Три роки після теракту рашистів в Оленівці. Хто й коли відповість за воєнний злочин проти українських військовополонених?

29 липня 2022 року в бараці виправної колонії в Оленівці – селищі на окупованій Росією від 2014 року території Донеччини, де утримували українських військовополонених – пролунав вибух. Загинули понад 50 військових, які раніше в травні вийшли в полон з «Азовсталі», ще приблизно 140 були поранені. Вцілілі засвідчили, що їм понад п’ять годин не надавали медичної допомоги. Саме це стало підставою для українського розслідування, щоб оголосити підозру за цим фактом.

Як просувається міжнародне розслідування та які шанси, що відповідальні за теракт в Оленівці понесуть покарання? Про це Радіо Свобода поспілкувалося з адвокатом Андрієм Яковлєвим, який брав участь у підготовці подання про злочин до Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі, та представником «Азову».

Ті, хто вижив. У якому стані полонені?

«Від тих, хто вижив у бараці після вибуху і кого врешті обміняли, знаємо, що під ранок поранених наказали скидати в КАМАЗи, щоб відвезти до лікарні в Донецьку», – каже у розмові з Радіо Свобода військовослужбовець 1-го корпусу НГУ «Азов» Нестор Барчук.

До того ж, їм близько п’яти годин не надавали медичної допомоги, додає військовослужбовець. За його словами, поранених було багато, їх рятували лише медики та бійці, які теж були в бараці, окупаційне керівництво колонії не впускало швидкі, які приїхали до місця вибуху.

«Ми знаємо дуже мало про те, де утримують військовослужбовців бригади «Азов», включно з тими, хто був поранений в Оленівці та досі перебуває у полоні, – продовжує Нестор Барчук. – Тим більше, існує практика переміщень українських військовополонених з однієї колонії в іншу та з одного СІЗО в інший, щоб їхній слід губився».

Українські полонені перебувають у близько 300 місцях утримання по всій території Росії і тимчасово окупованих територіях (ТОТ), що є грубим порушенням ІІІ Женевської конвенції, яка вимагає, щоб вони утримувалися в спеціалізованих таборах, зауважує співрозмовник.

«Тому, на жаль, дуже мало інформації про їхні місця перебування. Зв’язком військовополонених з родинами мав би займатися МКЧХ, втім, відсутнє хоча б якесь листування», – каже Нестор Барчук.

Згідно з останніми даними Моніторингової місії ООН в Україні, понад 90% українських військовополонених зазнають тортур.

«Працівники Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) Росії ще на початку війни отримали інструкції щодо поводження з українськими військовополоненими, згідно з якими знімалися будь-які обмеження на насильство та будь-яка відповідальність за нього. Цю інформацію розкрили троє працівників ФСПВ, які вже передали свідчення МКС та живуть за програмою захисту свідків, – нагадує Барчук про розслідування The Wall Street Journal. – Про існування єдиних практик катувань свідчить також той факт, що в тюрмах на відстані тисяч кілометрів одна від одної застосовують одні й ті ж форми катування полонених».

• Чи справді Червоний Хрест не ходить до українських полонених і приховує побачене у тюрмах Росії?

Військовослужбовець зазначає: щодо полонених «азовців» росіяни відчувають особливу ненависть та жорстоке ставлення у полоні.

«Росіяни не можуть забути оборону і звільнення Маріуполя «Азовом» у 2014-му, відтягування та перемелювання великої частини російських сил під час оборони Маріуполя в 2022 році», – каже Барчук.

Що кажуть ООН і Червоний Хрест?

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявляв, що місія ООН жодного разу не погодилася ознайомитися з українськими матеріалами щодо вибуху в колонії. Представники місії висловлювали готовність розслідувати теракт і мали встановити обставини злочину в Оленівці.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш оголосив про створення місії з встановлення фактів 3 серпня 2022 року, через кілька днів після теракту. Однак вже у січні 2023 року місію розпустили: «через відмову Росії співпрацювати та надавати гарантії безпеки».

Поки місія працювала, вона жодного разу не побувала в Україні та не ознайомилася з українськими матеріалами справи.

«Питання про допуск місії на місце злочину наразі не розглядається. Але навіть якщо б розглядалося і, скажімо, місію пустили в Оленівку завтра, то минуло вже три роки, за які всі сліди чи докази зникли або були знищені росіянами», – каже Нестор Барчук.

«Ситуація з місією ООН є маленькою частиною більшої проблеми – безпекова архітектура та механізм міжнародного гуманітарного права, сформовані після Другої світової війни, не діють. ООН, як і Ліга націй свого часу, виявилася неспроможною запобігти великій війні в Європі, не кажучи вже про розслідування одного із найтяжчих воєнних злочинів проти військовополонених у Оленівці», – коментує Нестор Барчук.

Міжнародний комітет Червоного Хреста, як і ООН, також не визнав відповідальність Росії за теракт в Оленівці.

