Велике озброєння народів. Як зміна курсу Європи вплине на долю України?

Війна в Україні "розбудила" Європу — і тепер нова безпекова реальність стосується кожної країни без виключення. Розуміючи масштаби російської загрози, європейці взяла курс на мілітаризацію — і це вже не політична риторика, а конкретні бюджетні рішення, контракти й нові заводи. В тому числі з боку країн, які колись позиціювали себе нейтральними.

Докладніше — далі у матеріалі "Телеграфу".

Купувати, будувати, мобілізувати

Днями представник Міністерства оборони Румунії заявив про плани країни запровадити добровільну оплачувану військову службу для молоді віком від 18 до 35 років. Така програма триватиме чотири місяці, після чого її учасники отримають статус резервістів. Це лише один із кроків, які Румунія впроваджує цього року в межах модернізації своєї оборонної системи та підготовки резерву.

Тим часом Польща, за інформацією "Телеграфу" інтенсивно розбудовує оборонну інфраструктуру на східному кордоні. Йдеться про фортифікації, розвідувальні комплекси та військові склади, які в разі чого дозволять швидко зреагувати на потенційну агресію.

Активізувалися оборонні процеси й в Західній Європі. Цього липня Німеччина та Велика Британія уклали історичний Кенсінгтонський договір, який розширює їхнє безпекове партнерство, вперше за вісім десятиліть після Другої світової.​​​​​​​​​​​​​ Угода передбачає спільну розробку броньованих машин Boxer, винищувачів Typhoon та нової ракети великої дальності.

Та це не перший місяць, чи навіть рік, коли європейські країни активно мілітаризуються, вкладають кошти в купівлю та виготовлення сучасного озброєння, нові технології, та інфраструктуру. Мова й про ті держави, які традиційно дотримувалися нейтралітету, як-от Фінляндія та Швеція.

Гроші для того, аби всі охочі країни Європи змогли наростити свої оборонні "м’язи", готовий надавати сам Європейський Союз. Йдеться про план ReArm Europe, який передбачає мобілізацію рекордних 800 мільярдів євро оборонних інвестицій до 2030 року. Детальніше про те, як це працюватиме "Телеграф" розповів тут.

Війна поруч, тому потрібен план Б

Так чи інакше європейські політики стрімко змінюються і за цим цікаво спостерігати. Як нагадує в розмові з "Телеграфом" голова Ради резервістів Сухопутних військ Іван Тимочко, Європейський Союз від початку створювався як економічний проєкт, орієнтований на вільну торгівлю, розвиток великих компаній та фінансовий вплив між країнами-членами. Проте сучасні реалії показали, що без потужної армії неможливо захистити ані економічне процвітання, ані власний добробут.

Наприклад, у Гельсінських цілях 1999 року ЄС офіційно заявляв про намір створити сили швидкого реагування. За планом, це мало бути угруповання з 50-60 тисяч військових, які могли б розгорнутися протягом двох місяців і діяти самостійно щонайменше рік. Однак на практиці ці сили так і не були створені.

Відтак, єдиним реальним інструментом ЄС у сфері безпеки залишився так званий "фонд миру" або European Peace Facility (EPF). Він запрацював у березні 2021 року, щоб фінансувати оборонні ініціативи поза межами загального бюджету ЄС. Серед ключових завдань EPF було запобігати конфліктам, підтримувати мир, зміцнювати міжнародну стабільність. На практиці це означало допомогу країнам-партнерам, зокрема у вигляді постачання військової техніки. Саме ці механізми допомогли надати швидку військову підтримку України на початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

"Відтоді до фонду почали спрямовувати дедалі більше коштів. За останніми даними, на початок 2025 року обсяг допомоги Україні через EPF сягнув близько 11 мільярдів доларів США. Кошти пішли на зброю, спорядження та боєприпаси. Однак перед ЄС постала ще одна серйозна проблема: всі зрозуміли, що членство в НАТО не дає абсолютних гарантій колективної безпеки", — говорить Тимочко.

За його словами, це стало особливо помітно після рішень новообраного президента США Дональда Трампа та позиції деяких лідерів НАТО, зокрема прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. А ще Північноатлантичний альянс — це, звичайно, добре. Та серед його членів є й Туреччина, яка нерідко керується власними інтересами, не завжди зрозумілими для європейських партнерів.

