5 найдивніших видів мишей за версією природознавців BBC Discover Wildlife

На Землі існують види мишей, що мають “суперсили”, яким можуть позаздрити люди. Одні з них легко виживають у високогір’ї. Інші регенерують свій спинний мозок. Природознавці журналу BBC Discover Wildlife зробили підбірку з п’яти найдивніших видів цих гризунів.

1. Жовтоголова листовуха миша або Phyllotis xanthopygus

Миші Phyllotis xanthopygus належать до родини хом'якових. Вони є абсолютними чемпіонами серед ссавців у виживанні на високогір’ї. У 2020 році вчені зустріли їх навіть на вулкані Юяйяко під час експедиції до Анд. 

Листовухі миші спокійнісінько жили на висоті 6739 метрів над рівнем моря. У більшості ссавців починається гіпоксія вже на висоті 2 500–3 000 м. Щоб адаптуватися до таких умов, тваринам потрібні сотні поколінь для еволюції.

Phyllotis xanthopygus важать близько 55 грамів. Довжина тіла приблизно 9 см, а хвіст може сягати до 16 см. Відомі своїми великими кругленькими вухами.

2. Миша-саранчеїдка або Onychomys torridus

Onychomys torridus — люті хижаки, що полюють на саранчу, змій, павуків, скорпіонів та багатоніжок-сколопендр. Через еволюційну адаптацію отрута скорпіонів впливає на них як природне знеболююче. 

Іноді ці гризуни задирають мордочку до неба і починають вити на Місяць. Вчені досі не розуміють, навіщо миші це роблять. За однією з гіпотез, у такий спосіб вони помічають свою територію. За іншою, це войовничий клич після успішної битви. 

Тваринки короткохвості, стрибучі і невеличкі. Ведуть нічний спосіб життя і утворюють моногамні пари. Їх можна зустріти у Мексиці і США.

3. Африканська колюча миша виду Acomys

Гризуни отримали свою назву завдяки остьовій шерсті, яка стирчить урізнобіч, ніби голки у їжака. Але вражають африканські колючі миші не зовнішнім виглядом, а здатністю до відновлення. 

У лабораторних умовах мишка виживала із перебитим хребтом, оскільки може регенерувати спинний мозок. Окрім цього, гризуни вміють відновлювати смертельні для інших ссавців травми серця, нирок і серйозні ураження шкіри без рубцювання. Серед ссавців вони єдині на це здатні.

В США їх часто тримають як екзотичних домашніх тварин, хоча родом вони із пустель Африки. Найніжнішою частиною їх тіла є хвостик.

4. Андська напівводна миша або Chibchanomys orcesi

У 2024 році під час експедиції до Перу біологи виявили новий вид водяної миші. Ці гризуни вченим ніколи раніше не траплялися. Вони належать до роду, що налічує лише два види. І живуть виключно в Андах. 

Напівводяних гризунів не так і мало — науці відомо щонайменше 18 видів. Але перуанські мишки особливі. Вони живуть на висоті 2000–4000 метрів вздовж болотянистих берегів стрімких гірських струмків і біля водоспадів. 

Ці гризуни полюють на великих водяних безхребетних та дрібну рибу. Для цього Chibchanomys orcesi еволюційно адаптувалися, виростивши собі частково перетинчасті пальці на лапках, водовідштовхуючу шерсть та видовжене тіло.

5. Стрибуча миша або Notomys fuscus

Австралія має найбільшу на планеті кількість стрибаючих видів ссавців. Одних лише сутінкових стрибучих мишей є шість видів. У такий спосіб переміщуються також деякі пацюки, кенгуру, валабі та тушканчики-култарри. 

За однією з гіпотез, стрибучість еволюційно найбільше розвинулася саме тут через ізольованість континенту. Не було крупних хижаків, які б змусили дрібнішу здобич навчитися швидко бігати. 

Натомість були передумови для того, щоб пересуватися саме стрибками. Більшість регіонів у Австралії посушливі або напівпустельні. Стрибки дають змогу пересуватися одразу на більшу відстань у пошуках їжі чи води. Тому Notomys fuscus та їх земляки виростили собі міцні і довгі задні лапи. 

Зовнішнє середовище завжди впливає на еволюційні адаптації. Якщо в Австралії найбільше стрибучих ссавців, то у тропічних лісах найкольоровіші птахи. Це пояснюється кліматом, а також великим біорізноманіттям. Щоб відрізняти чужих і своїх, вигідно виділятися кольорами.