Зіпсована нафта й операція «Засувка»: як Росія та ФСБ витискають конкурентів із ринку

На турецькому терміналі, кінцевій точці нафтопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан (БТД) для транспортування азербайджанської нафти на середземноморський ринок, 22 липня знайшли нафту з високим вмістом хлорорганічних речовин, небезпечних для нафтопереробки. На це мало хто звернув би увагу, крім галузевих фахівців, але на тлі зіпсованих відносин між Москвою та Баку поява в трубі зіпсованої нафти саме в цей час виглядає дуже неоднозначно. Майже одночасно на рейді в порту Новоросійська почала загострюватися ситуація через запроваджені указом президента РФ із 21 липня ц.р. заходи ФСБ щодо контролю іноземних суден, які заходять у російські порти. Указ зобов’язує всіх без винятків, незалежно від характеру вантажу чи типу порту, отримати схвалення Федеральної служби безпеки. Ці події не виглядають взаємопов’язаними. На перший погляд.

Трохи про нововведення

Указом президента РФ «Про внесення змін до Положення про вхід іноземних суден до морських портів Російської Федерації» від 21 липня 2025 року №502 приписано, що вхід суден, які йдуть з іноземних портів у порти РФ, буде можливим лише з дозволу капітана порту, узгодженого з уповноваженим співробітником ФСБ. Норма набрала чинності відразу після публікації, з цієї самої дати. Слід зазначити, що появі цього указу передував наказ ФСБ від 25 травня 2024 року №205 «Про внесення змін до Правил прикордонного режиму, затверджених наказом ФСБ Росії від 7 серпня 2017 року №454».

Управління ФСБ у Санкт-Петербурзі та Ленінградській області першим оприлюднило запровадження нових правил прикордонного режиму ще минулого року. Згідно з правилами, капітани іноземних суден, проходячи через територіальне море РФ або заходячи в російські порти, мали надсилати до ФСБ повідомлення встановленої форми про кожен фактичний захід у порт. Форма, контактні дані та спосіб передачі інформації (телефон, email, факс, УКВ) також були визначені наказом. Було запроваджено обов’язок для капітанів суден повідомляти за 24 години до входу в порт і за чотири години до фактичного заходу. Вхід, вихід, а також маневри суден у зоні портових служб управління рухом суден суворо контролюються: необхідно подавати запити на рух за 15 хвилин до початку та підтримувати постійний VHF-радіозв’язок із уповноваженим оператором.

Рушієм означених змін стали цьогорічні диверсії проти п’ятьох танкерів, що перевозили російську нафту. Усі п’ять суден заходили в російські порти за кілька тижнів до таємничих вибухів. Через це багато хто з експертів почав показувати пальцем на Україну. Хто дійсно за цим стоїть, досі невідомо, однак у Москві вирішили додатково перестрахуватись. Але насправді замисел Кремля більш багатоаспектний, аніж просто запобігання диверсіям. Власне, Кремль сам вирішив діяти у диверсійний спосіб. Гібридний.

Тиск на Казахстан

Казахстан залежить від порту Новоросійська в частині експорту своєї основної сировини та продукції — нафти, вугілля, зерна, феросплавів, мідних концентратів, мінеральних добрив. Попри зусилля з розвитку альтернативних маршрутів (через Каспій, Південний Кавказ і Туреччину — до Європи чи через Каспій та Іран — на Близький Схід), Казахстан і далі залежить від російського маршруту. Це дає Москві важелі впливу на казахстанську економіку та політику. Тому будь-які додаткові ускладнення на основному логістичному маршруті, ще й пов’язані з перевірками ФСБ, сприймають в Астані із занепокоєнням. Тим більше з урахуванням досить напружених відносин із Москвою. Нагадаю, що Кремль не пробачив президенту Токаєву його небажання визнати так звані ДНР/ЛНР, російський статус Криму й інших окупованих Росією територій України та багато чого ще.

Основна експортна позиція Казахстану — сира нафта з родовищ Тенгіз, Кашаган, Карачаганак, яку видобувають консорціуми західних компаній. Провідну роль у нафтовидобувному секторі Казахстану відіграють американські компанії Chevron та ExxonMobil, а також європейські Shell, ENI, Total Energies. Міноритарно присутня й російська «Лукойл».

За наявною інформацією, указ Путіна від 21 липня був продиктований не лише мотивом запобігання диверсіям проти суден, що перевозять російську нафту. Стратегічна мета Росії в умовах падіння цін на нафту та зростання витрат на війну — зменшити на ринку обсяги нафти конкурентів, що підвищить ціну на неї. А Казахстан і Азербайджан і є такими конкурентами. Звісно, вони в іншій ваговій категорії, ніж Росія чи Саудівська Аравія, а втім, експортовані ними обсяги впливають на глобальний ринок нафти. Особливо важливий у цьому аспекті Казахстан, видобуток якого наближається до 90 млн тонн на рік, а експорт 2024 року становив майже 69 млн тонн. Тим більше, що основний експортний маршрут замкненої в глибині Центральної Азії казахстанської нафти пролягає через територію Росії.