Розвіялася й віра європейських країн у дві важливі речі. По-перше, у "парасольку" безпеки з боку США. По-друге, у те, що малі контрактні армії можуть самостійно вести повномасштабні бойові дії. Адже на євразійському континенті з'явився новий проблемний гравець — Китай. І він, і Росія це великі країни, здатні потенційно мобілізувати мільйони громадян.

"США, зі свого боку, фактично заявили: "Хочете співпраці — купуйте нашу зброю". І вийшло так, що Європейський Союз, маючи потужний військово-промисловий комплекс та виробників зброї, але проводячи політику без акценту на мілітаризацію, опинився у складній ситуації", — пояснює експерт.

Оскільки Росія повністю ігнорує міжнародні правила, її агресивна політика для західних країн перестала сприйматися як абстрактна загроза. Це значно погіршило ситуацію з безпекою у всьому світі, особливо в Балтійському регіоні, який зараз переживає найнебезпечніший період з часів холодної війни. Європейські лідери, за словами Тимочка, нарешті серйозно почали турбуватися перспективою затяжної війни та можливим поширенням конфлікту.

"Відтак для ЄС виникла потреба або створити нове об'єднання, або кардинально посилити наявне — як фінансово, так і військово. Вони вирішили інвестувати у розвиток власного військово-промислового комплексу та армій, створювати об’єднані сили й спільні військові підприємства", — вважає Іван Тимочко.

Що це означає для України зараз і надалі?

Отже, європейські країни вирішили завчасно озброїтися проти російської агресії та не дозволити Китаю досягти точки неповернення, тож роблять ставку на розвиток власного військово-промислового комплексу. Сьогодні це відбувається у двох напрямках. По-перше, вони масштабують виробництво традиційної зброї. По-друге, активно розвивають сферу роботизованих систем — і тут український досвід викликає у них особливий інтерес.

За словами голови Ради резервістів Сухопутних військ, така корпоративна співпраця визріла не зараз, а ще у 2023 році. Тоді в Україні проводилися великі з’їзди провідних світових виробників зброї. Вже наступного року на великих міжнародних зброярських виставках у США та Європі виробники відкрито заявляли: тактичні та технічні зміни в їхній продукції ґрунтуються на досвіді боїв в Україні. Інакше кажучи, вони презентували зброю, яка довела свою ефективність у протистоянні з російськими та радянськими зразками.

"Якщо взяти китайське озброєння, то його основа це або передані технології Радянського Союзу 1960–1970-х років, або скопійовані тодішні західні зразки. Тож воно теж не демонструє високої боєздатності. Якби Китай відчував себе настільки сильним і впевненим, він би не зволікав із масштабною війною (за Тайвань — Ред.)", — вважає Тимочко.

За його словами, готовність Європи інвестувати у власний військово-промисловий комплекс — це лише одна сторона медалі. З іншого боку, європейці розуміють, що без інвестицій в Україну вони не зможуть отримати ту перевагу, яка дозволить їм випередити майбутні загрози.

"Недарма Україна дозволила іноземним виробникам зброї використовувати українські полігони й навіть фронт для апробації своєї щойно виготовленої техніки. Це суттєво скорочує цикл випробувань і дозволяє відразу вдосконалювати озброєння. Тож співпраця є взаємовигідною, і європейські країни готові вкладати у неї кошти", — говорить експерт.

За його словами, поки Росія ще не наважилася на масштабну ескалацію, а Китай не активізувався, країнам справді краще не втрачати темп. Роками, зосереджуючись на соціальних благах та лібералізації, європейські держави власноруч послаблювали себе. Тепер настав час надолужувати згаяне.

Хоча й, не вся Європа прокидається, зауважує експерт з військових питань Інституту євроатлантичного співробітництва Ігор Козій.

"Якщо поглянути, наприклад, на Іспанію чи Португалію — там підходи зовсім інші, ніж у Франції, Німеччині чи Італії. Греція теж не докладає достатньо зусиль у цьому напрямі. Європа різнорідна", — говорить він в розмові з "Телеграфом".

Та чи існує ризик, що з часом країни, які нині нарощують власні армії, віддадуть перевагу залишити окремі зразки озброєння собі, замість передачі Україні?

У таку перспективу голова Ради резервістів Сухопутних військ не вірить. Адже зараз формується тенденція до обʼєднання зусиль і навіть спільних заводів. На його думку, чим більше таких підприємств, тим більш взаємозалежними стають країни, а отже, вони зобов’язані дедалі активніше захищати одна одну.

Він зазначає, що великі концерни вже співпрацюють у форматі тандемів: французько-британських, німецько-італійських, а також через спільні програми експлуатації літаків F-15 і F-35, у яких беруть участь Нідерланди, Німеччина та інші країни.

