Росія хоче підірвати ядерний заряд у космосі: як вибух може осліпити та заглушити Захід

Росія розгортає нову фазу гібридної війни – в космосі. Кремль розглядає можливість запуску "ядерного саботажу" на орбіті, який здатний вивести з ладу супутники США, Європи та приватних компаній на кшталт SpaceX.

Іншими словами, мовиться про навмисний підрив ядерного заряду в космічному просторі з метою масового знищення або виведення з ладу західних супутникових угруповань. Це дасть Москві одночасно два результати: катастрофічну втрату зв’язку і спостереження для противника та при цьому "правдоподібне заперечення" – неможливість довести, хто саме вчинив атаку. "Краса цієї диверсії в тому, що її неможливо буде довести. Москва отримає знищення супутників і "правдоподібне заперечення" у подарунок", – пояснює експертка з космічної зброї Елена Гроссфельд з Королівського коледжу Лондона.

Ядерний вибух на орбіті можна замаскувати під випадковий інцидент, наприклад вибух космічного сміття чи збій супутника, що ускладнить міжнародну реакцію. За даними розвідки США, Росія вже працює над секретним проєктом розміщення ядерної зброї у космосі.

24 Канал розповідає, про що йдеться у матеріалах Forbes та Defense One, та згадує про інші загрози на орбіті.

Під прицілом – Starlink

Один із можливих сценаріїв дій Росії – це детонація ядерного заряду поблизу радіаційного поясу Ван Аллена. Такий удар не потребує прямого ураження конкретних апаратів – вибух сформує потужний електромагнітний імпульс, який каскадно виведе з ладу тисячі супутників. Фактично це орбітальна версія атаки на Перл-Гарбор, коли раптовий нищівний удар паралізував інфраструктуру противника.

Посилені заряджені частинки, що пронизують орбіту – спричинені космічною місією-камікадзе Кремля – можуть вивести з ладу тисячі американських супутників,
– наводить приклад Гроссфельд.

Дослідниця порівнює такий крок із Перл-Гарбором, маючи на увазі раптовість і масштабність ефекту. При цьому жодна ракета не вражає супутники безпосередньо – їх "убиває" потік радіації та електромагнітний шквал від ядерного вибуху. Starlink під прицілом. Особливо вразливими є низькоорбітальні супутники зв’язку на кшталт Starlink від компанії SpaceX, які забезпечують інтернетом і зв’язком уряди, військових і цивільних, зокрема в Україні.

Зовнішній та внутрішній пояси Ван Аллена / Зображення Space Center Houston

Росія вже атакувала наземні станції Starlink кібератаками й ракетами та неодноразово погрожувала збивати самі супутники. Очевидно, що ядерний вибух на орбіті став би "вищим пілотажем" протисупутникової зброї.

Поки Москва просуває свій надсекретний проєкт, виявлений американськими розвідувальними агентствами, щодо розміщення в орбіті протисупутникових ракет із ядерними боєголовками, підрив ядерної бомби на висоті в кілька сотень кілометрів над Землею без сумніву спричинив би швидку відповідь з боку НАТО,
– зазначає Гроссфельд.

Отож Кремль натякає, що готовий піти на безпрецедентний крок, аби "засліпити" та "оглушити" Захід у космосі. Це відповідає давній російській стратегії саботажу: за словами Гроссфельд, ще з часів Леніна і Сталіна диверсії були невіддільною частиною державної стратегії Росії, і нині Кремль просто переніс її у космос.

Не випадково генеральний секретар НАТО Марк Рютте підтвердив, що Росія дійсно організовує акти саботажу по всій Європі – намагаючись дестабілізувати країни й розколоти суспільства. Простір навколо Землі, на думку російського керівництва, стане новим полем битви у цій гібридній війні.

Військові наслідки: осліплення армій та удар по зв’язку

Застосування ядерної зброї в космосі проти супутників матиме колосальні військові наслідки. Сучасні армії критично залежать від орбітальних систем: зв’язку, навігації (GPS/GNSS), розвідки, спостереження, цілевказування та раннього попередження про ракетний напад. Одним вибухом агресор може "осліпити" розвідувальні супутники противника та "оглушити" його комунікації.

