Джеймс Ворнер Белла. Бірма та Голлівуд

Примітка редакції. Остаточно дякуємо за переклад нашому автору Богдану Мельнику. Це вже фінал. Скоро будуть інші статті, не переживайте.

Завданням диверсійної групи було висадити війська в тилу японців, десь у джунглях Бірми, для початку контрнаступу. Усе було готове до ночі 5 березня 1944 року. Місію назвали «Операція "Четвер"».

Солдатів перевозили на планерах, які військово-транспортні літаки C-47 (військова версія Douglas DC-3) тягли за собою. Белла мав іти в першій хвилі вильотів. О шостій вечора перші C-47 піднялись зі злітної смуги в Індії. Планери з озброєнням та солдатами були прикріплені до літаків довгими буксирними тросами.

«Наш планер смикався й сильно трясся, коли буксирний літак натягував троси, — писав Белла. — По обидва боки поля вишикувалися нескінченні шеренги військ, щоб заповнити інші планери за нами». Попереду було 300 миль до зони висадки, яка мала кодову назву «Бродвей».

Солдати всередині планера були щільно притиснуті один до одного, їхні тіла, спорядження та зброя впиралися одне в одного. Всі переважно мовчали. Белла думав, що на них чекає, коли приземляться — якщо їм узагалі судилось приземлитися? Чи не злетить проти них японський винищувач? Чи не порветься буксирний трос? Чи не кине гроза їх на одну з численних гір?

Нарешті надійшло повідомлення, що вони наближаються до зони висадки. Вдалині стали помітні тліючі вогники. На висоті приблизно 1000 футів над землею всі відчули різкий поштовх, коли буксирний трос від’єднався. Тепер усе залежало від пілота планера, який мав посадити сильно навантажений ящик.

«Ось ми летимо на сліпу галявину зі швидкістю понад сто миль за годину, — згадував Белла, — завиваючи на нічному вітрові, далеко вглиб ворожої території, де між нами і наступними хвилями диверсійних сил японська армія».

Планеру Белли пощастило. Він приземлився без пригод. Війська змогли висадитися й швидко дістатись укриття в навколишніх джунглях. Белла незабаром очолив розвідувальну групу, щоб знайти планери, які пропустили зону висадки.

За короткий час понад 9000 військових перемістились, утративши лише 150 загиблими. За кілька годин новий аеродром працював за 200 миль углиб від ворожих позицій. Саме звідси Mitchell B-25 і P-51 Mustang почали злітати для ударів по японській армії.

Белла залишався в тому регіоні до 1944 року. Він повернувся додому лише наприкінці 1945-го. Демобілізувався через рік, але служив у резерві до 1957-го. Власне, у відставку наш герой пішов уже полковником.

Наприкінці 1940-х він придбав будинок у каньйоні Санта-Моніка, частині громади Пасифік-Палісейдс. Його син Джон учився у середній школі Палісади, коли я був там випускником. Якби ж я міг познайомитися з його батьком у той час!

Повоєнні роки Белли як автора були такі ж продуктивні. З кінця 1940-х по 1960-і він опублікував вісім книжок. Іще вийшло три десятки коротких оповідань і статей. А ще, що важливо, наш герой писав чи був співавтором одразу дев’яти сценаріїв.

Найімовірніше, найкраще публіка його пам’ятає за співпрацю з легендарним режисером Джоном Фордом. Вони вперше зустрілися не в Голлівуді, а в Індії. І, хто б дивувався, що це сталося під час Другої світової війни?

Пригадайте знамениту «кавалерійську» трилогію Форда. Це стрічки «Форт Апачі» (1948 рік), «Вона носила жовту стрічку» (1949) та «Ріо Гранде» (1950). Всі вони вийшли з-під пера Джеймса Ворнера Белли.

«Форт Апачі» базується на оповіданні Белли «Масакра», «Вона носила жовту стрічку» — на двох його оповіданнях: «Велике полювання» і «Військовий загін». Своєю чергою, «Ріо Гранде» ґрунтується на оповіданні «Місія без запису».

Белла ще раз попрацював із Джоном Фордом, написавши сценарій для воєнного документального фільму 1951 року «Це Корея!». Коли Форд і Белла поїхали до Кореї для зйомок, обидва все ще служили в резерві.

Форд їхав у статусі капітана ВМС, а Белла — як підполковник армії. Ще пізніше наш герой був співавтором сценаріїв для інших фільмів Форда: «Сержант Ратледж» (1960) і «Людина, яка застрелила Ліберті Веланса» (1962).

Робота Белли в Голлівуді не обмежувалася співпрацею з Фордом. Ветеран брав участь у створенні ще п’яти фільмів. Усюди він писав або готові сценарії, або історії, на яких вони потім базувалися. Найкращим із цих фільмів, мабуть, є «Морська погоня» (1954) із Джоном Вейном і Ланою Тернер у головних ролях.

Белла помер від серцевого нападу у 77 років. Надворі був уже 1976-й. Його поховали на ветеранському кладовищі в Західному Лос-Анджелесі. Завдяки історіям про мужність, відвагу та доблесть письменник був одним із тих, хто зробив Золоту еру Голлівуду дійсно золотою.

Він написав 19 романів, десятки коротких оповідань і дев’ять сценаріїв. Та, за його заповітом, на надгробку це не вказано. Усе, що сказано про його життя — «Американський полковник, Друга світова, Корея».