Хто й для чого захищає в українських судах російських воєнних злочинців

Кожен має право на захист. Це прописано в Конституції України. Право на захист має підозрюваний у вбивстві, зґвалтуванні та воєнних злочинах. Воєнних злочинців в Україні почали масово судити після початку повномасштабного вторгнення Росії. Російським військовим українська держава гарантує право на безоплатного адвоката.

Україна – одна з небагатьох країн, яка під час активної фази війни притягає до відповідальності саме воєнних злочинців. У цьому тексті журналісти “Суспільне Чернігів”  торкаються українського правосуддя щодо воєнних злочинів. Чи достатньо правової бази в України, на що держава спирається у винесенні таких вироків? Також ми поговоримо з чернігівськими адвокатами, які захищають російських військових, підозрюваних у скоєнні воєнних злочинів. Про їхні професійні виклики, оплату праці та чому їх асоціюють з клієнтами, які є ворогами України.

Для чого Україні потрібна практика in absentia і що хвилює суддю, який виносить заочний вирок? Та яка роль МКС та Спецтрибуналу в російсько-українській війні. Про це читайте далі в матеріалі Оксани Рекун.

“Я знаю адвокатів, яким спалювали автівки”

В Україні доволі часто адвоката ототожнюють із підозрюваним, каже директор Координаційного центру з надання правничої допомоги Олександр Баранов. Через це їх можуть звинувачувати в тому, що вони зрадники та захищають воєнних злочинців.

“Люди не думають про те, що адвокат забезпечує доступ до справедливого правосуддя для свого клієнта, і це його професійна робота”.

Серед викликів, які постають перед адвокатами захисту, Баранов також називає етичні, відсутність досвіду та власну безпеку.

“Була справа, коли перекладачка сказала адвокату прямо в обличчя, що він зрадник, бо він захищав росіянина. Через це перекладача замінили. Насправді ця ситуація не перша. Адвокатів асоціюють із клієнтами доволі давно. Я знаю адвокатів, у яких спалювали автівки, того ж самого Грабовського вбили через професійну діяльність. Щодо Чернігівської області, то про випадки погроз чи тиску нас не повідомляли, але це не означає що їх немає”.

Адвокат російського військового Кулікова про захист у Чернігові

Згадаємо історію російського танкіста Михайла Кулікова. Він 26 лютого 2022 року вистрілив у багатоповерхівку на вулиці Кільцевій у Чернігові. Слідство встановило, що розвернути башту танка в напрямку новобудови й здійснити прицільний постріл, Кулікову віддав наказ російський майор Леонід Щоткін. Так, Куліков влучив у квартиру на десятому поверсі. Людей всередині не було. Українські військові того ж дня взяли обох танкістів у полон (їх згодом обміняли, — ред.).

Цю справу розглядав Деснянський районний суд Чернігова з червня по серпень 2022-го. Кулікова тоді засудили до 10 років тюрми. Захищав його український адвокат Павло Костюченко, який сам родом із Чернігова.

Нам вдалося поговорити з Павлом. Він одразу зазначив, що справу Кулікова вже майже не пам’ятає “через велику завантаженість”. І попри резонанс першого очного суду над російським військовим на Чернігівщині, він каже, що для нього це звичайна справа, яка нічим не відрізняється від інших.

“Справ дуже багато. Я персонально вже цю людину не пам’ятаю і деталі також. Мене призначили його захищати і я виконував свою роботу. Я не зациклююся на одній людині. Провів — і пішов далі”.

Щодо того, як Павлу було захищати росіянина, який заїхав на танку в його рідне місто і вистрілив у новобудову, адвокат відповів:

“А як захищати бандитів, як захищати вбивць? Це робота адвоката. По будь-якій справі адвокат не може відмовитися сам. Тільки клієнт може відмовитися. Якщо не я, то інший адвокат буде захищати. Законом передбачений захист, тож неважливо, чи це буде військовий, або цивільний обвинувачений. Я вважаю, що будь-яку людину треба захищати. По будь-якій справі. Навіщо тоді йти в адвокатуру працювати, якщо ти не будеш когось захищати?”.

“Я лише пам’ятаю, що під час того засідання не було порядку, балаган. Це звичайна справа, яка не відрізняється від інших. Наприклад, від тих же наркозакладчиків, які розкладають наркотики і так само вбивають людей. Повільна смерть, яка приходить із часом. Те ж саме, я вважаю. Як на мене, усі ці наркозакладчики нічим не відрізняються від інших, навіть гірші”.