Якщо тисячі апаратів раптом вийдуть з ладу, збройні сили США та союзників можуть втратити захищений зв’язок між підрозділами, супутникове наведення високоточної зброї, глобальну навігацію для військ, а також живу картинку з полів бою і з небес (метеосупутники, розвідка тощо).

Це різко обмежить їхню здатність координувати операції та реагувати на загрози. Особливе занепокоєння викликають величезні "сузір’я" низькоорбітальних апаратів, на зразок системи Starlink чи розвідувально-комунікаційних угруповань НАТО. Раніше вважалося, що численність і розосередженість таких мереж – запорука стійкості: ворог не може знищити одразу всі сотні супутників звичними методами (ракетами чи лазерами). Однак ядерний підрив перекреслює цю концепцію, адже одним ударом можна вивести з ладу цілу орбітальну площину із сотнями об’єктів. Саме тому Росія і Китай розглядають ядерний вибух у космосі як "альтернативний спосіб" протидії новітнім розподіленим супутниковим системам США.

Такий удар може стати умовним "першим пострілом" гіпотетичної великої космічної війни – аналогом раптового удару по авіабазах і зв’язку противника. Недаремно його порівнюють із нападом на Перл-Харбор, коли в 1941 році імперська Японія, обеззброївши флот США, намагалась отримати стратегічну перевагу. Попри відсутність безпосередніх людських жертв, ядерна атака в космосі може бути розцінена як акт агресії, прирівняний до застосування зброї масового ураження проти держав.

Військові доктрини НАТО і США прямо не прописують сценарій орбітального вибуху, але знищення критично важливих супутників, які забезпечують оборону країн, цілком може підпадати під критерії воєнної атаки. Проблема в тому, що через невизначеність винуватця союзники можуть розгубитися: чи відповіда́ти і як саме? Елена Гроссфельд зауважує, що попри попередні ворожі дії РФ проти космічних систем (наприклад, кібератаку на мережу Viasat перед вторгненням в Україну), ані США, ані НАТО досі не відповіли рішуче. Це, на її думку, лише заохочує Путіна йти далі.

Так невпевненість у колективній відповіді може спонукати Кремль ризикнути. З іншого боку, відкритий ядерний вибух у космосі цілком може стати "червоною лінією", після якого Захід піде на жорсткі кроки у відповідь. Аж до застосування силових методів проти російських космічних апаратів чи навіть наземних об’єктів, що керують ними. В будь-якому разі "осліплення" армій НАТО різко порушить баланс сил на полі бою і збільшить ризик ескалації конфлікту на землі.

Технологічні наслідки: колапс зв’язку та "радіаційна завіса"

Наслідки орбітального ядерного вибуху відчує не лише військова сфера, а й уся сучасна технологічна інфраструктура. Уявімо собі: з ладу раптово виходять навігаційні супутники GPS, комунікаційні ретранслятори, супутники інтернет-зв’язку, метеорологічні та наукові апарати. Це означає порушення глобального позиціонування і часу, від якого залежать фінансові системи та транспорт. Мобільний зв’язок і інтернет можуть частково перестати працювати, адже значна частина трафіку та синхронізації проходить через космос. Авіація, морський та залізничний транспорт втратять навігацію і координацію, що загрожує аваріями та збоєм логістики.

Можливі перебої в електромережах і системах водопостачання – наприклад, через вихід з ладу супутників синхронізації енергомереж або моніторингу стану трубопроводів. У разі знищення американських супутників домашнє освітлення і вода можуть зникнути, транспорт завмерти, а мобільний телефон перетворитися на "цеглину".

Удар по космосу може викликати ефект доміно на Землі, паралізуючи критичні технологічні системи, до яких ми звикли. Окреме питання – стійкість самих супутників до такого екстремального впливу. Більшість цивільних і комерційних апаратів на низьких орбітах не розраховані на потужне випромінювання – їх захищає магнітне поле Землі.

Вибух у верхніх шарах атмосфери або на низькій орбіті спричинить моментальне опромінення супутникової електроніки. Невеликий ядерний заряд (навіть потужністю 1 кілотонна) може створити навколо Землі локальний "штучний пояс" з заряджених частинок, який протримається від кількох тижнів до місяців.

