Які негативні зміни сховалися за відновленням незалежності НАБУ та САП

У четвер Верховна Рада ухвалила президентський законопроєкт та відновила процесуальну незалежність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) і Національного антикорупційного бюро (НАБУ).

Але у той час як увага громадськості була прикута до "розвороту" норм, які стосуються антикорупційних органів – закон від 22 липня запровадив ширші негативні зміни.

Посилення новим законом ролі генерального прокурора щодо інших прокурорів (крім антикорупційних) лишається чинним.

Так само, лишилися без змін норми, що стосуються кадрових питань у прокуратурі.

Про те, чому це погано для євроінтеграції, пояснює керівник напряму "правопорядок" Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін в статті Врятували НАБУ, але не прокуратуру: що "забули" виправити після атаки влади на "антикор".

Далі – стислий її виклад.

Перш за все, треба наголосити: зміни, що підважили незалежність САП і НАБУ, дійсно скасовані.

Компромісом, який додали у законодавство замість цього – перш за все, щоби дозволити владі зберегти обличчя і продовжувати говорити, що це була "боротьба російським впливом" – стала норма про перевірки на поліграфі усіх правоохоронців і прокурорів.

Водночас ухвалений у "турборежимі" закон від 22 липня залишив зміни до Закону про прокуратуру.

Ось – чотири головних зміни.

По-перше, на час воєнного стану скасовані вимоги про конкурс – на посаду в Офіс генпрокурора або обласну прокуратуру можна взяти будь-кого з юридичною освітою.

Ця норма дозволяє призначати до Офісу генпрокурора та обласних прокуратур без конкурсу, але з повною вищою освітою і певним юридичним стажем.

Парадоксально, але при цьому в прокуратури нижчого рівня добір відбувається за конкурсом, та ще й з роллю незалежної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП).

Жодних тестувань, рейтингів та конкурсів – просто беремо свого фаворита на відповідальну посаду.

Конкурс на посаду прокурора був впроваджений у рамках реформи, проведення якої просували Рада Європи і ЄС – так само як і створення КДКП, що запрацювала у 2017 році.

А його скасування – це не просто корупційний ризик, а й суттєвий крок назад у європейській інтеграції.

Зрозуміло, що влада наполягатиме, що це тимчасовий крок на час воєнного стану.

Проте, й це не зовсім так: із завершенням воєнного стану набрані без конкурсу прокурори не будуть звільнені з органів прокуратури.

По-друге, ухвалений 22 липня закон нівелює гарантії інституційної незалежності прокурорів.

В Україні керівництво навчилося звільняти неугодних прокурорів завдяки певним лазівкам.

Так от новий документ "полегшує" цей процес.

По-третє, генпрокурор отримав нові процесуальні повноваження, які додатково посилюють його вплив на всіх прокурорів.

Саме через політичну залежність генпрокурора, тобто через те, що парламент може "підвісити його на гачок", погрожуючи звільненням – Україна за рекомендацією європейських партнерів проводила реформи, які поступово зменшували повноваження генпрокурора.

І ці реформи досі лишаються важливими для відповідності України вимогам 23-ї глави під час вступних переговорів з ЄС.

Але завдяки тому, що 22 липня парламент ухвалив ці норми, а президентський проєкт, проголосований 31 липня, не скасував їх – ми тут точно йдемо у зворотний бік.

На додаток, механізм перевірок на поліграфі прописаний так, що його можна перетворити на ще один інструмент тиску на неугодних прокурорів.

Отже, після драматичної історії з підваженою, а потім відновленою незалежністю антикорупційних органів, Україна опинилася на кілька кроків далі від своєї відповідності вимогам ЄС.

Докладніше – в матеріалі Євгена Крапивіна Врятували НАБУ, але не прокуратуру: що "забули" виправити після атаки влади на "антикор".