Як призначають адвокатів російським окупантам

Адвокатів обвинуваченим російським військовим призначають через систему безоплатної правничої допомоги. У реєстрі адвокатів, які можуть надавати безоплатну правничу допомогу, понад 9 000 спеціалістів, проте щороку договори з системою БПД укладає 3000 з них. Проте не всі з них можуть брати справи, які стосуються воєнних злочинів, пояснює Олександр Баранов.

“По-перше, територіально їх розглядають не в усіх областях. По-друге, не всі з адвокатів готові здійснювати такий захист через власні переконання. Дехто особисто постраждав, у когось близькі люди”.

“Це рішення (щодо захисту російських військових, — ред.) ухвалює сам адвокат. Тому що він, у момент, коли стає захисником, закриває все особисте і працює як професіонал. Але, питання хочеш/не хочеш захищати, в адвокатських правилах навіть такого пункту немає. Тут більше про те, що адвокат може відмовитися від доручення у тому разі, якщо він розуміє, що не зможе забезпечити надання належної якості або він недосвідчений у цьому питанні. Також частина адвокатів, коли укладають з нами договори, просто зазначають, які справи брати не будуть”.

Як справа доходить за розподілом доручень до адвоката у БПД пояснюють так:

“Ми отримуємо постанову або ухвалу від слідчого, прокурора, слідчого судді або суду, де зазначається, що є такий обвинувачений і в порядку залучення захисника за призначенням необхідно призначити адвоката”.

Проте варто зазначити, що більшість справ в Україні розглядають заочно. І адвокат не має змоги спілкуватися з клієнтом, як у випадку з Куліковим.

“Є 180-те рішення Національної асоціації адвокатів України. У ньому зазначається, коли адвокат отримує справу in absentia, за якою він не може погодити правову позицію з клієнтом, для забезпечення доступу до справедливого правосуддя він самостійно обирає тактику та стратегію роботи у справі з огляду на те, що він має діяти в найкращих інтересах клієнта. Так воно і працює”, — каже Баранов.

За даними Офісу генпрокурора, від початку повномасштабного вторгнення РФ і по 8 липня 2025 року в Україні зареєстровано 175 363 воєнних злочинів. А станом на 1 липня 2025 року, за обвинуваченням у вчиненні воєнних злочинів до суду скеровано 679 обвинувальних актів, повідомили нам у пресслужбі Офісу генпрокурора.

У Чернігівській обласній прокуратурі, станом на 8 липня 2025 року, за 438 статтею зареєстровано: 1 336 кримінальних проваджень, із них 47 — вироки, 44 — заочні. Всього засуджені 73 людини. На розгляді в суді перебуває вісім обвинувальних актів.

“Без захисту не відбудеться суд і підозрюваному не оголосять вирок”

Відповідно до статистики, більшість справ, що стосуються воєнних злочинів, розглядаються заочно, без особистої присутності обвинуваченого. Це каже і суддя Деснянського районного суду Чернігова Микола Кузюра.

“Зокрема, це стосується статті 438, де зазначено, що відповідальність настає за порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами. Це Женевські конвенції, на які ми маємо право посилатися, як на джерело права”.

Крім цього, каже прокурор, начальник відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Чернігівської обласної прокуратури Кирило Пугачов, українське правосуддя послуговується практикою Європейського суду, яка передбачає можливість проводити заочні процеси.

Але, згідно з Конституцією України, додає адвокат Костянтин Сапон, людина не може бути засуджена без забезпечення права на захист. Зокрема право на захист мають і російські військові, яких підозрюють у скоєнні воєнних злочинах.

“Це клієнт, якого ти ніколи не бачив, але ти дієш в його інтересах і захищаєш. По-іншому бути не може. Хочеш ти того чи ні. Бо без захисту не відбудеться суд і підозрюваному не оголосять вирок. Хто з цього виграє? Чесно, багато кого не хочеться захищати, але така робота”.

Саме тому завданням Міжнародного кримінального суду є допомагати або робити те, що не може робити національна система, розповів керівник департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу генпрокурора України Юрій Бєлоусов.