Усі супутники, що проходитимуть крізь цю радіаційну хмару, будуть поступово виходити з ладу. Кількість непрацездатних апаратів наростатиме протягом годин і днів після вибуху, навіть якщо одразу після нього частина уціліє. Якщо ж вибух станеться на більшій висоті – у районі внутрішнього радіаційного поясу Ван Аллена (2000 км над Землею), ефекти будуть ще масштабнішими.

За оцінками Пентагону, підрив на такій висоті не спричинить миттєвого знищення супутників, зате "накачаний" радіаційний пояс почне буквально випалювати їхні електронні системи за кілька проходів. Найпершими відмовлять апарати на сонячно-синхронних та інших низьких орбітах, що регулярно занурюватимуться в посилені радіаційні потоки.

Високоорбітальні системи (напр. GPS на висоті близько 20 тисяч кілометрів чи геостаціонарні супутники на близько 36 тисяч кілометрів) більш захищені від природної радіації, тож можуть пережити вибух без негайної шкоди.

Однак їх може спіткати інша доля: після втрати контролю з Землі (через загальний збій комунікацій) частина апаратів може вийти з орбіт і зіткнутися з іншими, породивши лавину космічного сміття. Отже, ядерний вибух здатний спровокувати і радіаційну, і фізичну "завісу" на орбіті, небезпечну для космічної діяльності.

Наслідки Starfish Prime / Фото U.S. Air Force

Варто нагадати, що подібний інцидент уже траплявся в історії. У липні 1962 року США здійснили відомий експеримент Starfish Prime – підірвали термоядерну боєголовку потужністю 1,4 мегатонни на висоті близько 400 кілометрів над Тихим океаном. Експеримент перевершив очікування науковців: штучне полярне сяйво було видно навіть у Гонолулу, а радіація від вибуху тоді вивела з ладу третину всіх супутників на орбіті (щоправда, їх загальна кількість у 1962-му вимірювалася десятками). На Гаваях згоріли лінії електропередач і вийшли з ладу радіостанції.

Своєю чергою, СРСР у рамках проєкту "К" в ті ж роки також підірвав кілька ядерних зарядів у космосі – один із них на нижчій висоті "спалив" навіть підземні кабелі зв’язку та електростанцію на території Казахстану.

Ці випробування та їхні наслідки змусили наддержави зупинитися – вже 1963 року було підписано договір, що забороняв ядерні випробування в атмосфері та космосі. Ніхто більше не проводив подібних ядерних вибухів уже понад 60 років. Але якщо Росія наплює на це "табу", радіаційні пояси смерті можуть знову огорнути Землю.

Сучасні спеціально спроєктовані ядерні заряди можуть зробити ефект ще тривалішим – фактично закривши окремі діапазони висот для використання. Не виключено, що й сама Росія втратить частину власних апаратів внаслідок такого удару, але, як зазначає Гроссфельд, Кремль, схоже, готовий пожертвувати ними заради досягнення імперських цілей.

Окремо слід згадати про можливий ефект ЕМІ (електромагнітного імпульсу) на Землі. Якщо вибух станеться на відносно низькій висоті – наприклад, у верхніх шарах атмосфери над певною територією – то частина енергії спрямованого вниз випромінювання досягне поверхні. У радіусі прямої видимості вибуху можуть одночасно вийти з ладу незахищені електроприлади, комп’ютери, електромережі. Особливо вразливі довгі лінії електропередач і кабельні мережі.

Такий сценарій більше нагадує класичну концепцію ЕМ-удару (висотного підриву над країною для виведення з ладу її електроніки). Ймовірно, саме на це орієнтуються в Пекіні – про китайський підхід нижче. Для Росії ж, яка робить акцент на ураженні самих супутників, пріоритет – максимальне "засмічення" космосу радіацією, навіть якщо до земної поверхні ЕМІ не дійде. У будь-якому разі технологічний "відкат" у результаті таких дій може відкинути нас в еру до супутникового зв’язку – із відновленням аналогових систем навігації, друкованих карт і локальних мереж зв’язку, поки космічні можливості не будуть відновлені.

Геополітичні наслідки: нова гонка озброєнь у космосі

Підрив ядерного пристрою в космосі став би не лише воєнно-технологічним, а й геополітичним землетрусом. Такий крок порушує кілька фундаментальних міжнародних угод. Договір про космос 1967 року прямо забороняє розміщення в космічному просторі ядерної зброї чи будь-яких видів зброї масового знищення, а також випробування зброї на орбіті. У 2024 році світова спільнота намагалася закликати РФ і КНР дотримуватися цих зобов’язань – на розгляд Радбезу ООН було винесено резолюцію із вимогою не розміщувати ядерну зброю в космосі. Однак Москва наклала вето на цю ініціативу, а Пекін утримався.