"Танки Leopard є наочним прикладом вад попереднього підходу. Різні країни передавали Україні "одну й ту саму" модель, але фактично ці танки конструктивно відрізнялися. Корпус і назва ті ж, але "начинка", програмне забезпечення й технічні деталі різні. Це ускладнювало обслуговування й уніфікацію. Тому зараз ставка робиться на спільні виробничі програми, уніфіковані тактико-технічні характеристики та стандарти", — ділиться експерт.

Чи веде спільний ОПК Європи до створення єдиних військ?

Крім спільних проєктів із "залізом", країни роблять ставку і на посилення людського ресурсу — армійських резервів. І станом на 2025 рік, шість учасників "коаліції охочих", до якої входить приблизно 30 країн, нібито були готові дислокувати свої збройні сили на українській території в рамках миротворчої операції. Йдеться про Велику Британію, Францію та балтійські держави (Естонію, Латвію, Литву). Про це повідомляло агентство AFP з посиланням на джерела в урядових колах.

Втім, офіційно йдеться лише про "зрілі плани" окремих держав щодо розгортання багатонаціональних сил підтримки в Україні після завершення бойових дій.

Як відомо, українське законодавство з 2000 року регламентує механізм перебування іноземних військових підрозділів, які мають бути узаконені через міждержавні домовленості за підтримки парламенту та уряду України. Разом із тим міжнародне право (зокрема Статут ООН) виключає можливість офіційно дислокувати іноземні війська на території України без оголошення спільної операції або міжнародної місії. А узгодженого та позитивного рішення щодо цього між країнами ЄС немає. Серед головних перешкод — брак єдності. Досягти консенсусу між 27 країнами-членами, кожна з яких має власні вимоги та погляди це вкрай складне завдання.

"Рішення про розміщення європейських військових в Україні під час бойових дій напряму залежить від волі виборців. Але навіть найближча до нас Польща від такої ідеї відмовилася", — каже Ігор Козій.

Нагадаємо, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявляв, що Польща не відправлятиме свої війська в Україну, а зосередиться на охороні власного кордону з Росією і Білоруссю та організації центру передачі зброї і допомоги Україні. А міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш підтвердив, що Польща не розглядає можливості направлення своїх солдатів до України ні зараз, ні в майбутньому.

"Так, у нас є військові аташе всіх країн, представлених в Україні, але це не батальйони, не бригади й не дивізії. Це окремі військовослужбовці, які перебувають тут виключно в межах навчальних місій", — говорить Козій.

Як пояснює "Телеграфу" голова Ради резервістів Сухопутних військ Тимочко, аби покрити лінію фронту довжиною понад 1200-1500 кілометрів, від союзників знадобиться щонайменше 100 тисяч військових. Але це лише за умови, що вони матимуть потужну ракетно-авіаційну підтримку. Якщо ж мова йде тільки про піхоту, то така сила навряд чи зможе суттєво вплинути на ситуацію: зараз на фронті залучено близько 1,5 мільйона військових з обох сторін.

Важливо також розуміти, що іноземні війська переважно не мають досвіду великомасштабних бойових дій. Більшість сучасних армій можуть похвалитися лише одним-двома батальйонами, які брали участь у миротворчих місіях, і навіть там діяли в умовах абсолютної переваги над супротивником.

Однак, на думку Івана Тимочка, сценарій появи іноземних військ на території України ще до укладення мирної угоди чи припинення вогню за певних умов може реалізуватися.

Щоправда, в цьому випадку діє застереження "будь обачним у своїх сподіваннях". Адже іноземні війська можуть бути не лише союзними. Уявімо ситуацію, коли на територію України заходить "угорський контингент" — як їх слід трактувати?

"Чи зможуть, скажімо словацько-угорські формування у складі обʼєднаних військ ефективно працювати разом? Чи не станеться так, що частина таких сил використає обставини для дестабілізації і зайде на Закарпаття і попросту там закріпиться? Такі ризики можуть бути не меншими за відкриту агресію", — вважає голова Ради резервістів Сухопутних військ Іван Тимочко.

Отже, за його словами, ефективне залучення таких сил можливе лише за кількох обов'язкових умов. По-перше, потрібні спільні штаби і колективне управління, де українські генерали матимуть право ставити завдання підрозділам союзників, а ті працюватимуть за єдиною стратегією та тактикою. По-друге, необхідне спільне використання озброєнь і логістики. По-третє, важлива повна інтеграція у систему колективної оборони. Інакше буде хаос.

