Голод 1921-1923 років вбив щонайменше 1,5 млн людей: як українці заплатили життям за радянські амбіції

Літо 1921 року назавжди залишилося в пам'ятці українського народу як початок однієї з найжорстокіших трагедій. 29 липня того року керівництво КП(б)У ухвалило рішення, яке перетворило природну посуху на рукотворну катастрофу національного масштабу.

Телефонограма до московського центру містила зобов'язання вилучити зі зголоднілої України стомільйонний запас зерна в пудах, при цьому половину врожаю мало бути передано російським губерніям.

Коли небо і земля змовилися проти людей

Влітку 1921 року південноукраїнські терени зустріли селян нещадною засухою. Випалені сонцем поля не змогли дати звичний урожай, залишивши хліборобів без традиційних запасів на зиму. Однак замість співчуття та допомоги влада продемонструвала залізну рішучість у виконанні встановлених планів хлібозаготівель.

Весняні зміни в аграрній політиці обіцяли селянам право розпоряджатися власним врожаєм після виконання державних зобов'язань. Продрозкладку мали замінити продподатком, що звучало як крок до справедливості. Проте реальність виявилася жорстокішою за будь-які обіцянки — примусові вилучення продовжувалися з колишньою безжальністю. Тобто, воно відбувалося навіть всупереч усім обставинам гострої нестачі: наприклад, у Донецькій губернії, де врожай був удвічі меншим за встановлену квоту продподатку, влада все одно примушувала збирати призначені суми.

Географія страждання

Найжорстокіше лихо вдарило по п'яти південних губерніях: Катеринославській, Запорізькій, Донецькій, Миколаївській та Одеській. Саме ці терени, традиційно багаті на зерно, перетворилися на епіцентр національної трагедії.

Реквізиційні загони працювали з механічною точністю, вилучаючи останні запаси зерна навіть з найбідніших селянських дворів. Природна катастрофа стала лише тлом для штучно створеної гуманітарної кризи безпрецедентних масштабів.

Невтішні цифри

Статистика того періоду вражає своєю жорстокістю. До весни 1922 року майже чотири мільйони українців опинилися на межі виживання. Це число становило понад третину всього населення постраждалих регіонів — кожна третя людина в цих краях боролася за життя.

Перші жертви голодної смерті з'явилися вже восени 1921 року, однак точний підрахунок втрат досі неможливий через приховування інформації владою. Цифри стали не просто статистикою, а свідченням величезної людської трагедії. За різними даними, загальна кількість померлих від голоду в Україні у 1921-1923 роках коливається від 1,5 мільйонів до понад 3 мільйонів осіб, що робить цю трагедію однією з найбільших в історії України XX століття.

Мовчання як зброя знищення

Отже, влада майстерно володіла інформаційною зброєю. Українську трагедію ретельно приховували від суспільства, створюючи навколо неї завісу мовчання. Преса того часу наполегливо розповідала про допомогу російському Поволжю, водночас замовчуючи масштаби лиха в українських губерніях.

Термін "голод" стосовно України було заборонено вживати в офіційних документах і публікаціях. Натомість використовували евфемізм "неврожай", який применшував масштаби катастрофи та знімав відповідальність з влади за створену ситуацію. Така лінгвістична маніпуляція унеможливлювала адекватну оцінку ситуації та організацію ефективної допомоги.

Зокрема й через це міжнародна спільнота відгукнулася на українську трагедію лише через рік після початку катастрофи. Серпень 1922 року приніс довгоочікувану гуманітарну допомогу від закордонних організацій, яка врятувала тисячі життів. Проте для сотень тисяч українців ця допомога прийшла занадто пізно.

Голод як політичне знаряддя

Більшовицьке керівництво демонструвало цинічну майстерність у використанні людського горя для зміцнення власної влади. Під гаслами боротьби з наслідками стихійного лиха проводилися конфіскації церковного майна, посилювалися репресії проти незгодних, придушувався будь-який опір у сільській місцевості. Влада перетворила природну катастрофу на інструмент політичного тиску, демонструючи готовність жертвувати людськими життями заради досягнення ідеологічних цілей.

Трагедія 1921-1923 років стала своєрідним випробуванням методів, які згодом будуть використані в ще більших масштабах. Голодомор 1932-1933 років мав свою страшну передісторію в цих подіях, коли влада вперше продемонструвала готовність використовувати голод як засіб підкорення цілого народу.

Раніше "Телеграф" розповідав про ще три трагедії, які радянська влада приховувала в Україні. Масові смерті не лякали можновладців, але головне було — не допустити розголосу.