Нині Володимир Путін прагне нав’язати світу нову ядерну доктрину, демонстративно виходячи за рамки старих табу.

У 2018 році російський диктатор відкрито презентував "суперозброєння Судного дня" (нові ядерні ракети "Сармат" зокрема), а з початком війни проти України постійно апелює до російського ядерного арсеналу як до інструменту шантажу. Отже, вибух на орбіті може ознаменувати початок нової гонки озброєнь у космосі. Якщо Росія застосує подібну зброю та уникне негайного покарання (через складність доведення), то міжнародна система стримування стрімко деградує. Інші країни можуть вирішити, що casus belli не настав, адже формально ніхто не загинув і прямих доказів вини немає – такий собі "ідеальний злочин".

Запуск "Сармата" з космодрому Плесецьк у квітні 2022 року / Фото російського Міноборони

Це створить небезпечний прецедент безкарності. Союзники, зокрема НАТО, імовірно, прискорять роботу над космічною протиповітряною обороною – системами, що можуть виявляти та знищувати ворожі апарати на орбіті чи знешкоджувати ядерні заряди до вибуху. Можливе й розміщення власних ударних засобів у космосі. Наприклад, США чи інші країни почнуть виводити на орбіту перехоплювачі, лазерні платформи або навіть свої ядерні пристрої для стримування. Фактично, людство може вступити в епоху відкритої мілітаризації космосу, коли навколоземний простір перестане бути винятково мирним середовищем.

Така ситуація поставить під загрозу довгострокову стабільність, адже постійне протистояння в космосі підвищує ризик випадкових інцидентів, непорозумінь і масштабної війни. З іншого боку, російський ядерний саботаж уразить не тільки країни НАТО, а й багато нейтральних держав і комерційних компаній, чиї супутники теж вийдуть з ладу. Це майже неминуче призведе до глобального осуду Росії. Навіть ті країни, що досі лояльні до Москви, можуть змінити позицію, побачивши загрозу для власної космічної інфраструктури (наприклад, супутників зв’язку чи дистанційного зондування Землі).

Відновлення втраченого орбітального угруповання коштуватиме десятки мільярдів доларів і займе чимало років – цей рахунок виставлять агресору. Можна очікувати нових міжнародних санкцій, позовів у різні суди та вимог компенсацій. Отже, в геополітичному вимірі застосування ядерної зброї в космосі буде для Кремля пірровою перемогою, що ізолює його від решти світу. Утім, схоже, Росія готова йти на це заради відновлення статусу наддержави: вона бачить у космосі шанс повернути собі втрачену імперську велич, "навіть якщо в процесі знищить частину власних супутників", як зауважує Гроссфельд.

Китайські амбіції: інша ядерна загроза з космосу

Не лише Москва розмірковує над ядерним ударом по космічних цілях. Пекін також розглядає космос як ключову арену протистояння зі США. Китайські генерали та науковці відкрито пишуть, що космічні системи – це "ахіллесова п’ята" американської армії, ядро її здатності бачити та вражати цілі в режимі реального часу.

Відповідно, Народно-визвольна армія Китаю активно готується вивести з ладу ворожі супутники, якщо почнеться конфлікт. Причому КНР йде своїм шляхом, дещо відмінним від російського. Згідно з аналізом західних фахівців, китайські вчені за останні десятиліття суттєво просунулися в моделюванні ядерних вибухів у навколоземному просторі, мовиться у матеріалі Defense One.

Якщо за часів холодної війни доводилося проводити реальні випробування (нині заборонені), то зараз суперкомп’ютери і штучний інтелект дозволяють прорахувати всі параметри детонації без випробувань. Китайці "розігрують" різні сценарії на комп’ютерних моделях – від відносно грубої імітації ударної хвилі до високоточних симуляцій поширення радіації та ефекту на електроніку. Мета – підібрати оптимальні параметри, потужність і висоту вибуху для досягнення потрібного результату.