«МКЧХ не має доступу до українських військовополонених на території Росії чи ТОТ. Організація жодного разу публічно не визнала порушення Росією Женевської конвенції про поводження з військовополоненими та не засудила ці дії, – наголошує Нестор Барчук. – Під час виходу з «Азовсталі» МКЧХ не спромігся навіть зареєструвати усіх захисників як військовополонених».

• Воєнний злочин російських загарбників в Оленівці

Три аспекти

Теракт в Оленівці має три аспекти злочину, каже у розмові з Радіо Свобода адвокат, керуючий партнер АО «Амбрела» та експерт ГО «Медійна ініціатива за права людини» з міжнародного гуманітарного та кримінального права Андрій Яковлєв.

Торік у грудні він разом із групою правозахисників взяв участь у підготовці подання до МКС – з закликом розслідувати вбивства українських полонених в Оленівці. Українські правозахисні організації передали Міжнародному кримінальному суду усі зібрані докази, включно зі свідченнями, результатами експертних досліджень, фото та відео. Всі матеріали, зібрані українськими журналістами, правозахисниками, прокурорами тощо, були синхронізовані у єдину доказову базу.

«Перше – це безпосередньо напад і вибух. Друге – надання медичної допомоги опісля та додаткові смерті. Третє – це поводження з військовополоненими, які перебувають у перманентно жахливих умовах, до яких застосовують катування, – перераховує адвокат. – Вони перебувають у статусі інкомунікадо із зовнішнім світом, тому ні родичі, ні інші особи не мають про них інформації. Такий статус нещодавнім рішенням ЄСПЛ прирівнюється до катування».

Щодо вибуху, продовжує Андрій Яковлєв, то він встановлений фактами: «Численні дослідження підтвердили вибух – до того ж, йдеться не про вибух надзвичайної руйнівної сили, якої б могли завдати ракети потужної дії, як GMLRS від HIMARS». Так, руйнування страшні, але їх характер інший: будівля вся спалена всередині, але не зруйнована зовні. А тіла загиблих пошкоджені вогнем».

У жовтні 2023 року Моніторингова місія ООН із прав людини в своїй доповіді про ситуацію в Україні заявила, що вибухи в колонії в окупованій Оленівці на Донеччині, внаслідок яких загинули і були поранені українські військовополонені, не були спричинені запуском українськими силами ракети HIMARS, як про це стверджувала російська сторона.

«Швидше за все, використали локальну зброю, найімовірніше, термобаричну, – додає Яковлєв. – А це свідчить: обстріл не був здалеку, йдеться про кільканадцять кілометрів. Найвірогідніше, її запустили з окупованих територій. Про це свідчить напрямок руйнувань, і в звіті моніторингової місії ООН зафіксовано: запуск був із глибини окупованої території».

Є свідчення і про підкинуті снаряди від HIMARS: розсипані долі, а не застряглі на поверхнях. Цілі, а не уламками.

«Медійна ініціатива за права людини» до другої річниці від теракту в Оленівці оприлюднила розслідування про події 28-29 липня 2022 року у виправній колонії в окупованому Росією селищі Оленівка, де загинули щонайменше 50 українських військовополонених.

Як йдеться на сайті ініціативи, у день трагедії українці, які перебували на території колонії, чули вибухи на території закладу і безпосередньо всередині. Зі слів свідків повідомляється, що перший вибух, коли «щось впало» на території колонії, прозвучав близько 23:30 28 липня. Приблизно о 23:45 прогримів вибух уже у бараці, кажуть опитані «Медійною ініціативою за права людини» експолонені «азовці».

«Свідки говорять, що загалом у ніч на 29 липня в Оленівці сталося три вибухи. Один – за територією колонії. Два – у бараці, де утримували 193-х «азовців». Перший із тих, що пролунали в бараці, стався точно в районі вхідних воріт, які відділяли головне приміщення від умовної кухні. Другий – ймовірно, в кутку за будкою, де «азовці» проводили нараду», – йдеться в розслідуванні.

Відповідальність за злочин несуть керівники колонії, де стався теракт, а також керівники військових частин Росії, які контролювали цю територію (та вищі чини за ієрархією), каже експерт з міжнародного права. Це називається принципом відповідальності командирів, додає він.

До того ж, Росія не допускає незалежні розслідувальні місії на територію вчинення злочину.

«Це дає підстави притягувати до відповідальності не тільки керівників Федеральної системи виконання покарань, а й високе російське командування. Але поки що українське розслідування не висунуло йому підозри», – розповідає Андрій Яковлєв.

Він каже, що на це є низка причин. Одна з них – це складність розслідування та відсутність національної, української практики притягнення до відповідальності військових начальників на підставі принципу відповідальності командирів.

Для того, аби спростити використання цього принципу міжнародного кримінального права, в Кримінальний кодекс України наприкінці 2024 року додали статтю 31-1 (кримінальна відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників). Поки в публічному доступі відсутня інформація про її використання.

Щодо ненадання медичної допомоги Андрій Яковлєв каже наступне:

«Її надавали лише наші полонені, і то їх запустили з запізненням на дві-три години. Допомогу надавали підручними засобами: якимись бинтами, що мали при собі тощо. Швидких, як кажуть очевидці, не допускали. Поранених та важкопоранених доправили в донецьку лікарню приблизно через п’ять годин. До того ж, їх везли просто в КАМАЗах. Це визначило подальшу долю декого з цих людей: дехто загинув».

