Засуджені… до обстрілів? Правозахисник - про безпеку у виправних колоніях

Артобстріл Біленьківської виправної колонії на Запоріжжі вкотре порушив проблему дотримання права засуджених на життя. За злочини держава відібрала у цих людей волю, натомість мала гарантувати безпеку, в тому числі і під час війни. Що відбувається насправді і що робити - у матеріалі Коротко про.

Ціна евакуації

Місцевість, де розташована Біленьківська виправна колонія №99 для вперше засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, регулярно фігурує у хроніках російських обстрілів. Було влучання і по території колонії, але без жертв і без наслідків.

Від початку повномасштабного вторгнення із небезпечної території Запорізької області, за словами голови громадської організації "Захист в'язнів України" Олега Цвілого, були евакуйовані всі колонії. Тільки 99-та залишалась працювати у звичному режимі, через що неодноразово били на сполох правозахисники. Так тривало до пізнього вечора 28 липня.
Близько опівночі дві керовані авіабомби влучили в їдальню, ще одна - в гуртожиток. Наслідки стали відомі вже на ранок 29-го: 16 загиблих, 42 поранених. Такою ціною вирішилася доля виправного закладу. Понад 140 вцілілих вивезли до Запоріжжя.
Більше немає «живих» зон для відбування покарання, куди можуть добратися КАБи. Але фронт має особливість рухатися, а ворог тримає у своїх руках достатньо далекобійної зброї. І якщо звичайні люди самі за себе вирішують - виїжджати з небезпечних місць, йти до укриття чи залишатися вдома, то свобода дій засуджених обмежена парканом з колючим дротом.

Життя дорожче за санітарні норми

- Якщо говорити про 100-кілометрову зону від лінії фронту, то в небезпеці залишаються колонії Дніпропетровської, Сумської, Миколаївської областей. Наприклад, Снігурівська виправна №5, що в селі Центральному, хоч і на правому березі Дніпра, але до лінії зіткнення близько. Так само як Казанківська 93-а, Вознесенська 72-я. Евакуації треба продовжувати, - переконаний правозахисник Олег Цвілий.

Він звертає увагу на той момент, що сьогодні завдяки декриміналізації деяких статей, рекрутингу засуджених до війська вдалося досягти європейських норм по житловій площі на одну особу.

- Це позитивний момент. Але якщо покласти на терези життя людей і санітарні норми, то очевидно, що перше має переважити. Під час війни можна піти на деякі порушення, повернутися до двоярусних ліжок і підселити людей туди, де більш безпечно. Це набагато гуманніше, ніж тримати одну людину на чотирьох квадратних метрах в зоні ризику.

Не чіпайте хоч «Мартусівку»

Олег Цвілий нагадує про законсервовані колонії, які Мін’юст почав готувати під великий розпродаж за колишнього очільника Дениса Малюськи, і досі не відмовився від такої ідеї.

- Ці колонії можна відкрити, підобладнати і перемістити туди людей. Але найголовніше - напишіть про це обов’язково! - зараз не можна закривати діючі виправні заклади. А саме це загрожує Бориспільській колонії № 119 в селі Мартусівка під Києвом.

Мова про пенітенціарну установу, на основі якої хочуть побудувати новий столичний слідчий ізолятор, розвантаживши Лук’янівське СІЗО. Проєкт, що тягнеться з 2021 року, був призупинений, а у 2025 році вдруге профінансований на розробку документації, коригування та нові експертизи, стверджують у ГО «Захист в’язнів України».

- Під час війни не можна нічого руйнувати і започатковувати довгобуди. Може, наміри і гарні, але коштів на побудову нового ізолятора зараз немає, максимум - закладуть фундамент і розпорошать гроші. А «Мартусівка» як колонія може розмістити у себе 2000 чоловік, - підкреслює правозахисник.