На відміну від російської концепції (вибух на великій висоті, "зверху вниз"), Китай, судячи з усього, орієнтується на "удар знизу". Тобто підірвати заряд у верхніх шарах атмосфери або на низькій орбіті – під угрупованням цілей.

• По-перше, такий вибух гарантовано вразить будь-які супутники, що перебувають у його зоні видимості над місцем детонації.
• По-друге, значна частина радіоактивного шлейфу та уламків опуститься в атмосферу, утворивши більш локальне забруднення (замість того, щоб охопити всю планету радіаційними поясами на роки).
• По-третє, вибух на меншій висоті неминуче створить направлений вниз електромагнітний імпульс (ЕМІ), який виведе з ладу електроніку на земній поверхні – на території під епіцентром вибуху.

Отже, китайська стратегія може передбачати завдання ядерного удару по супутниках над конкретним театром воєнних дій, щоб паралізувати як космічні, так і наземні системи противника в регіоні. Наприклад, гіпотетично – вибух над тихоокеанським простором "накриє" супутники, що забезпечують зв’язок і розвідку американських сил у районі Тайваню, та одночасно знеструмить частину острова і кораблів. Важливо, що потужність заряду для такого локального застосування може бути відносно малою – китайські дослідники відпрацьовували моделі вибухів усього в кілька кілотонн, аби точково вразити цілі та мінімізувати глобальні побічні ефекти.

Для доставки такої зброї Китай створює й нові платформи. У 2021 році КНР провела випробування так званої FOBS (фракційної орбітальної бомбардувальної системи) з гіперзвуковим планером: ракета вивела апарат на орбіту, він облетів земну кулю і вразив умовну ціль, зайшовши з несподіваного напрямку. Подібна система здатна непомітно підвести ядерний заряд під будь-яку точку над Землею – і вибух може статися так, що його не одразу сприймуть як стратегічну атаку. Тобто противник буде дезорієнтований: чи то ядерний удар вже завдано (але де саме і по кому?), чи то це "лише" вибух у космосі – і як реагувати? Ця небезпечна неоднозначність вписується в китайську військову доктрину, що закликає створювати максимальну невизначеність для ворога.

Загалом, Китай значно нарощує свій антисупутниковий арсенал. Окрім ядерних експериментів на папері, Пекін вже продемонстрував інші методи – у 2007 році китайська ракета збила старий метеосупутник на орбіті, вперше створивши величезну хмару уламків (пізніше КНР оголосила мораторій на такі випробування через міжнародний осуд). У 2010-х роках китайці запустили кілька загадкових "інспекторів" – апаратів з маніпуляторами, здатних наближатися до інших супутників і навіть зміщувати їх з орбіти. Росія, зі свого боку, розробила так звані матрьошки – багатооб’єктні супутники, що випускають з себе маневрові субсупутники; один з таких у 2019 році небезпечно зблизився з американським розвідувальним апаратом. А у 2021 році РФ здійснила пряме знищення космічного апарата ракетою (випробування системи "Нудоль"), створивши хмару уламків, яка ледь не пошкодила МКС.

Усі ці кроки – пролог до можливої війни у космосі. Схоже, і Москва, і Пекін демонструють: якщо США та союзники будуть далі покладатися на космос, то їхні супутники стануть легітимною мішенню. Зрештою, і Китай, і Росія шукають способи нейтралізувати перевагу Заходу в космічних технологіях. Після XX з’їзду Компартії (2022) партійне керівництво КНР прямо наказало військовим "створити потужну структуру стратегічного стримування", здатну відповісти на виклики мережевоцентричної війни за участю космічних сил. Це означає, що Пекін готовий виходити за межі традиційного мислення і комбінувати ядерні та неядерні засоби для досягнення стратегічної переваги.

Космічний ядерний вибух цілком вписується в цю концепцію. Своєю чергою, Росія своєю ядерною риторикою і випробуваннями на орбіті дала зрозуміти, що теж не збирається дотримуватися "джентльменських угод" щодо демілітаризації космосу. Сьогодні людство опинилося в ситуації, коли дві великі держави фактично шантажують світ ядерним апокаліпсисом на новому фронтирі. Це потребує консолідованої відповіді.

Якщо не вжити заходів зараз, то найближче десятиліття може увійти в історію як момент, коли космос із простору наукової співпраці та комерції перетворився на ще одну арену холодної – а може, й гарячої – війни.