За допомогою додаткових безпекових перевірок Кремль ставить за мету:

• створити перешкоди для експорту нафти з Казахстану, щоби зменшити її обсяг на ринку та спричинити висхідний ціновий тренд;
• спонукати європейські компанії чинити тиск на уряди (Італії, Франції, Нідерландів, Великої Британії) та Єврокомісію, щоби ті змінили підходи в санкційній політиці проти Росії в нафтовому секторі (припинили «цькування» так званого тіньового флоту), адже сировина з Казахстану забезпечує 11,5% імпорту нафти до ЄС, і її зменшення є чутливим для нафтопереробки Європи;
• створити додаткову напруженість у відносинах між урядом Казахстану й американськими видобувними компаніями, які хочуть експортувати більше нафти після інвестицій у розширення видобутку протягом останніх років, у той час як Астана має зобов’язання дотримуватись експортних квот у межах ОПЕК+;
• змусити американські компанії тиснути на адміністрацію Трампа, щоб та своєю чергою посилила тиск на Україну для якнайшвидшого припинення війни, відмовившись постачати їй озброєння та військову техніку (ОіВТ).

Судновласники й нафтотрейдери в притаманній їм манері зберігали мовчання протягом кількох днів, не бажаючи потрапити під гнів ФСБ через оприлюднення фактів затримки танкерів на рейді Новоросійська та заборони заходити під завантаження.

Ланцюжок шантажу працює

Особливу увагу варто звернути на приховані й непублічні дії американських компаній, передусім Chevron. Вона давно є непублічним лобістом російських інтересів у США. Компанія разом із російським нафтопровідним монополістом «Транснефть» і «Совкомфлотом» є з 2012 року засновником російсько-американського «Діалогу Форт-Росс». З 2014 року Chevron виступала проти введення санкцій проти Росії в нафтовому секторі, 2021-го брала участь у лобіюванні припинення санкцій США проти газопроводу «Північний потік-2». Про особливості цієї компанії ZN.UA вже писало2023 року.

Росія досить ефективно використовує тиск на американські компанії для досягнення своїх цілей. Нещодавній показовий приклад. У неділю 30 березня ц.р. Трамп сказав в ефірі NBC News, що він«дуже злий і розлючений» на Путіна,й погрожував запровадити додаткові тарифи для покупців російської нафти. Вже в понеділок, 31 березня, «Транснефть» видала розпорядження про тимчасове закриття двох із трьох причалів завантаження на терміналі Южная Озєрєєвка в портовій зоні Новоросійська. Показово, що Chevron заявила у вівторок, 1 квітня, що видобуток нафти на її казахстанському родовищі Tengiz, а також постачання до трубопроводу КТК тривають без перерв, і водночас оминула питання порушення графіка відвантаження нафти на танкери попри те, що працював лише один із трьох причалів. Міністерство енергетики Казахстану також зробило заяву, що «завантаження тривають як зазвичай, згідно з графіком, через третій причал, який усе ще працює».

2–3 квітня очільник Російського фонду прямих інвестицій Кіріл Дмітрієв відвідав Вашингтон, де провів зустрічі зі спецпредставником адміністрації Трампа Стівом Віткоффом. І вже протягом наступних днів Трамп пом’якшив риторику щодо Путіна й розмив перспективу додаткових санкцій проти російської нафти. Слід узяти до уваги, що Росія періодично вдається до практики «перекриття засувки» американським нафтовим гігантам, призупиняючи відвантаження сировини під тим чи іншим приводом. Так було і 2022, і 2023 року нібито через складні погодні умови та безпекову ситуацію — атаки українських морських ударних дронів.

Із російського боку нині докладають зусиль, аби схилити адміністрацію Трампа до відмови від озвученої перспективи санкцій проти країн-споживачів російської нафти (КНР, Індії, Бразилії) в обмін на збереження статус-кво щодо відвантаження казахстанської нафти американських компаній із порту Новоросійська. Інакше «засувку буде перекрито» з усіма неприємними наслідками для бізнесу американських компаній: менше проданої нафти — менше отриманих доходів — менше дивідендів акціонерам — проблеми для топменеджменту.

Лобісти компаній Chevron та ExxonMobil, а також контакти по лінії Дмітрієв—Віткофф залучені до вирішення проблеми, що виникла через указ Путіна від 21 липня. Водночас Москва пропонує адміністрації Трампа припинити постачання ОіВТ Україні з огляду на те, що «режим Зеленського не хоче миру й демонструє диктаторські підходи». Натомість обіцяє вирішити проблему безперебійного нафтового трафіку з Новоросійська, надавши пріоритет танкерам американських компаній Chevron і ExxonMobil, що прибувають під завантаження нафтою. Наратив, який зараз непублічно просувають для Білого дому, — «через Зеленського американський нафтовий бізнес не може нормально працювати».

Указ Путіна від 21 липня ц.р. завдасть шкоди казахстанським експортерам (передусім «КазМунайГазу») через недоотриману виручку. Це стане додатковим ударом по й без того проблемній економіці країни, призведе до подальшого знецінення тенге та падіння доходів населення.

