Універсальний солдат. Роботи замінюють піхотинця у новітній війні: досвід ЗСУ

Нещодавно Третя штурмова бригада провела безпрецедентну операцію: на Харківщині було атаковано та зачищено ворожі позиції без застосування піхотинців, винятково за допомогою дронів та наземних роботизованих комплексів. Ба більше, кілька російських вояків здалися в полон українським роботам. Зачищені ворожі укріплення та лісосмугу зайняли українські сили.

Схоже, війна майбутнього настає вже зараз: як бачимо, окремі штурми проходять без піхотинців і на полі бою сходяться не солдати, а керовані механізми.

З початку цього року в Силах оборони все активніше застосовують наземні роботизовані комплекси (НРК). На сьогодні невеликі підрозділи НРК, взводи та роти, є вже у 22 бойових бригадах, і цей процес масштабується, каже офіцер відділу розвитку наземних систем управління безпілотних систем командування Сухопутних військ ЗСУ Володимир Ровенський. Офіцер певен: у цій війні виграють кращі технологічні рішення. Зараз, каже він, Україна значно випереджає Росію у виробництві та застосуванні наземних роботів. 

Які роботизовані комплекси найефективніше працюють на полі бою, які в них плюси та мінуси, де їхня «ахіллесова п’ята» і врешті чому наземні дрони так довго йшли до лінії зіткнення?

«Гном», «Лють», «Терміт». Найзапитуваніші роботи на фронті

Шестиколісна машинка з казковою назвою «Гном» кумедно дряпається схилом ґрунтівки. Якби вона була яскравого кольору, а не чорного, то цілком нагадувала б іграшкову. І якби в її кузові не лежали дві пласкі протитанкові міни, які «Гном» за командою акуратно скидає дорогою: одну на ґрунтівку, одну в траву на узбіччі. 

Руф, високий бородатий чоловік у військовому строї та відповідній 30-градусній спеці панамі мілітарі, керує машинкою за допомогою джойстика, тому здається, що він теж трохи грається. 

Руф – інструктор школи спеціалістів безпілотних наземних комплексів «Варан», а маленький безшумний робот – мінер. Він може рухатися на власному заряді акумулятора до 30 км і, як кажуть, здатен видряпатися на пологий пагорб, може вести приховане спостереження за допомогою камери на щоглі, має захист від РЕБів.

Як-то кажуть, «за ним не заіржавіє», бо «Гном» забезпечений посиленим захистом від вологи, отож здатен вбрід долати невеликі ручаї.

Колеса машинки не мають звичних шин усередині, які легко пробиваються на поганих дорогах – вони зроблені з суцільного тривкого матеріалу.

Робот також має функцію самознищення – за потреби вибухає, щоб не потрапити в лапи ворогам. Словом, «універсальний солдат».

У маленькому кузові цієї роботизованої платформи вміщаються лише дві міни, проте, розповідає Руф, є більші роботи-мінери, деякі здатні оперувати навіть 24 мінами, але, звісно ж, вони помітніші, на відміну від малюка «Гнома».

Військовий натискає на кнопки – і «Гном» повертається в стрій, на майданчик поруч з іншими наземними роботами, які для медіа демонструють представники командування Сухопутних військ. 

Володимир Ровенський каже, що це зразки запитуваних на фронті комплексів, які вже пройшли «бойове хрещення»: рядком стоять обіч мінера ударний дрон «Лють» та НРК «Терміт» і «Ардал», що зазвичай використовуються для перевезення на позиції продуктів і боєприпасів, а також для евакуації поранених і загиблих. «Терміт» і «Ардал» на гусеничному ходу. 

Усі роботи вітчизняного виробництва і переважно з вітчизняних складників. І всі багатофункціональні.

Наприклад, «Терміт» може не тільки опікуватися логістичними перевезеннями, а й мінувати територію та бути ударним дроном, якщо встановити на нього турелі (пристрої, на які кріпиться кулемет). 

Як же в такий досить невеликий кузов «Терміта» чи «Ардала» вміщається поранений боєць? «Скрутившись лежачи, а легкопоранений може просто сидіти. Я бачив, як один важко поранений сам якимось дивом забрався на платформу, хоча зазвичай така місія потребує, щоб поруч були побратими, які покладуть трьохсотого на платформу», – відповідає оператор НРК 20-го полку безпілотних систем К-2 Аркадій з позивним Чипполіно, котрий сам не раз вивозив на роботах поранених і загиблих. 

Лише за останній час, кажуть колеги Аркадія, його підрозділ провів шість успішних евакуацій поранених з поля бою. 

Якщо евакуаційна операція готується заздалегідь, то до роботизованого комплексу чіпляється причіп, тоді наземний дрон може вивезти навіть кількох бійців.

«Лють», який надійшов до війська наприкінці минулого року, початково броньований, він має на озброєнні легкий кулемет калібру 7,62 і здатен виявляти та вражати цілі навіть у темряві. Головна місія машини – атакувати живу силу противника із засідки.

Окрема категорія наземних роботизованих комплексів, яка не була представлена на цьому заході, але про яку варто згадати, – роботи-камікадзе. Ці невеликі машини заїздять у ворожий бліндаж чи окоп і підривають себе разом з його мешканцями. 

