Картонка твого тата

Хочу висловитися стосовно протестів за НАБУ і САП. Я оминав цю тему, поки вона була найбільш актуальна. Оскільки за статутом не маю брати участь у будь-яких мітингах, а локаційно сам надто далеко — мої висновки точно можуть почекати.

Уявіть ситуацію. Хтозна-де сидять мужики по 50 років. Вони пішли в армію, бо так було треба. Сидять 116-й день на позиції десь між Луганщиною та Харківщиною. Під час перекуру читають із телефона чудові новини про збереження демографії, тобто небажання влади брати 18-річних у військо. Переглянулись, докурили, кивнули.

І тут ті самі збережені демографічні проєкти виходять із картонками на протест. Ого, які вольові! А що ж їх непокоїть? Овва, доля НАБУ. Ухвалення законопроекту, який дійсно абсолютно дарма не обговорювали із суспільством. Але є проблема. Більше їх нічого не турбує, судячи з усього.

У них розв’язані руки щодо будь-яких тем. Можна експлуатувати військових, навіть не спитавши їхньої думки, плакатами на кшталт «Моя мама не за це воює» чи «Мій тато не за це загинув». Це дуже сильно, звісно.

Якщо треба було вибісити навіть тих військових, які до протестувальників могли відчувати певну симпатію — взагалі неперевершено. Бо більше їх ніхто ніяк там і не згадував. Тільки як мертвий (тобто зручний) додаток до власної цілі. І тут ми повертаємось до протестів.

А що це за турбота про НАБУ без думок про армію, без якої антикорупційні органи впадуть разом із державою? Передусім комфорт. Сидіти собі в безпеці, хіба на час тривоги в метро побігти. Не сердити європейців, бо ще безвіз скасують, не дай Бог.

Ні, мені теж подобається безвіз, особливо під час відпустки. Але ж я розумію, навіщо після 24-го дня народження цим демографічним резервам знадобиться квиточок до Європи, і вже в один кінець. «Іх дазор акончєн».

Якби влада проштовхувала будь-який законопроєкт, який нам нашкодить, але Європу не напружить — цих протестів не було б, судячи з усього. Не так масово, принаймні. Відповідно, не бачу сенсу якось хвалити активну молодь. Вона активна не в той бік, який треба.

Я зараз не кажу, що всі-всі протестувальники мали побігти до ЗСУ за контрактом. Кажу, що на проблеми армії їм байдуже, поки вони не зачіпають їх особисто.

Хочете висказати своє «фе» владі, ще й за армію? Чудово! Навіть підкажу чудовий привід. Нещодавно нардеп Гурін трохи забув, завдяки кому досі є живим та здоровим. Він сказав, буцімто військовим не потрібні пільги. Каже, це обов’язок такий — батьківщину боронити, ну то нехай виконують. А пільги не треба.

Навіть більше. Гурін посмів заїкнутись, що у військових своя присяга, а в нього як народного депутата — своя. Чесно кажу, я дуже зрадів, що перебуваю на достатній відстані від цього нехорошого громадянина. Але тут питання в іншому.

Десь були протести проти нього? Може, молодь вийшла з картонками? На жаль, я таких не бачив.

Поки хтось із влади роззявляє рота на армію та не чіпає збірну лавандового рафу з Рейтарської — все добре. Нехай роззявляє. Вояків згадають, коли вони десь на фронті героїчно загинуть. Тоді їхнім ім’ям можна буде прикрити власні побажання.

Оце я розумію, вдячна та активна молодь. Треба всіх забронювати взагалі, мабуть. А якщо військовий на фронті без поповнення сидить із минулого року — зітхнути, написати «Же-е-есть» і зробити донат на 100 гривень. Хай той солдат морду завалить.

Особисто мені було огидно читати те, що написав Гурін. Так могла написати лише та людина, якій відверто чхати на армію. Може, я задовбусь ненавидіти кожну таку тварину, тож сформулюю інакше. Допомагати таким точно не збираюсь. Поважати — також.

Та навіть без горе-депутатів для активної молоді вистачає приводів щось спитати у керівництва держави. Не для себе цього разу. Для тих, хто замість вас, бо ви є демографія.

Хтось вимагав пільги якісь нові, щоб дружина військового краще тягнула сім’ю за час відсутності чоловіка?

Може, додати самим бійцям трохи часу на відпустку?

Чи якісь доплати, аби солдат на відпочинку не лишався із голою двадцяткою від держави? Там дружині скинув, там на ремонт корча — і немає відкладених грошей.

Ні. По-ху-байдуже.

Ну то не питайте, чому цілі бригади не підтримали вас, а проігнорували.

Щоб знати проблеми армії, треба хоч якось нею цікавитись. Коли твій вік став білим квитком — тобі чомусь це перестало бути цікавим. Ну то не дивуйся, що армія не готова тебе цілувати в одне місце лише за те, що ти ось такий молодий та кльовий, вийшов у центрі столиці постояти.

На жаль, проблем у війську надто багато, щоб когось поважати за рішучість окремо від цього війська. За гарну гру у футбол, гарний мітинг із зовсім іншої теми чи хороший смак у музиці.

Коли НАБУ під загрозою, і коли НАБУ нічого не загрожує — для сімей військових це одна й та ж ситуація. Якщо солдат гине на фронті, його родину чекає сім кіл пекельної бюрократії, щоб якісь гроші отримати; всі картонки мовчать. Якщо солдат покалічився, картонки теж мовчать. Про патронні заводи картонки взагалі думати й не починали.

Хтось скаже: «Ну так фронт провалюється, от біда, зараз не до того». Та що ви кажете?! Ого! А не підкажете, чому він такий проблемний?

На фронті проблеми через те, що в армії далеко не перший рік бракує людей. Бійців не міняють, бо ніким. Усі пішли малювати плакати на честь НАБУ, а заміну 50-річному кулеметнику шукати — це не тренд. Це не модно. Він, мабуть, і картонки не вартий.

Коли твій друг піде в СЗЧ, загине чи дійде до психозу і пустить собі кулю в лоб, ти забудеш про нього так само, як забув про інших людей у камуфляжі. Може, потім на мітингу напишеш: чи він за це загинув, чи за щось інше? Головне, не питати в ще живого друга. Раптом він скаже щось дуже неприємне на твою адресу? Здохне, тоді й питай.

Якби на акції прихильників НАБУ хоч хтось порушив питання військових — я б ставився до цього інакше. Скажу чесно, це підняло би бойовий дух. Одразу було б видно, на кого не плювати суспільству у будь-якому випадку.

Дуже хотілося побачити хоч один такий плакат, чисто для себе. Подякувати тій людині, що і себе відстояла, і нас не забула. Багато фото перегорнув. І щось нічого такого не побачив. Дякувати нікому. Отже, ставлюсь до цього відповідно.

Колись і я був активістом окремо від війська. Та в нас були дещо інші пріоритети.