Козаки у Маньчжурії: хто i як будував українську державу під протекторатом японського імператора

Усі ми знаємо про існування Запорізької Січі. Ця козацька фортеця, розташована за Дніпровськими порогами, стала символом споконвічного прагнення українців до свободи. Після її руйнування 250 рокiв тому багато запорожців не змирилися з втратою своєї вольниці та заснували ще кілька Січей, найвідомішою з яких є Задунайська, яка проіснувала майже до середини ХІХ століття.

Проте в історії України була ще одна Січ. Вона суттєво різниться від решти своїм порядком та обставинами, за яких створювалася, але найбільше її виділяє місце розташування — Маньчжурія, зараз це — Китайська Народна республіка.

В останній день липня 1931 року біля Печеніжина на Львівщині на поштовий віз, який перевозив гроші фірми "Піляж", напали троє озброєних людей. Вони поранили фірмана, але злякані коні втекли разом з возом до міста. Поранений фірман впізнав серед нападників колишнього гімназиста Миколу Митлюка. Хлопець ще під час шкільного навчання отримав тюремний термін за побиття викладача, що був польським шовіністом. Тож те, що колишній гімназист став членом найбільш ворожої до польської окупаційної влади організації, нікого не здивувало.

Миколу Митлюка та кількох інших учасників різних експропріаційних акцій українські націоналісти вирішили вивезти з країни, адже у випадку їх арешту хлопців чекала неодмінна страта.

Молоді націоналісти відійшли через Карпати у Чехословаччину, а згодом у Німеччину та Італію. Проте їх кінцеву точку прибуття не міг уявити ніхто.

Українці в Маньчжурії та японський імператор

Коли у 1922 році більшовикам вдалося відновити свою владу над Зеленим клином (український анклав на Далекому Сході Росії), найактивніші українці були змушені рятувати свої життя еміграцією. Їх новим пристанищем став центр Маньчжурії — місто Харбін. Через кілька років по тому лідер Української військової організації (УВО) — єдиної сили, яка продовжувала зі зброєю в руках боротися за українську державність, Євген Коновалець звернув увагу на цей далекосхідний осередок та став складати плани, як можна його використати у боротьбі проти радянської влади.

Важливо Помилки УНР, які виправляємо зараз: що не так зробили українці 100 років тому

На початку 1930-х років керівництво ОУН (основою якої була УВО) налагодило зв’язки з Японією, яка саме в той час окупувала Маньчжурію та створила на її території свою маріонеткову державу — Маньчжоу-Го. Умови складалися максимально сприятливо, і Євген Коновалець просто не міг упустити нагоди посилити український опір на Далекому Сході. Тут йому й стали у пригоді втікачі від польського правосуддя. Так Микола Митлюк разом з іншим націоналістом Михайлом Затинайком відправився транзитом через Нідерланди та Велику Британію у Токіо, де їх зустріли офіцери імператорського генерального штабу.

Перед групою Митлюка було поставлене чітке завдання — налагодити підпільну роботу ОУН в Маньчжурії. В одному лише Харбіні проживало майже 20 тисяч українців. Ще десь стільки ж жили в інших містах Маньчжурії. Проте Маньчжоу-Го була лише плацдармом. Основною ціллю ОУН було поширення своїх ідей серед приблизно мільйона українців, які продовжували жити на території Далекого Сходу СРСР.

Далекосхідна Січ: двоє відчайдухів, які намагалися перевернути світ

Обоє діяли під вигаданими іменами, прикриваючись фальшивими місіями. Так, Митлюк отримав легенду німецького дослідника вченого-економіста Богдана Луковенка. Отримавши посаду секретаря Української національної колонії (УНК), за менш як пів року Митлюк витіснив з цієї організації, яка представляла місцеву українську діаспору, усіх "малоросів" — так він називав прихильників співпраці з білими емігрантами (розгромленими більшовиками прихильниками імперії), а також позбавив впливу представників УНР, фактично колишніх лідерів українського руху на Зеленому Клині.

З 1937 року увесь місцевий український рух став підконтрольним ОУН, у структурі якої під керівництвом Ярослава Барановського було сформовано спеціальний відділ, що курував далекосхідний напрямок.