“Усі солдати та офіцери середньої ланки, які не входять у найвище командування РФ, ніколи не потраплять до спеціальних міжнародних інституцій. І ми маємо займатися національною системою. 99,9% усіх злочинів будуть проходити в наших національних судах. Хочемо ми цього чи ні”.

“Це буде не вирок, а просто папірець”

Розглянемо досвід ще одного чернігівського адвоката Костянтина Сапона. За його словами, він мав дві справи, що стосуються воєнних злочинів, вчинених російськими військовими. Одна з них щодо уродженця Кемеровської області РФ Хустнутдінова Фаіля Мансуровича, йдеться на сайті Судової влади України (адвокат з причин професійної етики не хотів озвучувати ім’я та прізвище свого клієнта, — ред.). Він був на території Чернігівщини, а саме в селі Андріївка Михайло-Коцюбинської громади з 20 по 30 березня 2022 року.

“Мій підзахисний разом з іншими росіянами зайшли на територію ТОВ “Екоенерджі Україна” і розікрали там майно. Комп’ютери повиносили, побутову техніку, яка там була тощо. Його засудили на 12 років тюрми”.

Сапон, як і Костюченко, живе в Чернігові. І про діяння російських військових знає не з новин. Але він, як і його колега, вважає: “Хто б що не зробив, не може бути засуджений без забезпечення права на захист”.

“Це вимога закону. Ми живемо у правовій державі. Сама процедура заочного притягнення до кримінальної відповідальності — нова для нас. По суті, ця процедура з’явилася після втікача Януковича у 2014 році. Але в багатьох країнах до сьогодні немає такої форми притягнення до кримінальної відповідальності. Багато хто вважає, що це взагалі нонсенс. Такого не має бути. Хтось вважає навпаки, що у нас відповідні норми ухвалені”.

На думку адвоката, захист російських окупантів відбувається не лише в інтересах теоретичного клієнта, який перебуває в Росії, а й в інтересах України.

“Якщо згодом європейські суди подивляться, що ми на те чи інше закрили очі, й був формальний захист, адвокат був, але нічого не робив, ну і що це буде? Це буде не вирок, а просто папірець. Насправді навіщо тоді суд? Тобто, якщо правоохоронний орган, наприклад, СБУ написала обвинувальний акт, давайте одразу це і буде рішенням тоді. Чим воно буде відрізнятися тоді від рішення суду? Робота захисника — це ж не лише доводити невинуватість клієнта. Є ще багато аспектів, які входять в його роботу. Необхідно проаналізувати й подивитися на скільки правоохоронні органи дотримали процедуру досудового розслідування, звернути увагу, якщо таке порушення відбувається”.

Цю думку підтверджує і Юрій Бєлоусов та додає: на відміну від будь-якої іншої категорії розслідувань, саме розслідування міжнародних злочинів — це те, що буде свідчити про рівень розвитку України.

“Загалом ми (Україна, — ред.) при нашій готовності відповідати стандартам верховенства права і Євросоюзу, куди ми так хочемо піти, на ці речі будуть звертати увагу. Відповідно ми маємо створювати спеціалізований підрозділ, маємо навчати людей, формувати бази даних, стандарти розслідування. І витягувати нашу систему на такий рівень, щоб потім ні в кого не виникало сумніву в нашій об’єктивності. І був у мене аргумент переконання до всіх колег: ми ніколи не знаємо, які з наших проваджень захоче переглянути Міжнародний кримінальний суд. Бо те чи інше провадження може бути частинкою пазла, які вони складають у себе по вищому керівництві. І мені не хочеться, щоб МКС не забрав ці справи через низьку якість розслідування в Україні, або щоб він говорив, що ми не дотягуємо до стандартів. Бо ця інформація розходиться потім по всьому світу”.

“Є Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в якому чітко прописано те, що мають робити адвокати, як відповідно до цього ставиться. Тобто, є реальний клієнт, або той, якого ти не бачив ніколи, або це злочинне угрупування, немає різниці. Ти дієш в інтересах цього клієнта і захищаєш. По-іншому бути не може”, — розповів Сапон.

“Жертва не має чекати 20-30 років, перш ніж її свідчення нарешті почують”

Скепсис щодо заочного правосуддя висловлюють як адвокати з прокурорами, так і судді. Та всі вони впевнені в тому, що Україні такий процес необхідний і він виконує низку завдань.