Зіпсована нафта

Зіпсовані партії Azeri Light, звісно, можуть бути недоглядом лабораторії, що контролює якість нафти на азербайджанському терміналі «Сангачал», звідки починається її рух у напрямку турецького Джейхана. Група родовищ Азері—Чираг—Гюнешлі — вже на стадії виснаження, тому доводиться застосовувати методи інтенсифікації видобутку, й хлорорганіка могла, хоч і не мала, потрапити до потоку видобутої сировини. Але в БТД останніми роками надходить не тільки азербайджанська нафта. В невеликих обсягах — до 1,5 млн тонн на рік — туди потрапляє й нафта зі східного берега Каспію — з Туркменістану та переважно з Казахстану. Оператор БТД — британська «BP-Азербайджан» — чітко заявляє, що треті сторони допускаються лише за умови, що їхня нафта не вплине на якість Azeri Light.

Із казахстанського терміналу Актау танкерами через Каспій нафту доставляють на західний берег і закачують у БТД. Тобто гіпотетично нафта з надмірним вмістом хлорорганіки, що потрапила в трубу, може бути казахстанського походження. Звісно, «КазМунайГаз» усе заперечує, однак казахстанські джерела стверджують, що охоронні фірми, які традиційно надають послуги спільному американо-казахстанському підприємству «ТенгізШеврОйл», нашпиговані найманцями з російських приватних військових компаній із досвідом, що виходить за межі суто охоронної діяльності.

2023 року через БТД було відправлено 1,1 млн тонн казахстанської нафти, 2024-го — 1,4 млн тонн, а 2025-го планується 1,5 млн тонн, тобто транзит через Азербайджан цим маршрутом стабільно зростає. Це і є наміром Казахстану — зменшити залежність від контрольованого Росією маршруту КТК, на якому дедалі частіше трапляються різні трабли. Звісно, це невеликий обсяг на тлі загального — майже 12 млн тонн експорту нафти «КазМунайГазом» 2024 року. Але навіть цей дріб’язок дратує Москву, як і розширення й поглиблення відносин між Астаною та Баку в обхід російських псевдоінтеграційних структур на пострадянському просторі. У Москві помітили, як Токаєв подякував президентові Азербайджану Алієву за підтримку зусиль Казахстану, спрямованих на збільшення експорту нафти до Європи. Це прозвучало 21 травня на саміті Організації тюркських держав. Також лідер Казахстану зазначив, що ініціативу будівництва Транскаспійського нафтопроводу, який має сполучити казахстанський та азербайджанський береги Каспію, знову обговорюють в експертному середовищі й виносять на порядок денний.

Плани помсти Астані та Баку за надмірну норовливість Кремль виношує вже з пів року. Недаремно міністр оборони РФ Андрєй Бєлоусов інспектував у березні ц.р. Каспійську флотилію, приділивши особливу увагу стану сил і засобів морського спецназу, зокрема 336-го Окремого батальйону морської піхоти з його водолазно-диверсійною групою та 137-го Окремого загону спеціального призначення ПДСС (протидиверсійних сил і засобів). Це вже не кажучи про регулярні тренування з висадки десанту саме з прицілом на узбережжя Азербайджану та Казахстану, започатковані в межах навчань «Кавказ-2020». Відпрацьовуються сценарії захоплення портів, морських об’єктів і знищення підводної інфраструктури.

Тобто Росія без особливих труднощів для себе може влаштувати серйозну диверсію під виглядом «техногенної аварії» на розгалуженій нафтовидобувній інфраструктурі Азербайджану на шельфі Каспію. Однак усе це швидко стане явним і обернеться проблемами у відносинах не тільки з Баку, а й із цілою низкою інших столиць країн, чиї компанії ведуть розробку каспійських родовищ або транспортують нафту. Позицією Лондона можна й знехтувати, пояснюючи, як зазвичай, що «англійка пакостить». Можна проігнорувати Париж. А от позицію Анкари — навряд чи, бо російська нафта йде через Босфор. Тому обрано варіант витонченіших диверсій-натяків, які не мають фатальних наслідків, а лише породжують короткочасні проблеми, що спричиняють певні втрати для норовливих. Проте натяк Баку й Астані — прозорий, мовляв, наступного разу може бути інакше, з розливом нафти, вогнем і жертвами.

Отже, Росія чинить у притаманній їй манері, намагаючись одночасними діями досягнути успіху на кількох напрямках. Діяти шантажом й залякуванням — традиційний метод КГБ/ФСБ. Мовляв, введете більше санкцій проти російської нафти — буде більше проблем для нафти неросійського походження.

Чи можна нейтралізувати такі дії? Так. Жорсткіші заходи з боку ЄС проти російської нафти в зоні Балтики, перехід Трампа від слів до дій у обіцянці залити Європу американськими енергоресурсами. Але найдієвішими мають стати «санкції» з боку Сил оборони України проти нафтової інфраструктури агресора.