Тонкий лід української державності. Що буде завтра?

Володимир Зеленський уже давно ступав тонким льодом над темними водами роздратування, що накопичилося через корупцію, неухвалені рішення, безталанну кадрову політику, проблеми в армії та хаос у ВПК... Цю темряву, що згущувалася, відчував народ, відчували партнери, та не наважувалися дати вихід своїм емоціям і аргументам. Мало хто дозволяв собі критикувати владу. Війна ж.

Але 22 липня, коли парламент проголосував законопроєкт №12414, знищивши незалежність НАБУ та САП, лід під ногами президента розколовся. Ми стали свідками операції «Павутина-2», яка показала: точно так само, як і там — у Росії — влада може провести блискучу операцію проти зовнішніх ворогів, а всередині країни здатна провести блискучу операцію проти ворогів особистих. Володимир Зеленський віртуозно вплів ряд активістів, журналістів і антикорупційні структури в павутину злагоджено керованих ручних правоохоронних органів, анонімних «зливних бачків», судів і депутатів із паралізованою волею. Підсумком цього став ініційований ним, організований ним і за кілька годин підписаний законопроєкт — особистий успіх Зеленського та пік його державацеячності.

Однак перемога виявилася пірровою: вже 24 липня внаслідок протестів, що прокотилися всією країною, а також підрахунків Юлії Свириденко й Тараса Качки, згідно з якими Україна може втратити 20 мільярдів євро західної допомоги, прив’язаної до антикорупційних показників, президент вніс до парламенту законопроєкт, із пояснювальної записки до якого ми довідалися, що проголосований раніше «містить потенційні ризики для ефективного функціонування антикорупційної інфраструктури в Україні». Бінго!

Для Володимира Зеленського це означало не просто відмотати кіно назад, а офіційно й публічно визнати невдалою блискуче проведену напередодні спецоперацію зі згортання демократії в Україні. Пояснювальну записку до нового законопроєкту підписала заступниця керівника ОПУ із судової реформи Ірина Мудра, яка, за інформацією наших джерел на Банковій, відмовилася погоджувати раніше проголосований парламентом закон.

А що ж 263 депутати, які натиснули кнопку «за» під час голосування про позбавлення незалежності НАБУ та САП? Вони в нас на очах пройшли всі стадії прийняття горя. Спочатку депутати не могли повірити, що всемогутній Зеленський дав задню. Потім розлютилися на всіх, хто зробив їх крайніми. Можна подумати, що за шість років роботи в парламенті вони грали іншу роль. Третя стадія — торгу — настала досить швидко. Хтось торгувався, усвідомивши, що його голос може бути «золотою акцією». Хтось торгувався з ворогами НАБУ та САП за те, щоб не віддати свого голосу за новий закон. Хтось торгувався за можливість вийти з парламенту, одержавши підпис під давно написаною заявою про складання мандату. Хтось вимагав гарантій, що потрапить до списку на нових виборах.

До речі, про гарантії. Чимало тих, кому вже оголосили підозру (31 нардеп) або тих, хто фігурує у справах (80 людей), вимагали надати їм гарантії недоторканності від НАБУ, сподіваючись, що чарівник Арахамія і цього разу зможе все. Проте, схоже, не зможе. Навіть для себе. Тож горе треба буде прийняти. Й на цій останній стадії завтра проголосувати за закон. Бо без нього Україна втратить західну допомогу, а внутрішній маховик вулиці може розкрутитися абсолютно безконтрольно й убивчо для країни.

Закон, який про порятунок, а не про реформи

Під об’єднавчим глянцем фото (на ньому, щоправда, бракує очільника БЕБ Олександра Цивінського, обраного на прозорому конкурсі й досі не затвердженого вже новим урядом Юлії Свириденко) — все та сама чорна вода. Й усі герої, попри ще недавно винесені вироки антикорблоку, взаємну комерційну й ратну конкуренцію, зробили вимушений крок назад, щоб не беркицьнутись у вир, потягнувши за собою країну. І це — велике досягнення останніх днів. Точніше — наших сміливих людей, які послали владі стільки енергії та красномовних меседжів на картонках, що все це повністю перевернуло шахівницю самовпевнених гравців із офісу президента. І не тільки їх. Адже свої «картонки» відправив до офісу президента кожен значущий партнер України.

Нині в оточенні президента всі тикають селфі-стіком одне в одного, прагнучи скинути із себе відповідальність за провал. За інформацією ZN.UA, керівник офісу президента через віцепрем’єра Олексія Кулебу намагається донести до керівництва НАБУ, що, мовляв, він не мав жодного стосунку до операції проти антикорупційних органів, що дуже підтримує роботу НАБУ та САП, а недоторканних для них більше існувати не має. Та ми ж знаємо, що без Андрія Єрмака така комбінація не була б можливою.