“Спочатку ця процедура сприймалася в негативному контексті, бо тут можуть бути ризики для права на захист сторони, яка засуджується за вчинення воєнного злочину. Але насправді можна і під іншим кутом дивитися на цю процедуру. Адже, з одного боку, безумовно, країна має вжити всіх можливих заходів для забезпечення права на захист особи. З іншого боку, хотілося б, щоб на це дивилися і під практичним кутом, щоб основна увага всього розслідування фокусувалася на людині, яка постраждала. На жаль, наша система кримінальної юстиції роками була сфокусована виключно на пошуку людини, яка вчиняє злочин, і абсолютно не думала про постраждалих. У цьому контексті я часто цитую одного з наших міжнародних експертів, який робив оцінку законодавства по заочній процедурі. Він сказав, що заочна процедура дає можливість жертві бути почутою в суді. З мого погляду, жертва не має чекати 20-30 років, перш ніж її свідчення нарешті почують. Тому, це основний аргумент для нас щодо заочних проваджень”, — сказав Юрій Бєлоусов.

Ще одним аргументом на користь заочних судів Кирило Пугачов називає “відчуття відновлення справедливості та матеріальної компенсації”.

“Маючи на руках вирок суду, простіше отримати певну компенсацію”, — сказав прокурор.

Так, згідно з матеріалами справи Кулікова, його танковий постріл по новобудові завдав матеріальних збитків на понад 900 000 гривень.

Бєлоусов також додав і про те, що заочні провадження мають інший фокус — держава намагається забезпечити право на захист підозрюваного. Для цього Україна виділяє захисників, та їм “складно узгоджувати позицію з клієнтом, в більшості — неможливо”.

Серед першочергових труднощів, із якими стикаються адвокати російських військових — сповіщення про те, що їх судять за воєнний злочин в Україні. Офіційно наша держава визнала, що оголошення про відкриття провадження в “Урядовому кур’єрі” або на сайті Генпрокуратури вважається “належно повідомленою з нашої сторони”. Проте, навряд чи російські військові відвідують подібні українські сайти, вважають наші співрозмовники. Так було й у випадку з російським солдатом Хустнутдіновим Фаілем, якого захищав Костянтин Сапон. Про початок спеціального досудового розслідування щодо нього оголошували саме через урядову газету.

Чернігівська обласна прокуратура, розповідає Пугачов, намагається сповіщати підозрюваних у воєнних злочинах росіян усіма можливими способами. Ці способи, каже він, не передбачені кодексом, але, відповідно до практики Європейського суду, прокурори намагаються їм слідувати.

“Якщо нам відомі номери мобільних телефонів, ми направляємо повідомлення в месенджерах, скидаємо проєкти повідомлень про підозру, звичайно, що російською мовою в перекладі. Якщо відома електронна пошта, ми направляємо туди. Відоме нам місце роботи, частіше за все це військові частини чи інші установи Міністерства оборони РФ, — направляємо на офіційні пошти цих установ. У нас був випадок, коли особа у відповідь прислала просто знак питання. Що це означає? Чи вона зрозуміла, чи ні? Як мінімум, ми встановили, що особа прочитала. Різні бувають ситуації. Основне – це вжити всіх можливих заходів, які ми можемо”.

Але найбільше питання до цієї процедури пов’язане з можливістю перегляду судового рішення, каже Юрій Бєлоусов.

“І це те, на що нам наші міжнародні експерти вказали. Адже в нашому законодавстві це має бути, якщо засуджена особа фізично опиниться в руках правосуддя, то вона має право на безумовний перегляд рішення суду”.

Через те, що адвокати під час розгляду справ in absentia не мають контакту зі своїм підзахисним, то він може і не знати, що проти нього є кримінальне провадження, додає суддя Микола Кузюра.

“Після цього людина може звернутися до Європейського суду. В європейських країнах, у Хорватії, здається, такий випадок був, коли засудили двох військовослужбовців. Один із них зізнався, а другий — ні. Завдяки зізнавальним свідченням одного, засудили двох. Після того, як їх засудили, другий прийшов і каже, що я бажаю дати свідчення, бо не згоден з цим вироком. Суд переглянув цей вирок, на загальних підставах розглянув уже за відсутності іншого обвинуваченого. І враховуючи ті свідчення іншого учасника, постановив інший вирок. Щодо виконання вироку, це знову ж таки питання.

“Вирок ми винесли. Як його виконати, коли сторона перебуває за межами території України? Є випадки, коли видають людину. Але ж Росія та Білорусь нам не видадуть жодного”.