Символом такого остаточного перепідпорядкування української діаспори в Маньчжурії націоналістам стало перейменування молодіжного крила УНК на Далекосхідну Січ у січні 1937 року. Цим актом нове керівництво ще раз наголошувало на зміні мети діяльності місцевих українських організацій із просвітницьких на бойові з чіткою ціллю — відродження української держави, бодай на Далекому Сході. Але зробив це уже новий керівник осередку — Михайло Мілько, бо Микола Митлюк загинув у вересні 1936 року під час спроби перетнути радянський кордон.

Важливо Як українці Росію колонізували: історія клинів на Кубанi, в Поволжi, на Далекому Сходi

Цікаво, що Михайло Затинайко, з яким Митлюк прибув до Харбіна, підозрював у вбивстві свого друга та соратника уенерівців. Адже саме їх представник Унитченко перетинав з Митлюком кордон, але сам водночас повернувся неушкодженим.

Насправді ситуація була дещо складнішою. Унитченко був втікачем із СРСР, представився начебто членом антирадянського підпілля, яке ніби діяло на території Зеленого Клину ще із часів революції. А вже після закінчення війни він повернувся до СРСР. Тож зараз, оцінюючи ситуацію у ретроспективі, можна вважати, що це був засланий агент радянських органів держбезпеки.

Вже через кілька десятиліть, досліджуючи історію українського національного руху, ми можемо спостерігати як радянські органи держбезпеки неодноразово використовували цей прийом заманювання провідних діячів українського руху до вигаданих підпільників на території СРСР. Тоді ж про таку тактику, звісно, ніхто не здогадувався.

Далекосхідна Січ та японські плани

Для підсилення діяльності до Харбіна цього разу з Неаполя виїхала ще одна група націоналістів на чолі із Григорієм Купецьким, який так само як і Митлюк був учасником невдалого акту експропріації, але в місті Городок. У Токіо їх зустріли представники японського генштабу. Після короткого курсу навчання російської мови та відомостей про структуру та організацію радянської армії, а також географії радянського далекого сходу групу Купецького відправили до Мукдена, де їх зустріло керівництво Квантунської армії (армії Японії, яка знаходилася в Маньчжурії та готувалася до вторгнення у радянський союз).

Важливо Суджа наша: коли і чому "степова Січ" відійшла Росії

Японське керівництво вимагало від українців дезорганізації радянської армії шляхом залучення на свою сторону солдатів та офіцерів українського походження. Основою для підготовки диверсійних груп, які мали б цим займатися, мала стати Українська Далекосхідна Січ (УДС), яка проводила активну роботу з українською молоддю Маньчжурії. Натомість українці у разі успіху Квантунської армії мали утворити на території Зеленого Клину українську державу під протекторатом японського імператора.

Прибувши до Харбіна, Григорій Купецький очолив УДС. Окрім культурно-просвітницької роботи було введено водійські курси та обов’язковий військовий вишкіл щонеділі для усіх членів. УДС готувалася для виконання надскладної місії — перекидання окремими малими групами у радянський тил та підготовка там повстання в момент вторгнення японської армії в СРСР.

Проте поразки імператорської армії у боях на озері Хасан влітку 1938 року та на річці Халкін-Гол через рік зірвали план вторгнення. Саме між цими подіями УДС вдалося досягти піку своєї популярності серед української молоді, адже тоді до Маньчжурії дійшли чутки про проголошення Карпатської України, що сприяло національному піднесенню — українці повірили, що таке в принципі можливо. УДС обіцяли громадянство нової української держави усім своїм членам.

Натомість для японського уряду, який вирішив шукати миру із СРСР, розростання УДС було зовсім не потрібне. Перед Григорієм Купецьким було поставлено вимогу відійти під управління російської діаспори у Харбіні (той самий білий рух). Такий розвиток ситуації був неприпустимий для українських націоналістів, тож Далекосхiдна Сiч перейшла у підпілля та зосередилася на просвітницькій роботі.