Як таку ідею обнулити можливості САП і НАБУ, провівши реформу антикорорганів, уже давно породив Андрій Портнов. Та руки все не доходили до системного підходу. А коли хмари згустилися над дуже близькими своїми — дійшли. Ідею Портнова реалізовували й Андрій Єрмак, і його заступник із правоохоронної системи Олег Татаров, медійне прикриття (включно з ТГ-помийкою й такими самими сайтами) курував колись блискучий спічрайтер, а нині людина-«ліве вухо президента» Дмитро Литвин. Та основну роль узяв на себе новий генеральний прокурор Руслан Кравченко.

Для ще глибшого розуміння того, що відбувається, варто уточнити, що, за інформацією обізнаних джерел, посильну допомогу в цей «світлий для країни день» (Юліє Володимирівно, таке не забувається), надавав Дмитро Борзих — фігурант кримінального розслідування НАБУ, підозрюваний в організації «групи адвокатів-хакерів». Дружба між ним і Кравченком тягнеться ще з часів ударної роботи колег у військовій прокуратурі. Тому анітрохи не дивує, що щойно Кравченко обійняв посаду очільника ОГПУ, як заявив, що в НАБУ буде аудит справ. Причина? Розібратися з підслідністю. А тепер вгадайте з трьох разів, яку справу найлегше вивести з підслідності НАБУ? Правильно: втручання адвокатів у автоматизовані системи. Ті самі системи, в яких виловлювали закриті рішення суддів, котрі давали слідству дозвіл на проведення обшуків, прослуховування тощо.

А хто ж писав новий закон, який вніс президент?

У цього документа кілька груп авторів. По-перше, частину, яка стосувалася відновлення всіх прав і свобод НАБУ й САП, писали саме ці дві організації в ніч із 23 на 24 липня. Їхнім старанням усі норми, що стосуються незалежності антикорупційних інституцій, повернули. Безумовно, керівники САП і НАБУ знали про те, що депутати, які не голосували за законопроєкт № 12414, зібрали 48 підписів і зареєстрували свій. (Честь їм за це і хвала.) Пізніше до них приєдналися депутати з іншими проєктами законів. Однак, чудово розуміючи, що проголосувати можуть тільки президентський, Клименко й Кривонос пішли на «співпрацю» з Володимиром Зеленським.

По-друге, неможливо клацанням пальця погасити історію з обвинуваченнями окремих детективів НАБУ в співробітництві з Росією. Очевидно, керівники НАБУ й САП, дуже добре розуміючи всі ризики, пов'язані з війною й необхідністю бути насторожі щодо вербувальних дій ворога, а також зважаючи на уражене «его» президента та його силовиків, ввели в законопроєкт раніше обговорені на Банковій на загальній зустрічі норми про поліграф і перевірки СБУ за методикою СБУ.

От тут варто уточнити, що поліграф давно ходовий інструмент у силових структурах, тому якщо СБУ не поставлять завдання «зачморити» НАБУ (а Управління внутрішнього контролю НАБУ передаватиме результати Службі безпеки), то жодних ризиків не буде. Обов'язковість перевірок СБУ для НАБУ й САП була завжди, але закон установлює їх періодичність — раз на пів року. Допуск до держтаємниці має тимчасовий характер і підтверджується СБУ. За законом його автоматично надають лише президентові, депутатам, директорові НАБУ й главі САП.

Однак тут є проблема: прокурор без допуску може продовжувати працювати, а детектив НАБУ ні. Якщо СБУ анулює доступ, директор зобов'язаний звільнити детектива. Після нещодавньої облави на НАБУ сім детективів позбавили допуску й фактично відсторонили від роботи. У низці випадків це пов'язано з формальностями — анкетами й термінами перевірки. Майже всім обіцяють поновити доступ. НАБУ давно пропонує змінити статус негласних слідчих дій з «держтаємниці» на «службову інформацію» — як це заведено в низці європейських країн.

По-третє, все, що стосується Офісу генпрокурора, у новому президентському законопроєкті генерував його новоспечений керівник Руслан Кравченко. Зокрема й норми залишити за генеральним прокурором право проводити будь-які кадрові призначення без урахування резерву й конкурсу (це закладка для «своїх»), а також звільняти на свій розсуд. У результаті, як стверджують наші джерела в правоохоронних органах, компромісний варіант законопроєкту Банкова повністю схвалила.

Парламент, який має сам себе відшмагати

Попри роботу з депутатами різних політичних і комерційних сил, у Раді все ще панує паніка. Не тільки через позицію президента, «який нас кинув», а й з побоювань, що детективи й прокурори мститимуться. За нашою інформацією, Клименко й Кривонос намагаються заспокоїти свої колективи, які «ніколи не виконували й ніколи не виконуватимуть замовлення й не займатимуться політичними переслідуваннями». Однак шок, якого зазнав антикорблок за цей тиждень (детективи проходили серйозний конкурс і вже знають, що означає бути незалежним), можна зрозуміти. При цьому в НАБУ очікують, що СБУ припинить стежити за керівниками НАБУ й САП, а також оперативного рішення стосовно Семена Кривоноса, можливою підозрою якому нині активно розмахують пробанковські ТГ-канали й блогери.