Підвал для овочів

Обстріл Біленьківської колонії припав на третю річницю трагедії в Оленівці, де на території колишньої Волноваської виправної колонії росіяни вбили в результаті обстрілу щонайменше 53 наших полонених. Багато експертів розцінюють недавній напад як свідому мету ворога цинічно повторити теракт.

За інформацією ГО “Захист в’язнів України”, від початку повномасштабного вторгнення ворог атакував пенітенціарні установи щонайменше 60 разів. На думку Олега Цвілого, більшість «прильотів» не були прицільними - біля колоній часто розташовані військові частини, різні склади, бази. Це ще одне нагадування, що безпека під час війни може бути тільки умовною. В колоніях мають бути укриття.

- Ми це перевіряємо, але висновки здебільшого невтішні, - каже правозахисник. - Укриттів як таких, що захищають від прямих влучань, немає. Врятуватися можна хіба від уламків, якщо сидіти в підвальних приміщеннях, які були збудовані для господарських потреб, наприклад, зберігання овочів. За три роки війни ніхто не переймався тим, щоб привести ці підвали до такого стану, щоб там нормально почувалися люди. Там тече вона, немає світла або блимає одна лампочка, за сидіння правлять старі залізні ліжка з продавленими сітками. Сиро, брудно. Один раз пересидіти можна, але постійно туди спускатися ночами - це справжнє випробування, - наголошує експерт.

Він пояснює, що вдень в’язні працюють, буває, до самого вечора. І хоч робота в неволі за законом справа добровільна, адміністрація колонії завжди знайде спосіб, як зробити її примусовою.

- І от тривога. Засуджених відправляють у підвал, вони всю ніч сидять у тій сирій ямі, а на ранок їм командують «підйом» і виводять у промзону, щоб виконували норму. До нас надходили такі скарги на примусові заходи безпеки.

Наш співбесідник зазначає, що в деяких колоніях є хороші бомбосховища, але вони за межами охоронної зони, тобто призначені для співробітників.

- Є колонії, хоча їх дуже мало, де приміщення підходять під укриття. Але, по-перше, туди вся зона не вміститься. По-друге, прихисток знаходиться в адміністративному будинку, до якого веде купа дверей із замками. А ключі у інспекторів, які не чергують біля замків. Мало того що бігти треба через всю зону, коли йде рахунок на хвилини, та ще й гукати, шукати інспекторів.

Амністії 10 років не було

Розвантажити колонії на умовно безпечних територіях, щоб було більше місця евакуйованим, могла б амністія. В Україні її не проголошували вже десять років. 17 лютого 2022-го ухвалили в першому читанні законопроєкт до 30-річчя Незалежності і забули. В лютому цього року з порядку денного ініціативу депутатів зняли.

- Немає жодної заборони проголошувати амністію в умовах воєнного стану, - каже адвокат Сергій Старенький. - Негативних соціальних наслідків вона не несе. Але звільнення з колоній кількох тисяч осіб не дуже вплине на ситуацію, та й депутати будуть мусолити закон щонайменше кілька місяців, якщо не кілька років. Можна знайти інші шляхи вирішення проблеми.

Олег Цвілий каже, що начальники колоній мають отримати право відпускати своїх підопічних у специфічну відпустку. Ідея, на сторонній погляд, трохи шокуюча, але свою логіку має, принаймні за деякими видами злочинів.

- Припустимо, починається «спека» або колонія може потрапити під окупацію. Начальник закладу призупиняє виконання покарання на час, поки людина не добереться до безпечного місця і повернеться під варту. Нічого страшного в цьому немає, життя - найвища цінність. Страшніше, коли в окупації і ворог використає наших людей проти нас.

Правозахисник звертає увагу, що така практика вже існує: багато підсудних очікують вирок на волі - під частковим домашнім арештом або на особистому зобов’язанні. Буває також, що людину, яка засуджена до колонії, не одразу беруть під варту, і вона сумлінно чекає, поки за нею прийдуть.