Гренландії замало: навіщо Америка хоче купити у Росії Командорські острови

Командорські острови – це архіпелаг безлісих островів, який адміністративно відноситься до Камчатського краю Російської Федерації. Місце, де відстань між Росією та США всього кілька кілометрів і взимку її можна здолати пішки. На цьому клаптику мешкають кілька сотень представників місцевих племен алеутів. Власне адміністративна одиниця, яку утворюють острови й називається Алеутським районом.

Острови досить крихітні (площа трохи менше 2 тисяч квадратних кілометрів порівнянна із площею невеликого адміністративного району в Україні), проте їх розташування має надзвичайно важливе стратегічне значення, адже вони перекривають шлях до Північно-Льодовитого океану. Але кому ж острови можуть перекрити цей шлях, якщо кораблі НАТО можуть спокійно зайти в Арктику й з Атлантичного океану?

Зі США до Росії пішки

Архіпелаг Командорські острови був відкритий ще у середині XVIII століття данським мореплавцем на службі в російських імператорів Вітусом Берингом. Він же загинув на найбільшому з цих островів, який названий на його честь, так само як протока та море, що оточує архіпелаг. Згодом їх разом із величезною Аляскою колонізували російські купці, принаджені цінним хутровим звіром.

Коли Аляску продали Сполученим Штатам, острови залишилися в складі Російської імперії, таким чином розділивши нечисленне плем’я алеутів, які жили на узбережжі Аляски та Алеутських і Командорських островах. Проте прикордонного контролю в регіоні практично не існувало, тож вони могли продовжувати вільно пересуватися між островами, а взимку, коли вода замерзає, навіть ходити між ними пішки, як робили до того упродовж тисячоліть… Аж поки не настала Холодна війна. Тоді між островами опустилася «Крижана завіса» (цей термін, як аналог «Залізній завісі», вжив значно пізніше речник Михайла Горбачова).

Радянський Союз звів на архіпелазі військову базу. Тепер ця крихітна група островів стала опорним пунктом протистояння найзатятішому опоненту, а острови, які населяв один народ, опинилися тепер у різних світах.

Ворота в Арктику: чим важлива Берингова протока

У часи Холодної війни контроль за Беринговою протокою дозволяв СРСР та США зберігати монополію над входом у Північно-Льодовитий океан зі сторони Тихого. З протилежного боку в СРСР була найбільша берегова лінія в Арктиці, а США контролювали північ Атлантики завдяки Північноатлантичному альянсу (НАТО). Так від кого ж тепер мають намір обороняти Арктику Сполучені Штати?

Річ у тім, що у Вашингтоні давно адаптувалися до балансу, що склався в Арктиці в часи Холодної війни. Точніше, змирилися, що нічого не вдіють із довжелезною російською береговою лінією. По суті, США наразі програють РФ гонку за Арктику.

Важливо Чия Аляска: як провалилась колонізація Америки і чому Москва продала півострів Вашингтону

У Вашингтоні аж тепер стали розкручувати власну арктичну програму і пройде не одне десятиліття, поки американці зможуть наздогнати росіян, за умови що останні просто зупиняться. Але у Білому домі зараз вважають найбільшим опонентом і конкурентом, зокрема у боротьбі за Арктику не Росiю, а Китай!

В такій ситуації на Капітолійських пагорбах вирішили застосувати тактику давніх римлян – «розділяй та володарюй». Так, наче у Москві та Пекіні не вміють читати античних авторів. 

Командорські острови – це «ворота до Арктики», де під масивами шарами льоду ВМС Китаю зможуть заховати від американської навігаційної системи свої підводні човни і загрожувати стратегічним ударом або безпосередньо звідти (ракетоносіями дальністю польоту до 10 тисяч кілометрів), або увійти в Атлантичний океан – акваторію, яку США донедавна вважали ледь не своїм «внутрішнім морем».

Це найважливіші причини, які у своїй статті виклав Джеффрі Фріц — стратегічний захист Сполучених Штатів. Звичайно, загроза запуску ВМС КНР стратегічний ядерних ракет по США зараз виглядає як суто гіпотетична, але кожна країна, яка адекватно ставиться до своєї безпеки, повинна нівелювати будь-яку навіть найнеймовірнішу загрозу у своєму зародку. Це і є стратегічне мислення щодо власної безпеки.

Чого хочуть США насправді

А якщо викладені у публічній статті тези — це лише привід? А справжні причини – це не пустити Китай в Арктику взагалі. Тобто не лише у військовому плані, а й в економічному, науковому, екологічному. Арктика – це у буквальному значенні заморожене джерело колосальних природних ресурсів. КНР протягом останніх десятиліть взяла під контроль значну частку стратегічних ресурсів по усій планеті в Вашингтон просто не може допустити стратегічної поразки ще й в Арктиці. 

Проте, як вже згадувалося вище, США зараз суттєво поступаються Росії практично в усіх компонентах гонитви за Арктику. Тому єдиним способом залишитися «у грі» є переманювання РФ на свою сторону. І купівля Командорських островів є лише першим кроком у цій угоді.

