Рецензія на фільм «Поверни її мені» / Bring Her Back

31 липня в кіно стартував прокат психологічного фільму жахів “Поверни її мені” від тандему режисерів-братів Денні та Майкла Філіппу, також відомих як ютубери RackaRacka. Ці хлопці наробили чимало галасу з виходом їхнього дебютного жахастика “Говори до мене”, що вийшов на екрани три роки тому, заробив $92 млн при бюджеті у $4,5 млн та отримав загальне визнання. Чого варто очікувати від амбітних талановитих горормейкерів цього разу — розповідаємо в огляді нижче.

Плюси:

це працює як шоковий горор, що має на меті пригнітити глядача; гарні акторські роботи від Саллі Гокінс та юних виконавців; щільний шар саспенсу, який поступово посилюється і в кінцівці досягає свого апогею;

Мінуси:

це кіно точно не для менталки сьогоднішнього українця; автори вдаряються в прикрі самоповтори; нехай це і непересічний жахастик, але загорнутий він в обгортку типових жанрових тропів та транслює загалом вторинні і добряче знайомі меседжі;

6.5/10

Оцінка
ITC.ua

“Поверни її мені” / Bring Her Back

Жанр психологічний горор
Режисери Денні та Майкл Філіппу
У ролях Саллі Гокінс, Біллі Барретт, Сора Вонг, Джона Рен Філліпс, Саллі Енн-Аптон, Стівен Філліпс
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Після того як 17-річний Енді та його зведена молодша сестра Пайпер, практично незряча, виявляють у душі мертвого батька, відповідні служби відправляють неповнолітніх до прийомної матері Лори. На перший погляд, ця цілком приємна пані зустрічає дітей з усмішкою на обличчі, але згодом юнак помічає певні дивацтва у поведінці жінки.

Не додає приводів для радощів і дивний хлопчик Олівер, який є ще однією прийомною дитиною Лори. Він зовсім не розмовляє та, здається, не дуже щасливий знаходитися в її будинку. То що ж насправді приховує новоспечена опікунка нещасних сиріт?

У своїй другій стрічці популярні ютубери, брати-близнюки Денні та Майкл Філіппу, по суті йдуть тією ж стежиною, що й у дебютному “Говори зі мною”. Новий фільм фактично про те саме, що й попередник, але щодо сміливості режисери дозволяють собі зайти набагато далі.

Окрім очевидної схожості у назвах, котра передбачає звернення до якоїсь потойбічної сутності, тут у нас знову химерні окультні ритуали, в кращих традиціях “Дзвінка” показані у форматі VHS, а також гостювання зловісних духів у тілах дітлахів. Знову їхні страждання, зокрема беззахисного перед страшною надприродною одержимістю хлопчика. Зрештою, знову пасажі про біль, викликаний великою втратою, і неможливість змиритися з нею, пережити її. Тільки якщо в “Говори зі мною” мова йшла про страждання доньки, що сумує за загиблою матір’ю, то зараз все навпаки.

Нещадний підхід австралійських кіноробів дійсно дозволяє говорити про “Поверни її мені” як про один з найкращих горорів року, який нам обіцяли західні рецензенти. Як мінімум один з найбільш лячних. Але є нюанс. Це кіно пригнічує, воно витрясе з вас усю душу. Тож дивитися його навряд чи варто, якщо у вас менталка пересічного українця.

У чому ж полягає сміливість Філіппу? Вже давно горормейкери взяли за звичку лякати не дітей, що залишилися самі вдома і дісталися до забороненого батьками жахастика, а дітьми — чи то тими, що перетворюються на яких-небудь діббуків, чи тими, що одержимі самим дияволом, як у класиці жанру “Екзорцист” (1973) Вільяма Фрідкіна.

Брати без докорів сумління дозволяють собі робити з дитиною у кадрі таке, що волосся дибки стає — недарма малий Олівер виявляється найбільш моторошним персонажем фільму, а сцени за його участі, де присутні елементи боді-горора і навіть сплеттера, гарантовано запам’ятаються надовго.

Так, стрічка ґрунтується на добре відомих шанувальникам жанру тропах; перевинаходити велосипед явно ніхто не збирається. І давайте відверто: майже сліпота дівчинки читерськи впливає на ключові події — без неї сюжетний каркас фільму розсипався б, як картковий будиночок.

Та водночас Філіппу вельми далекі від вилизаної, глянцевої та знекровленої картинки сучасних голлівудських фільмів жахів про надприродне на кшталт яких-небудь “Заклять” чи “Астралів”.

Це максимально жорстке, недружнє до глядача, огидне і гнітюче кіно, від якого вам точно стане зле. Не фізично, але морально. І насичене воно таким щільним шаром саспенсу, що не зануритися з головою у цей бенкет жахіття у глядача немає жодного шансу. Навіть попри те, що починалося все доволі кволо, у дусі похмурих, страшенно неквапливих і тягучих слоубьорнерів.

Спецпроєкти

Філіппу чудово знають свою справу. За емоційним впливом “Поверни її мені” — потужний фільм, та емоції він припускає суто негативні. Камера зрадницьки не відвертає вбік навіть під час найбільш мерзенних епізодів. В підсумку оповідання все одно захоплює, не дивлячись на те, що показане на екрані не може подобатися ні в якому разі. Однак саме цього і вимагає той тип шок-горора, який пропонують автори.

Постійний дощ у кадрі ллє як з відра, і неспроста. Він характеризує і внутрішній стан персонажів, і, з огляду на смерть дитини Лори, символізує біль втрати головної героїні у виконанні блискучої Саллі Гокінс (десь тут, мабуть, варто згадати й про “Форму води”). Лора буквально тоне в горі, потопає, вона не бачить іншого виходу з психологічної ями, окрім як той шлях, що передбачає велику шкоду іншим.

І в цьому контексті австралійці вдаються до невигадливих самоповторів, не кажучи про те, що наратив про глибоко травмованих, зламаних страждальців вже сам по собі перетворився на жанрове кліше.

Дивитися “Поверни її мені” варто лише в тому випадку, якщо ви затятий шанувальник моторошного жанру і морально готові до потрясінь, які пропонує місцевий шок-контент (сцена з ножем у роті малого Оллі миттєво врізається у пам’ять). Усім іншим краще оминати цей жахастик десятою дорогою, адже негативних гнітючих емоцій наразі вистачає і в реальному житті.

Висновок:

“Поверни її мені” — жанрово видатний горор з одного боку, який змістовно лишає по собі виключно негативний посмак — з іншого. Стрічка пропонує химерний кінодосвід, який вдруге пережити точно не захочеться.