Дивлячись на метушню більшості з 263 депутатів, складається враження, що вони і в прямому, й у переносному значенні перебувають під куполом, не усвідомлюючи наслідків того,  що відбулося. Захопившись самокопанням і самонакопуванням дивідендів «золотої акції» вони не усвідомлюють, що коли закон, який виправляє ситуацію, не приймуть, Україна може втратити фінансову підтримку ЄС і МВФ. Не відчувають, що в багатьох людей терпець урвався. Не знають, яка катастрофа відбувається на східному фронті й що вона може наростати. Не усвідомлюють, що якщо вони не проголосують, то ніхто не сприйме це як дуже запізнілий прояв суб'єктності, а вирішить, що це результат закулісної гри Зеленського. Який до цього моменту робив винятково те, що хотів. Зокрема й у цьому парламенті.

Добродії та добродійки, ви розумієте, що відповідь прийде в зношених берцях? Що завтрашнє голосування — це останній шанс купірувати ситуацію, яка може всередині й ззовні України розкрутитися як смерч. На Заході, а особливо в Америці, ніхто не розуміє різниці між Україною і Зеленським. Його остаточна дискредитація в очах партнерів матиме на цьому етапі непоправні для країни наслідки. І це чудово розуміє Путін, якому залишиться лише почекати, поки Україна, позбавлена зовнішньої допомоги, яку розриває внутріполітична боротьба, сама впаде йому в руки.

Президент, з якого зняли бронювання

Однак давайте будемо чесні самі з собою. Не тільки парламент має наступити на горло пісні, яку він усі роки виконував по нотах Банкової. Погані хвороби під час загострень слід лікувати, а не заліковувати. Якщо президент це зрозуміє, то він пройде весь шлях, якого потребує ситуація, що склалася. А тут потрібен не один крок, а кілька.

По-перше, завтра мають прийняти закон, що відновлює незалежність НАБУ й САП. І ситуація розвиватиметься залежно від того, чи вдасться Зеленському переконати депутатів проголосувати за президентський законопроєкт так само блискавично, як за № 12414, не втопивши його у поправках другого читання, не намагаючись засунути в довгу шухляду, де здихають віслюки й помирають падишахи. (Сьогодні профільний парламентський комітет підтримав президентський законопроєкт, і завтра його винесуть у зал.)

По-друге, мають призначити директора БЕБ, якого внесла на затвердження Кабміну законна конкурсна комісія. Попри крок Зеленського з новим законопроєктом, який він уже зробив у правильному напрямку, здається, всього масштабу того, що відбулося, і можливої катастрофи не розуміє не тільки парламент, а й оточення президента. Наприкінці минулого тижня на Банковій відбулася нарада щодо вирішення питання з БЕБ. Під час неї розвивали думку про об'єднання БЕБ, податкової та митниці. БЕБ — це ж колишня податкова поліція? То чому її не повернути податковій, не внести зміни в закон про БЕБ і надати податковій слідчі повноваження?

А й правда, чому?

По-третє, президент має звільнити всіх організаторів і виконавців спецоперації зі знищення в Україні незалежних антикорорганів. Провал у темні води — це не просто помилка технологів Банкової, які добре відчувають свій шлунок і погано країну, це заявка на політичну смерть правлячої політичної сили та її лідера. Зрозуміло, що у Зеленського в разі прийняття законопроєкту й відставки всіх організаторів і виконавців операції «Павутина-2» однаково скорочується політичний шлях. Але очистивши себе від виконавців власних бажань, він зможе покинути Банкову без страху вийти за її поріг. Адже програти владу та втратити владу — це різні речі.

Абсолютно очевидно, що Зеленський не відмовився б від ролі автократа, якби народ йому це дозволив. Тим паче що автори й виконавці цієї глобальної спецоперації з кастрації прав і свобод активістів, журналістів і антикорінституцій (Андрій Єрмак, Олег Татаров, Руслан Кравченко, Дмитро Литвин, Давид Арахамія) відразу переконували Зеленського в тому, що протести оплачено Кличком і Порошенком. Сумніше стало, коли віце-прем'єр Михайло Федоров на другий день протестів поклав президентові на стіл карту поширення меседжів у соцмережах, що свідчить про цілком природні виникнення й розвиток акцій протестів.

Крім того, ми розуміємо представницю ЄС в Україні Катарину Матернову, яка привселюдно заявляє про зрілість Володимира Зеленського як демократичного лідера, який прислухався до голосу суспільства і вніс новий законопроєкт. Вона й багато її колег намагаються витягти з темних вод лідера країни, що воює, який загрався в автократію. Дякувати нашим партнерам за те, що придушили лють і обурення. Але президент уже весь мокрий. І цього ніхто не забуде. Усі ці роки Зеленський був, за великим рахунком, недоторканним для критики. Окремі публікації, що стосуються помилок його або його оточення, в якісних світових ЗМІ скоріше були винятком, ніж правилом. Тепер з українського президента знято бронювання. І його можна покликати. До права. З будь-якого приводу, в який тикатимуть вороги й повз які не зможуть пройти друзі.

А ми занадто міцно прив'язані до нього, й щоб не потонути, а утриматися на плаву, Володимиру Зеленському слід пройти весь шлях виправлення ситуації, пункти якого ми описали вище. Думайте!