Важливо Дональд-завойовник: чи створить Трамп імперію, придбавши Гренландію, і як це вплине на Україну

Джеффрі Фріц вказує, що для Росії цей невеличкий архіпелаг швидше тягар. Там зараз немає військових баз, які Росія перенесла на значно більшi масиви суші, тож продаж не нестиме для РФ жодних вагомих втрат у плані безпеки. З 1993 року у регіоні діє біосферний заповідник, в який американський підполковник пропонує вкласти $2,5 млрд (так, наче занепокоєння природою справді турбує Кремль). Також Фріц апелює до прав корінних алеутських народів (ще один фактор, який «завжди» суттєво турбував Кремль). Він навіть розглядає варіант не включати острови до складу США, а віддати територію під самоуправління корінним жителям на кшталт островів Ґуам, коли США залишають за собою безпековий сектор, натомість мінімально втручаються у життя громади. 

В той же час підполковник відзначає, що виключна економічна зона США зросте на 3,8%, адже острови нададуть їм виключне право на користування морською акваторією та її дном (яке є продовженням Алеутських островів у географічному аспекті) площею майже півмільйона квадратних кілометрів. 

Чому б Російська Федерація мала скорочувати власну виключну економічну зону? За скільки років окупляться ці $15 мільярдів? Тим більше маючи прецедент Аляски, де за кілька десятиліть після купівлі американці виявили природні ресурси, вартість яких кратно перевищувала затрати на них.

Єдиний по-справжньому вагомий козир, який пропонує Джеффрі Фріц – це те, що Росія сама не зацікавлена у пропуску Китаю до Арктики. Тобто він фактично пропонує закрити Піднебесній «ворота» у Північно-Льодовитий океан і ділити усі ресурси регіону на двох, що цілком входить у візію чинного американського президента, який зі своєї сторони хоче вказати на їх місце власним партнерам по НАТО.

Витіснити КНР з Арктики – це справді цікава пропозиція. Якщо розглядати її виключно у контексті регіону. Проте чи може Кремль собі реально дозволити відійти від Китаю в контексті усього комплексу геополітики, який можна розірвати на окремі частини лише у теорії? Чи може хто-небудь у Вашингтоні твердо сказати, який реальний вплив має Пекін на Москву? І не лише у міжнародному плані, а що особливо важливо у кулуарно-корпоративному мереживі зв’язків, які рідко виходять на публічне освітлення в авторитарних режимах, якими безумовно являються форми правління в Росії та Китаї.

Ймовірно, що на Капітолійських пагорбах чомусь виключають такі варіанти. Або публічно вдають, що виключають, таким чином промацуючи реальний суверенітет Росії, зокрема й вкидуючи такі чудернацькі, на перший погляд, пропозиції.

Важливо Криголам товариша Сі: як Китай проривається до Арктики, допомагаючи Росії у війні проти України

Тож що ми маємо у підсумку? Офіцер американської армії середньої ланки виніс на публічне обговорення пропозицію, яка при поверхневому огляді не має нічого спільного з реальністю. Ми вже бачили реакцію демократично-ліберальної Данії на пропозицію продажу Гренландії. А очікувати від хворої на імперські амбіції Росії (росіяни вважають, що це вони мають відбирати території у слабших, а не розкидатися своїми) очікувати поступок у такому питанні більш ніж наївно. І тут справа навіть не у раціональності пропозиції. А як би ви відреагували на пропозицію Румунії щодо продажу уже легендарного острова Зміїний? Є речі, де раціональність якраз і не є адекватною.

Інше питання, які цілі ставив перед собою Джеффрі Фріц, публікуючи цю статтю. Все ж не будемо вважати, що в офіцера армії США немає аналітичних здібностей. Він прекрасно розумів сам все викладене вище. Тож можливо, ця стаття — лише елемент серії промацування реальної залежності Росії від Китаю і водночас ще один спосіб наголосити власному американському суспільству перед якими викликами воно опинилося.

Чи суверенний Кремль у прийнятті рішень?

Щодо першого аспекту, то як ще перевірити реальний суверенітет свого візаві? Ставити перед ним на стіл численні пропозиції, які безсумнівно вигідні йому самому, але суперечать його потенційному сюзерену. Якщо він відмовляється від усіх, то відповідь про те на скільки Кремль самостійний у прийнятті стратегічних рішень очевидна. 

Врешті понад двадцять років тому Російська Федерація передала Китаю свої території, землі окроплені кров’ю її солдатів. Командорські острови навпаки – місце морської баталії американського флоту у березні 1943 року. Тож матеріалів для роздуму в аналітиків Державного департаменту буде достатньо.

Інший аспект – пояснити американському суспільству чого ж хоче американська адміністрація від Росії. На такому простому прикладі показати, чого президент Трамп хотів добитися від свого візаві і чому в нього не вийшло. Очевидно, це робиться на передодні грандіозного розвороту американської зовнішньої політики від ідеї «відірвати Росію від Китаю» до ідеї показового покарання «вірного пса Пекіна». Це буде коштувати дорого і зробити складно. Тому суспільство потрібно готувати. Зокрема й такими статтями.

Для України ця iсторiя корисна тим, щоб розуміти, який широкий спектр інтересів є в нашого основного партнера і краще усвідомити, яке місце в них ми посідаємо зараз та можемо посісти у перспективі.