Наразі в українському правосудді відсутня процедура перегляду рішення суду. Проте Бєлоусов зазначив, що Офіс генпрокурора працює над цим питанням та готує “масштабний законопроєкт з урахуванням практик Європейського суду”.

“Але ще важливий момент заочної процедури в тому, що вона розкриває для нас (для України, — ред.) певні можливості розшуку людей, які вчинили злочин в інших юрисдикціях. Плюс вона дозволяє нам використовувати або накладати арешти на майно цих людей, які вони мають в інших юрисдикціях. Тобто такі обмежувальні заходи застосовувати, і це також певні можливості, які надає сама ця процедура”.

Українського законодавства не вистачає для умов війни

Основу українського кримінального судочинства складає національна правова база, але її не вистачає для умов війни, каже суддя Микола Кузюра.

“Адже незалежна Україна не перебувала в стадії такої війни й законодавство було дещо узагальнене. Після початку бойових дій, з травня 2022-го, до Кримінального кодексу України почали вноситися зміни в розділ XX “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку”.

“Україна – одна з небагатьох країн, може навіть єдина, яка під час збройного конфлікту, який триває, намагається і, в принципі, успішно притягає до відповідальності саме воєнних злочинців. В інших країнах, де був збройний конфлікт, це все відбувалося через певний проміжок часу. Україна намагається робити це прямо зараз. Використовує як надбання країн, які пройшли через це, так і напрацьовує свою унікальну практику”, — додає Пугачов.

Серед прикладів такої унікальної української практики у справах in absentia є розблокування роботи слідства та суду, вважає суддя Микола Кузюра. За його словами, це скасовує певні обмеження, які у звичайних умовах є неможливими. Проте і тут є свої нюанси.

“Наприклад, вимога вручити обвинувальний акт тільки безпосередньо самому обвинуваченому. Ми цього не можемо зробити, але в такому разі у нас велика кількість людей залишиться без притягнення до кримінальної відповідальності, можливо, без вироків. Ось ця мета. Так, на одних свідченнях будувати обвинувачення неможливо. Для цього проводиться спеціальне досудове розслідування, зокрема, правоохоронні органи з офіційних/неофіційних джерел добувають будь-яку інформацію. По міжнародному законодавству, знову ж таки питання оцінки доказів, наскільки воно сприймається. У нашому законодавстві адвокати, коли виступають у дебатах, вони кажуть: «Вибачте, цих доказів недостатньо. Це тільки припущення. Оскільки невідомо, чи ця людина взагалі є, чи вона на сьогодні жива. Ми розглядаємо справу, а чи жива ця людина, ви довели?». Законодавство не передбачає такого, щоб ми обов’язково встановили, що людина жива саме на сьогодні. Суд розглянув справу, якщо людини вже немає в живих, відповідно, не буде виконаний вирок. Але факт має бути доведений”.

Що бентежить суддю у справах in absentia

Перше, що бентежить суддю Миколу Кузюру — це неможливість змагальності сторін під час судового процесу.

“Захисник, малоймовірно, що може зібрати якісь докази. На нього теж покладається право збирати докази на користь захисту. Але він володіє тільки тією інформацією, яку зібрала сторона обвинувачення. Він не має можливості спілкуватися з підозрюваним. Він не може надати свої докази, тому що їх, по суті, важко зібрати в таких умовах. Відтак, при розгляді таких справ за відсутності однієї сторони, роль захисника, мені здається, нівельована”.

Також суддю бентежить і питання подальшого виконання вироків.

“От ми постановили вирок, засудили людину заочно. Засудження людини заочно не означає, що все, на цьому питанні поставлена крапка. Є випадки, коли немає підозрюваного, він перебуває на території агресора. Ми не можемо його притягнути. Під питанням залишається і те, чи відомо йому про розгляд справи, хоч ми і “належно повідомили” підозрюваного.

Так само, як і неможливість зібрати всю необхідну інформацію, каже Кузюра, бо воєнний конфлікт передбачає ведення бойових дій на певній території.

“Йде та ж сама евакуація. Важливе значення в цьому має характер самого кримінального правопорушення, тривалість розслідування, достатніх доказів, які можна зібрати. Наприклад, коли велись бойові дії в Чернігові, неможливо було вести розслідування. Тому що була евакуація правоохоронних органів. Тільки після деокупації є можливість розслідувати. Якщо взяти справу Кулікова, очевидний факт, його затримали на місці вчинення події. Є докази, є свідки, і можна розглядати справу”.