Тому, за словами операторів наземних роботизованих комплексів, новим трендом є броньовані машини: чимдалі все більше виробників пропонують захищені механізми.

Найбільше наземних роботів, 47%, призначені для логістичних завдань та евакуації поранених, 25% – для виконання інженерних завдань, у тому числі мінування та розміновування, решта – бойові наземні комплекси, зазначає майор Ровенський. На його думку, варто збільшити виробництво та, відповідно, забезпечення війська бойовими наземними дронами.

«Ахіллесова п’ята» роботів та як її захистити

Якщо кілька років тому на фронті такі машини зустрічалися вкрай рідко, то сьогодні, як з’ясував «Главком», держава закуповує 200 видів різноманітних наземних роботів для потреб армії. 

Стрімкий розвиток наземних роботів обумовлений інтенсивністю ворожих FPV, що фактично унеможливлює бойову роботу на лінії боєзіткнення, яка за останні пів року фактично перетворилася на багатокілометрову мертву кілл-зону, де простіше вціліти роботу, а не людині. «Наразі мета – врятувати життя наших воїнів на передньому краї, завдання -максимум – надалі наземні дрони мають максимально замінити «на нулі» солдата», – говорить Володимир Ровенський. 

Військове керівництво досить гнучко відреагувало на виклики і зміну характеру бойових дій, вважає Люба Шипович, директорка благодійного фонду Dignitas, що займається забезпеченням війська НРК та навчанням новим технологіям. «Два роки тому ми не змогли завершити проєкт із впровадження наземних роботизованих комплексів, він не був запитаним. За останній рік усе змінилося, – говорить Шипович. – У 2024-му відкрилася перша школа для навчання операторів наземних роботизованих комплексів, «Варан», і ми тоді жартували, що це перша школа на планеті».

Люба Шипович розповідає, що перший час була накладена цілковита заборона на фото та відео операцій з використання нових моделей роботизованих комплексів: «Роботи брали участь в евакуації наших поранених хлопців з Авдіївки (під час виходу наших сил з Авдіївки у січні 2024 року – «Главком»). Це було зроблено тихо, щоб ворог не зміг зафіксувати нові розробки й ми могли їх завершити та вдосконалити».

Треба згадати, що перші роботи на фронті точково з’явилися ще у 2015 році, це були наземні дрони-камікадзе і, звісно, вони були радше як екзоти, виняткові випадки. До цієї ідеї повернулися в перші роки великої війни, але на початках наземні роботизовані комплекси здавалися таким собі  «неконвенційним», другорядним озброєнням.

Україна справді виявилася піонером у цій справі, адже зразки роботів, що існували в арміях окремих держав НАТО, насамперед США, виявилися непридатними до інтенсивних бойових дій: глохли, ламалися, не могли здолати природні перешкоди, глушилися РЕБами. Отож усі наземні дрони, які зараз працюють на передньому краї, є made in Ukraine.

Західні партнери проявляють значний інтерес до українських НРК, адже багато зразків наземних роботів представляють справді цілковито нові технологічні рішення, випробувані в умовах реальних бойових дій, і щомісяця з’являються нові й нові розробки та вдосконалені існуючі. Проте, за словами співрозмовників «Главкома», наразі держава наклала заборону на експорт роботизованих комплексів. 

Роботів, що замінять на передовій піхотинця, виготовляють кількадесят вітчизняних компаній. Ціна комплексу залежно від моделі коливається у межах $20-70 тис.

Користувачі та виробники наземних дронів визнають, що навіть найкращі зразки, як довела практика їх застосування на полі бою, потребують точкових удосконалень. Проте «Ахіллесовою п’ятою» всіх наземних дронів, як пояснили співрозмовники, є зв’язок: якщо зв’язок переривається, машина просто завмирає на місці. Виходом є використання штучного інтелекту, і над цим щойно почали працювати розробники.

Наземними дронами складніше керувати, ніж БпЛА

«Чи швидко можна навчити людину керувати цією штукою? – перепитує військовий з позивним Наруто, інструктор школи «Варан». – Та я вас за годину навчу, ну за дві. Але проблема полягає в тому, що треба не тільки навчитися приводити його в рух, розвертати і вчасно спиняти – значно складніше опанувати всі операції, які має виконувати робот: завантажувати, стріляти вчасно, мінувати та інше». Отож навчання у школі триває не кілька годин, а 35 днів. 

На сьогодні в армії є сім шкіл, де навчають керуванню наземними роботами, три з них відкрито у Сухопутних військах. Окрім того, в деяких бригадах проводять власний курс навчання для новобранців, які захотіли стати керманичами наземних дронів. Такі курси зазвичай тривають 14-20 днів.

Оператори наземних роботизованих комплексів вважають, що управляти НРК значно складніше, ніж повітряним дроном. Але не святі горщики ліплять. Наруто запевняє, що керувати наземним роботом легко навчиться людина, яка має базові технічні знання, або непогано вчилася в школі. 

Начальниця центру рекрутингу і підготовки підрозділів безпілотних систем Сухопутних військ Тетяна Муравйова заохочує до служби в підрозділах НРК: «Нам потрібні не тільки оператори, але й водії, зв’язківці, системні адміністратори, ремонтники». 

Олена Зварич, для «Главкома»