"На мою думку, створити в Україні таке колективне управління найближчими роками можливо. Уже зараз є основа для взаємодії — формат "Рамштайн", який координує озброєння, навчання і стандарти", — говорить він.

Утім підкреслює, що військова присутність можлива виключно в рамках колективних ініціатив і поодинокі місії [окрім навчальних] нереалістичні. До прикладу, марно сподіватися, що європейські держави відправлять в Україну окремі підрозділи ППО або саперів без офіційного вступу у бойові дії. Головне запитання: хто буде гарантувати безпеку таким військовим?

"Навіть дрібний інцидент може стати політичною катастрофою. У березні 2025 року під час литовських навчань НАТО загинули четверо американських військовослужбовців. Їхня евакуаційна машина M88 Hercules провалилася в болото біля полігону Пабраде. Тоді проводилися багатонаціональні пошуково-евакуаційні роботи. Цей інцидент був оплакуваний всім військовим керівництвом та союзниками. Тепер уявімо, що на лінії розмінування в Україні гине 20 солдатів елітного саперного підрозділу Франції (ті самі "бородачі у шкіряних фартухах", що дефілюють на парадах). Макрон може втратити президентське крісло", — пояснює експерт.

Хто рахує гроші — той заробляє мільярди на оборонці

Країни, що постачають зброю Україні, зазвичай не заробляють безпосередньо на самій військовій допомозі, адже більша частина систем озброєнь надається як дарунок у рамках військової підтримки та стратегічних альянсів. Проте є певні економічні та промислово-технологічні нюанси, у результаті яких вони отримують прибуток.

Відомо, що Україна очолює рейтинг найбільших імпортерів зброї у світі. За даними авторитетного Стокгольмського інституту SIPRI, з 2020 по 2024 рік ми отримали 8,8% усього глобального ринку.

Зброю Україні надають щонайменше 35 країн, утім провідну позицію займають Сполучені Штати. Вони ж контролюють увесь світовий зброярський ринок. Їхня частка в експорті озброєнь зросла з 35% у 2015–2019 роках до 43% у 2020–2024 роках. Усього близько 35% американського експорту зброї йде до Європи. Серед них — Німеччина, Польща, Франція, Велика Британія та інші члени НАТО, які активно зміцнюють свої армії. Також зброю від США отримує Саудівська Аравія та Ізраїль.

Франція сама по собі впливовий гравець, тому утримує другу позицію в глобальному експорті військової техніки (9,6%). Країна забезпечує озброєнням 65 країн. Її європейські постачання зросли майже втричі — переважно через винищувачі для Греції й Хорватії та військову допомогу Україні. Основним споживачем французького озброєння є Індія (28%), другу позицію утримує Катар (близько 10%).

Також заробляє на зброї Південна Корея, яка активно озброює Європу, Туреччина, Італія та Ізраїль.

РФ натомість суттєво втратила позиції на ринку, де ще донедавна почувалася господарем. Російський експорт озброєнь за останні п’ять років впав на 64%. Такі проблеми почалися ще до повномасштабного вторгнення в Україну.

Слід зазначити, що наведені дані належать часу перед перемогою Трампа на виборах і блокування оборонної допомоги Україні. Тому надалі тенденція може мати інакший вигляд. Нагадаємо, блокуванням допомоги Україні зі зброєю у 2025 році займався американський міністр оборони Піт Гегсет. Він кілька разів самостійно призупиняв постачання озброєння через побоювання щодо зниження запасів боєприпасів у США.

Крім того, як підкреслює в розмові з "Телеграфом" Іван Тимочко, коли Трамп почав вимагати від європейських країн закупівель американського озброєння, для частини урядів стали зрозуміло: власні зразки за якістю не поступаються американським, але мають перевагу місцевого виробництва.

Відтак, у 2025 році акції німецької Rheinmetall зросли на 181%, тоді як французький оборонний сектор за останній рік продемонстрував приріст на 41%.

"Це стало поштовхом для країн, які вміють та хочуть рахувати гроші, але при цьому дбають про власну безпеку. Вони зрозуміли, що можуть бути конкурентоспроможними на новому ринку, який раніше для них майже не існував. Якщо раніше домінували ринки енергоносіїв, послуг чи цивільних технологій, то тепер відкрився ринок зброї — перспективний та фінансово вигідний, адже дає робочі місця та стабільний розвиток", — підсумував голова Ради резервістів Сухопутних військ Іван Тимочко.