“Я думаю, Куліков був нещирим”

Якщо адвокат Кулікова каже, що “майже не пам’ятає цю справу”, то суддя Деснянського районного суду Чернігова Микола Кузюра зазначив, що це була його перша за 32 роки судової практики справа щодо воєнного злочину та ще й очна.

“Це напружений був суд. І оскільки справа не проста, тут не достатньо володіти тільки нашими процесуальними нормами. Треба було готуватися і знати норми міжнародного права, оскільки вони були предметом розгляду в обвинувальному акті. Проте процесуально ця справа не представляла жодної складності для мене. Тому що вона проводилась у звичайних межах кримінально-процесуального законодавства. Обвинувачений повністю визнав свою провину, начебто покаявся у вчиненні свого діяння. Був засуджений до максимальної міри покарання, 10 років позбавлення волі”.

Суддя пригадує, що Куліков поводився “доволі впевнено” на суді, давав зізнавальні свідчення, говорив “начебто відверто”, у деяких моментах “відхилявся від правильної відповіді та намагався применшити свою відповідальність”.

“Адже на моє запитання: «Чи відчуваєте ви свою провину перед українським народом?». Він сказав, що є військовослужбовцем, а тому був зобов’язаний виконувати накази свого командування. Він попросив вибачення перед українським народом. Але це червоною ниткою пройшло, що він військовослужбовець і виконував накази командування. Я, до речі, у вироку зазначив про те, що виконання наказу може бути лише законного, за які нам кажуть Женевські конвенції”.

“Він знав, що робить і де. Як кадровий військовий, Куліков просто не міг не знати законів і звичаїв війни. Їм політзаняття проводять, розповідають, що таке війна, хто є сторонами в цій війні. Тому формально він це розумів. Як і усвідомлював, що вони зайшли на територію іншої держави, що їм наказали зайняти аеродром. А це вже форми агресії. Його командир, майор Щоткін, був поранений та обміняний за пару тижнів, як військовополонений. Оскільки Куліков звичайний сержант, я думаю, він просто сподівався також на обмін. Я не бачив щирості в ньому. Він просто говорив усю правду, бо розумів, що краще розказати самому, аніж його вину доведуть. Тому намагався зменшити свою відповідальність, зімітував розкаяння”.

Те, що справа Кулікова для Чернігова була резонанса, підтверджують ряд публікацій у місцевих та всеукраїнських медіа.

“Єдина умова була — участь перекладача. Так само досліджувалися докази, як і в іншій справі, наприклад, щодо громадянина України з іншим кримінальним правопорушенням. Як на мене, Кулікову був винесений справедливий вирок, переглянутий в апеляційному суді та залишений без змін. Розумієте, якби ми були просто представниками суспільства, можливо, ми б мали право на якісь думки й емоції”, — говорить Кирило Пугачов.

Як пояснює прокурор, правосуддя звісно враховувало, що на лаві підсудних був ворог, але “всі емоції відклали й безсторонньо розглядали цю справу”.

“Ми намагалися, і я думаю, нам вдалося разом із судом повністю провести процес за відповідними стандартами, зокрема європейськими, для того, щоб надалі ніхто не звинуватив Україну з точки зору юриспруденції”.

Роль МКС та Спецтрибуналу для України

Жодній, не тільки міжнародній судовій інституції, а й країні світу, каже Юрій Бєлоусов, було б важко розглянути таку кількість злочинів, із якими працює Україна.

“І тому МКС, при всій моїй любові й повазі до нього, їхнє завдання — допомагати або робити те, що не може робити національна система. Відповідно вони й спеціальний трибунал, фокусуються на верхівках керівництва Росії. Тобто це пару десятків людей. А що робити з десятками тисяч інших, які вчиняли воєнні злочини? Вони ніколи не постануть під міжнародним правосуддям. Трибунал зробили, знов-таки, тільки для того, щоб притягти вище військово-політичне керівництво Росії за злочин агресії. Усе. Один-єдиний злочин. Тільки для цього і створений Спеціальний трибунал.

МКС, за словами Бєлоусова, якщо буде розглядати злочини геноциду, воєнні злочини, злочини проти людяності, то тільки стосовно найвищого керівництва РФ.