У 1939 році представники УДС узяли під повний контроль УНК, проте це обернулося репресіями з боку японської адміністрації. Тож українці почали виїжджати із підконтрольної японцям Маньчжоу-Го до контрольованого урядом Чан Кайши Шанхаю. Уже після Другої світової війни ОУН підтримувала дружні взаємини із китайським генералісимусом, який був витіснений підтримуваним Кремлем китайськими комуністами на Тайвань.

Остання Січ та українці на Тайвані

Григорія Купецького, який залишився у Харбіні разом зі своєю організацією восени 1940 року, взагалі заарештували. Нагадаємо, що ще весною 1938 року у Роттердамі радянською розвідкою було вбито керівника ОУН Євгена Коновальця (тодішня українська преса вважала, що остаточно це рішення у Кремлі було ухвалено саме через діяльність УДС). Тож Григорій Купецький — бойовик без будь-якого політичного досвіду залишився сам на сам із японцями, які змінили свої пріоритети. Для нападу на Перл-Харбор їм не потрібні були українці.

Важливо Два українці — три гетьмани: чому "не склалося" у Козацької держави і як оминути Руїну сьогодні

Проте після вступу США у війну — саме втягненням наймогутнішої промислової держави світу обернулися японські авантюри на Тихому океані, імперія сонця, що сходить, відновила співпрацю з УДС. Біля Харбіна навіть було відкрито табір для утікачів із СРСР, які б мали поповнювати лави січовиків.

Своєю чергою УДС готувала агітаційні листівки та відправила двох своїх членів на курси дикторів. Це була друга спроба підготовки диверсійної місії на територіях Зеленого Клину. Було відновлено діяльність УНК, фактичне керівництво якою здійснював Купецький.

Українцям маньчжурський уряд виділив територію неподалік Харбіна, де вони отримали повне самоуправління — так почалася Сангрійська Січ. Вона стала останньою із Січей, утворених українцями до моменту, коли так стали називати бойові підрозділи у складі сучасних Сил оборони України.

Діяльність Далекосхідної Січі: підсумки і висновки

На жаль, у 1944 році повторилася ситуація 1938–1939 років. Японці зробили ставку на білу еміграцію, що було неприйнятно для січовиків. Зрозумівши безперспективність співпраці із Японією, яка програвала війну, січовики стали перебиратися до Шанхая, аби потім відбути до Тайваню та інших майбутніх держав Західного блоку. Ті ж українці, які вирішили залишитися у Харбіні (в основному — представники колишніх організацій, які діяли до приходу ОУН), були знищені радянською окупаційною владою після взяття Харбіна у серпні 1945 року.

Важливо Друга світова війна по той бік планети: як воювали Китай, Японія, США й СРСР у Азії

Діяльність Далекосхідної Січі, яка у різних формах існувала майже вісім років — це яскравий приклад ролі особистостей в історії. Її заснування не було логічним наслідком об’єктивного ходу історії. Навпаки, діяльність УГС постійно відбувалася всупереч — ходу історії, здорової логіки та бажанням урядів наймогутніших держав світу. Далекосхідна Січ — це живий доказ того, що історія не детермінована (визначена наперед), а часто залежить від випадків та волі окремих людей.

Євген Коновалець відправив на Далекий Схід всього вісьмох своїх людей (і то останні три вирушили після загадкової загибелі Миколи Митлюка), які повністю перевернули тамтешній національний рух, який повільно рухався до того, щоб стати філією російської імперської "білої" еміграції. Ця неймовірна пасіонарна особистість розсилала своїх відданих воїнів у різні точки світу, де лише були українці — в надії, що десь та й вдасться.

Зараз ми знаємо, що українську державу вдалося проголосити вже після смерті мужнього лідера ОУН на Закарпатті (там діяла Карпатська Січ, основу якої теж склали члени ОУН). Проте за інших обставин українці могли б проголосити державу й на Далекому сході. Можливо, це сталося б просто у випадку, якби Микола Митлюк не загинув від руки зрадника.

Можна довго гадати, що було б, якби на місці молодих відчайдухів опинилися досвідченіші політики. Проте Карпатську Україну досвідчений Августин Волошин не зміг вберегти від ворожої окупації. Натомість діяльність Далекосхідної Січі стала прикладом безкомпромісної боротьби і уміння відстоювати свою позицію у дискусії із наймогутнішою та найжорстокішою армією Азії.