Які шанси для міжнародного розслідування і що потрібно для нього?

Національне розслідування триває.

«Оголошені підозри керівнику установи і його заступнику за те, що вони не надали медичну допомогу після вибуху і у результаті дев’ять людей загинули. Стосовно організації самого вибуху слідство іще триває. Цей напрямок для нас один з пріоритетних», – зазначав начальник департаменту війни Офісу генпрокурора Юрій Бєлоусов у коментарі «Укрінформу».

Довести факт ненадання медичної допомоги, що спричинив, зокрема, і смерті людей, легше та швидше, ніж відповідальність Росії загалом за вибух, каже Андрій Яковлєв.

Експерт пояснює: минулого жовтня Верховна Рада ухвалила імплементаційні зміни в Кримінальний кодекс у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Вони передбачають уточнену відповідальність командира за злочини – це нове для українського правозастосування. А також дають змогу притягати до відповідальності Росію. Вина її посадовців підтверджується і тим, що вона приховує, що сталося, не допускає на місце розслідування, поводиться тенденційно тощо, зауважує експерт.

Наразі МКС є найбільш ефективним механізмом для розслідування воєнного злочину в Оленівці, адже, згідно зі статтею 27 Римського статуту, для МКС немає політико-дипломатичних імунітетів, вважає Нестор Барчук.

Утім, Яковлєв скептичний щодо результату.

«За всю свою історію МКС розглянув зо два десятки справ та виніс вироки по них. У МКС є принцип: особа має постати перед судом особисто. Тобто справи тих, хто цей суд ігнорує, не можуть розглядатися, – пояснює адвокат. – Суд може лише визначати підозрюваного і винести ордер на арешт. Далі підозрювану людину оголошують у розшук і складають обвинувачення на неї. Але навіть щоб пред’явити обвинувачення, підозрюваного слід затримати, він має постати перед судом особисто».

Крім того, додає Яковлєв, до МКС подано вже понад 160 тисяч справ для розгляду з різних країн, тож не випадає сподіватися, що їх всі розгляне МКС. Тож експерт покладає більше надій на українське правосуддя.

«Потрібно створити інфраструктуру виконання вироків міжнародних судів та ухвал про розшук за кордоном, – вважає Андрій Яковлєв. – Поки що таких механізмів немає. У міжнародних відносинах немає єдиного суду, єдиної поліції, єдиної служби, яка всіх розшукує. До цього ж, накладається велика кількість вироків, до якої міжнародне право не готове».

Зазвичай, як пояснює Андрій Яковлєв, такі ухвали проголошують в індивідуальному порядку, а це довго. До того ж, одні країни можуть приймати запити на екстрадицію, інші – ні. Це дозволяє, каже, воєнним злочинцям почуватися безпечно.

Справа через свою широкомасштабність і, очевидно, спланований на високому рівні характер переслідування «азовців» має всі ознаки злочину проти людяності, додає адвокат.

«Є підстави вважати, що це було покарання «азовців», починаючи з того, як непропорційно бомбили Маріуполь. Потім обставини здачі в полон, потім – трагедія в Оленівці і загальне поводження з «азовцями», включно з їх нелегітимними засудженнями – це як сплановане приховане покарання», – коментує Андрій Яковлєв.

Понад те, МКС – єдиний суд, який має юрисдикцію притягувати до кримінальної відповідальності захищених імунітетом високопосадовців та виносити обов’язкові до виконання вироки, щонайменше в тих 125 країнах, що підписали Римський статут. Тому саме він має компетенцію провести розслідування скоєного в Оленівці злочину.

Верховна Рада України ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС) 16 серпня 2024 року. Римський статут МКС на сьогодні ратифікували 124 держави. Росія підписала статут, але згодом відкликала свій підпис.

«Це найвища точка та потенційно найефективніша в плані виконання вироку», – каже Яковлєв.

«Але, по-перше, для розслідування потрібен час, доки МКС зможе зайнятися справою. По-друге, обвинувачені мають предстати перед судом, тільки тоді можливий вирок. Адже, ще раз, МКС не може розслідувати, поки не затримають обвинуваченого», – додає експерт.

У повідомленні, яке надіслала група українських правозахисників до МКС, фігурують прізвища обвинувачених, кому б мали висунути ордер. Їхні прізвища не розголошують, сподіваючись на видачу секретних ордерів (на відміну від публічного, який, наприклад, виданий російському президенту Путіну та уповноваженій при президенту з прав дитини Марії Львовій-Бєловій).

«У нас немає інформації про рух у справі, – каже Андрій Яковлєв. – Можливо, це пов’язано з тим, що МКС реагує саме на системні речі. Можливо, спершу він зреагує на факти масових катувань українських військовополонених. А тоді й Оленівка дочекається свого часу».

Авторка: Ярослава Тимощук

Джерело:  Радіо Свобода