Навчання адвокатів та скільки вони отримують за справи з підозрюваними росіянами

Після повномасштабного вторгнення і деокупації Чернігівщини та Київщини правоохоронці взялися відкривати справи щодо воєнних злочинів, колабораціонізму та держзради. Це було викликом для всіх сторін, проте адвокатам захисту бракувало знань. Усім їм, а також прокурорам і суддям періодично проводять навчання, розповів Олександр Баранов.

Проте для адвокатів є ще один виклик — фінансовий. У середньому вони отримують 3 500 гривень за одну стадію в дорученні, зазначив Баранов.

“Бо може бути перша інстанція, апеляція. Це середня оплата по системі. На вартість роботи впливає: тяжкість злочину, кількість співучасників, кількість епізодів. Це ті речі, які збільшують час роботи адвоката. Якщо це один епізод, буде менша вартість. Якщо це 10 епізодів, тобто більше засідань, буде інша вартість. Так це працює”.

Щодо того, чи можна говорити про якісний захист, коли адвокати отримують таку виплату, Олександр Баранов відповів:

“Зараз 465-та постанова передбачає обмеження сум оплати роботи адвокатів. Тому що раніше було, що адвокат роками міг, умовно сказати, затягувати справу і врешті-решт отримувати 100-200 тисяч. Зараз є обмеження по сумі в межах року принаймні, і це насамперед провокує адвоката не затягувати справу. Система безоплатної правничої допомоги ніколи не могла забезпечувати ринковий рівень оплати. Тому що хтось із адвокатів бере 2 000 доларів за захист клієнта з кримінальними провадженнями, хтось — ще більше, а хтось — менше”.

Баранов також пояснює, що центр БПД забезпечує адвокатів навчанням, надає можливість мережування та забезпечує постійну практику.

“У нас адвокат не сидить без роботи, не чекає, поки до нього звернеться клієнт, а він постійно працює. Є адвокати, які в рік заробляють мільйон гривень і більше. Тут все залежить від того, наскільки адвокат хоче працювати. Але, щоб адвокат якісно працював над дорученнями, він не може брати понад 30 доручень в місяць, тому що він просто не буде встигати”.

“А ви думаєте держава багато платить?”

Чернігівські адвокати — Костянтин Сапон та Павло Костюченко зазначили, що отримували виплати від держави за захист російських військових. Але жоден із них не назвав конкретної суми за одну справу. Для прикладу, Костюченко задав риторичне запитання: “А ви думаєте держава багато платить? Де у нас виплачували нормально?”.

Також вищезазначені адвокати у справах щодо воєнних злочинів завжди подають апеляцію, аби “дотримати процедуру”. Як розповів Костюченко, у нього була тільки одна справа з підозрюваним російським військовим — Куліковим. Сапон розповів про дві.

“Я завжди подаю апеляцію. Адвокат не лише ж розв’язує питання про винуватість або невинуватість. Є ще багато чого, зокрема розмір покарання. Можна написати апеляцію на те, щоб було призначено максимальне покарання. З урахуванням чого? Чи врахували ми особу обвинуваченого тощо?”, — розповів Сапон.

“Я свого часу натрапив на аналіз розгляду справ по воєнних злочинах у київських судах. Там говорилося про те, що адвокати в цілому проявляють пасивність, іноді — імітовану активність. Я не знаю, з чого вони виходять. Як може себе має вести адвокат у судовому процесі, коли він володіє тільки тим, що є в матеріалах кримінального провадження? Щодо практики в чернігівських судах, то я бачу, що адвокати поводяться доволі настійливо. Оскаржують вироки. Апеляції подають. Але, я думаю, що вони у цих випадках роблять правильно. Для того, щоб потім не виникало ніяких питань, судова справа повинна пройти всі інстанції. Людина не оскаржує в апеляційному суді, а потім оскаржує у Верховному. А Верховний суд не візьме цю справу, бо не оскаржувалася справа в апеляційному. Все. Немає підстав для перегляду у Верховному суді. Тому, я думаю, що це правильна позиція адвокатів”, — зазначив Микола Кузюра.

