірвати тільки комплексними заходами. В Україні є чудова сировина, наприклад, зерно, кукурудза, мінерали, але країна експортує їх до Європи, а потім імпортує готові комбікорми. Те ж саме з племінним матеріалом: місцеві свинарі віддають перевагу європейському поголів'ю, не довіряючи вітчизняним породам. Це замкнуте коло недовіри до власного виробництва. Потрібно змінювати підхід: від модернізації ГОСТів, деякі з яких не змінювалися з 80-х років, до створення власних центрів селекції та переробки.

Проблеми галузі свинарства хвилюють аграріїв у всьому світі. Це засвідчив інтерес, що виник до монографії, співавтором якої ви стали. Про що ця робота?

Монографія, яку ми написали на основі дисертаційного дослідження, узагальнила український досвід модернізації свинарства і показала, як теоретичні розробки впроваджуються на практиці. Міжнародне визнання підтверджує, що наші підходи актуальні не тільки для пострадянського простору, а й для світового агробізнесу. Це особливо важливо зараз, коли я вивчаю американську модель. Бачення глобальних трендів допомагає краще аналізувати місцеву специфіку.

Після захисту дисертації ви викладали в Національному університеті біоресурсів і природокористування (НУБіП), що стабільно входить до топ-10 вишів України, та входите до складу Всеукраїнської асоціації економістів-міжнародників, серед членів якої – провідні вчені й практики – професори й кандидати економічних наук з найбільших вишів України. Як академічне та професійне середовище впливає на розвиток ваших досліджень?

Викладання в НУБіП показало величезний дефіцит сучасних знань у студентів аграрних спеціальностей. У зв'язку з євроінтеграцією були потрібні нові матеріали та дослідження, і моя робота дала змогу впровадити в освітній процес актуальні знання про європейські стандарти у свинарстві. Півтора року роботи молодшим науковим співробітником в одному з провідних аграрних університетів України дали змогу не лише передавати знання студентам, а й продовжувати дослідницьку діяльність. Членство у Всеукраїнській асоціації економістів-міжнародників дає доступ до широкої експертної мережі та допомагає бачити українські проблеми в глобальному контексті. Це особливо цінно під час аналізу міжнародних ринків та пошуку рішень для українського агросектору.

Ваша експертиза отримала міжнародне визнання – вас було запрошено до журі престижної American Business Expo Award. Чи були серед учасників представники сільгоспгалузі та які проєкти особливо зацікавили?

Робота в журі American Business Expo Award дає можливість бачити передові бізнес-рішення, включно з агротехнологіями. Серед учасників багато представників аграрного сектора: від стартапів з рішеннями для точного землеробства до компаній з автоматизації ферм. Особливо зацікавили проєкти з інтеграції ШІ у тваринництво – системи аналізу поведінки тварин і передбачення захворювань. Це та сама предиктивна модель безпеки. Вразили розробки альтернативних білків і сталого виробництва кормів.

Чи можна створити універсальну модель харчової безпеки, яка працювала б і в стабільному американському середовищі, і в умовах української непередбачуваності?

Універсальна модель можлива, але вона має бути адаптивною. По-перше, потрібно змінювати психологію учасників ринку. Поки фермери думають про виживання завтра, а не про розвиток через десять років, жодні технології не допоможуть. По-друге, створювати проміжні інститути між державою і бізнесом, які гарантуватимуть довгострокову стабільність правил гри. У США таку роль відіграють галузеві асоціації та кооперативи. По-третє, інвестувати в освіту і науку. Коли я викладав у НУБіП після захисту дисертації, бачив величезний дефіцит сучасних знань у студентів. І по-четверте, розвивати безвідходні технології не як данину моді, а як економічну необхідність. Біогазові установки, які я описував у своїх роботах, можуть окупатися за 3-5 років за правильної організації процесу.