На запит Суспільного Верховний суд відповів, що з початку повномасштабної війни та до 17 червня 2025 року була розглянута одна касаційна скарга за 438-ю статтею ККУ — рішення нижчої інстанції залишили без змін. Водночас за іншими стаття вони надали таку статистику:

У Чернігівському апеляційному суді нам повідомили, що окремої статистики щодо кількості справ, поданих адвокатами, які здійснюють захист російських військових, підозрюваних у вчиненні воєнних злочинів у них немає. Вони ведуть загальну інформацію, де апеляцію подає і прокуратура також.

Всього з 2022 року по 1 липня 2025 року, за 438 статтею апеляцію подавали щодо 36 справ. Усі залишилися без змін.

“Ти намагаєшся захистити родину від якоїсь інформації”

Щодо власної безпеки при веденні подібних справ, адвокат Сапон каже: “Я, по-перше, не спілкувався з такими людьми, які б мене асоціювали з ворогом. По-друге, це не те питання, з яким ти ходиш по вулиці й розказуєш, або на тобі написано, що ти захищаєш російського військового”.

Він також розповідає, що не каже про такі справи родині.

“У будь-якому разі ти намагаєшся захистити родину від якоїсь інформації, бо бувають справи неприємні: і вбивство, і зґвалтування, і все інше. Ну що, я буду приходити й розповідати дружині про вбивство або зґвалтування?”.

Як каже Сапон, є чітко визначені законом підстави для самовідводу адвоката.

“Особисті інтереси. Конфлікт інтересів, безумовно, є підставою для самовідводу. Однак те, що тобі не подобається клієнт, не є підставою для самовідводу, або те, що він зробив. Тобто, самовільно можна сказати, я не хочу цього росіянина захищати, не буду.

Але знову ж таки, ці всі товариші, скажімо так, вони йдуть через центр БПД. Тобто, законом визначено про те, що в будь-якому разі адвокат має бути забезпечений”.

Рада адвокатів Чернігівської області відповіла нам, що “не володіє інформацією щодо кількості адвокатів, які відмовилися захищати російських військових, підозрюваних у воєнних злочинах, через те, що не є розпорядником такої інформації та “не має повноважень щодо збору, аналізу чи розкриття таких відомостей”. Також вони зазначили, що “кожен адвокат є самостійним та незалежним у своїй діяльності”.

Та попри всі недоліки українського правосуддя, якість розгляду справ по воєнних злочинах в Україні зросла за останні 3,5 роки, каже Бєлоусов.

“Тут багато причин насправді. Бо це така нова правова реальність, в якій опинилася наша система. Я, зокрема, про себе кажу. Доводилося вчитися. Ті вироки, обвинувальні акти, які направлялися до суду 3,5 роки тому, і ті, які направляються зараз, дуже відрізняються за структурою, змістом, якістю викладення. Це все впливає і на якість судових рішень. Вона також зростає, бо судді також проходять навчання, судді також отримують досвід. Тому Україна, я вважаю, за ці роки зробила такий доволі вагомий крок вперед”.

Так, за період з 2022 по 2025 року, станом на 23 травня, система безоплатної правничої допомоги видала 4 970 доручень адвокатам у кримінальних справах. 56 доручень — за обвинуваченням по 438-й статті.

Наразі на Чернігівщині продовжують розглядати справи, що стосуються воєнних злочинів, каже Кирило Пугачов, проте не в такій кількості, як у 2022 році.

“Наразі у нас перебуває вісім обвинувальних актів на розгляді в суді (станом на 8 липня 2025 року, — ред.). Звичайно, що зараз складніше шукати докази. Проте все одно ми намагаємося. Документуємо обстріли цивільних об’єктів та населення, шукаємо операторів, навідників та їхніх командирів, які, наприклад, керували певною машиною або ракетною установкою. Про ці наслідки нам відомо на відстані, так би мовити”.

Адвокат Костянтин Сапон, станом на 2 липня 2025 року, вів ще одну справу щодо російського військового, якого підозрюють у катуванні цивільних у Лукашівці. Судові засідання проходять у Чернігівському районному суді. Це його друга справа з підозрюваним у воєнних злочинах росіянином.

Щодо Павла Костюченка, то він зазначив, що після справи Кулікова у нього не було справ із захисту обвинувачених у воєнних злочинах.

Автор: Оксана Рекун

Джерело: “Суспільне Чернігів”  

Цей журналістський матеріал створено в межах проєкту “Важлива інформація для місцевих громад в Україні”, реалізованого Fondation Hirondelle та IRMI за підтримки Swiss Solidarity. Висловлені думки належать виключно автору.