Наступ на Київ з Білорусі, загроза КНДР та командири без досвіду: інтерв'ю з Максимом Жоріним

Поки Міністерство оборони Росії малює на мапах свої уявні маленькі перемоги, а Путін стверджує про захоплення Часового Яру, Фокус поговорів з підполковником Третього армійського корпусу Максимом Жоріним та розповідає що насправді відбувається на фронті, наскільки серйозний ризик оточення під Покровськом, чи справді загрожує російський наступ на Київ з території Білорусі, і чи на часі розмова про перемогу.

У великому інтерв'ю — про загрози з півночі, підготовку ворога до осіннього наступу, роль КНДР, ефективність корпусної моделі, перспективу "заморозки" та те, якою має стати армія, якщо ми хочемо вижити після цієї війни.

Про Часів Яр, Покровськ і новий масштабний наступ росіян

Міністерство оборони Росії 31 липня заявило, що нібито захопило Часів Яр після 16‑місячної битви. Українськ влада та військові вже спростували цю інформацію, проте повідомляють що "логістика ЗСУ на межі можливості". Чи дійсно настільки складна ситуація з логістикою?

Насправді з логістикою зараз всюди складно. Річ у тім, що як наші засоби ураження, так і засоби ворога переважно спрямовані саме на логістику. Це пояснюється тим, що її легше вражати: там більше цілей, і це виснажує позиції, до яких можна дістатися. Тому зараз основна увага зосереджена саме на логістичних маршрутах — підвезенні, евакуації тощо. Якщо ж говорити про Часів Яр, то там ситуація ще складніша.

Росія концентрує війська під Покровськом, понад 100 тисяч особового складу, важка техніка, наступальні дії з півночі. Який ваш прогноз: наскільки реальне загрозливе оточення і чи готові ми до цього сценарію?

Насправді загроза оточення навколо Покровська існує вже, думаю, щонайменше пів року. Різниця лише в тому, що українські сили час від часу виснажують ворога, і тоді знижується або темп просування, або інтенсивність застосування засобів. Тобто це не щось нове — така загроза триває не перший день.

Окрему небезпеку становлять ворожі ДРГ. Вони знаходять слабкі місця в нашій обороні, проходять через них і завдають суттєвих ударів у тилу — по FPV-позиціях, мінометних розрахунках тощо. А ці позиції часто або слабко укріплені, або взагалі не захищені, бо там просто працюють люди без активної оборони. Коли ворог проривається туди, його дуже важко звідти вибити.

На сьогодні російських сил і засобів у районі Покровська достатньо. Ба більше, противник вважає цей напрям одним із ключових, тому навіть якщо зараз його ресурси дещо виснажені, з великою ймовірністю найближчим часом слід очікувати підкріплення й нових спроб наступу.

Крім цього РФ створила ударну групу в районі Курської області чисельністю близько 50 тисяч осіб, які атакують Сумщину, проте українські військові утримують регіон. Як ви оцінюєте цей баланс сил та які загрози існують для ЗСУ?

На даний момент ситуацію більш-менш стабілізовано, і росіяни знову вперлися у знайому для себе проблему: багато амбіцій — мало результату. Але я впевнений, що загроза з боку кордону ще не зникла. Вона залишатиметься актуальною як для Сумської, так і для Харківської областей. Адже для ворога принципово важливо просунутись якнайглибше на нашу територію.

Важливо "Копає глибше": Україна почала наймасштабніше будівництво оборонних споруд за весь час війни, — WSJ

Я не думаю, що йдеться про спроби захоплення обласних центрів — таких як Суми чи Харків. Але навіть мінімальне просування вглиб із можливістю контролювати частину території — це вже додатковий козир для Росії за столом перемовин. І саме це для них важливо.

До речі, знов з'явилась новина з гучними заголовками про нібито підготовку нового наступу на Київ — уже восени. Подібні повідомлення з'являються не вперше: про загрозу з боку Білорусі говорили десятки разів, оскільки російські навчання там відбуваються практично щороку. Як ви оцінюєте наступ на українську столицю з боку території Білорусі?

Насамперед — це елемент інформаційно-психологічної війни. По-перше, йдеться про відволікання уваги, зокрема й військової, на північний напрямок. Навіть розуміючи, що реальної загрози немає, українські сили змушені реагувати: витрачаються ресурси, перекидаються підрозділи, плануються заходи. І це — частина плану ворога.

По-друге, це спроба дестабілізувати інформаційне поле всередині України — створити атмосферу постійної напруги, хаосу та невизначеності. Так, наразі прямої загрози наступу з території Білорусі немає. Проте росіяни можуть намагатися "розхитати" ситуацію, провокувати або навіть здійснити певні локальні дії. Але про масштабну операцію — мови наразі не йде.

Чи вважаєте реалістичним сценарій, що РФ спробує масштабну операцію вже найближчім часом — зокрема, за підтримки північнокорейських сил?

Так, це реальна загроза. Судячи з перехоплень і накопичення сил, росіяни дійсно перекидають підрозділи, що свідчить про підготовку до нового етапу наступу. Найімовірніше, він почнеться наприкінці літа або у вересні — коли завершиться перегрупування.

А на якому напрямку очікуєте удар?

Думаю, це буде Харківщина, Сумська область і район Покровська.

Експерти припускали схожу річ: мовляв, росіяни можуть залучити корейців, аби розтягнути наші резерви, і самі зосередяться на Донбасі та Луганщині. А от корейців перекинуть саме на Сумщину і Харківщину. Це відволікання?

Я б сказав, що це не стільки про відволікання, скільки про перерозподіл власних сил. Корейські підрозділи себе вже показали як вкрай неефективні у наступі, тому їм, імовірно, довірять відносно "тихіші" ділянки фронту. Це дозволить росіянам вивести з них свої більш боєздатні частини й перекинути їх на ключові напрямки.

А скільки, на вашу думку, цих корейців можуть залучити?

Не знаю. Відверто кажучи, наразі важко оцінити. Інформації поки що дуже мало.

Про ВПК, дрони, технології

Ви закликаєте переорієнтуватися на технології та розвиток ВПК, щоб зменшити втрати наших бійців. На якому етапі це зараз?

Оскільки я не залучений безпосередньо до процесу виробництва, можу оцінювати його лише за надходженням технологій безпосередньо до військових підрозділів. Наразі можна стверджувати, що більшість постачань надходить не від державних підприємств, а від приватних компаній.

У нас вже є вагомі й серйозні досягнення, навіть такі, яких немає у світі в окремих технологічних напрямках і рішеннях. Проте ці розробки поки що не масові — вони потрібні, вони дуже якісні, але наразі доволі вузько застосовуються і знаходяться на стадії розвитку.

Наскільки ефективно забезпечують дронами ті самі "гарячі" ділянки на фронті? Чи є системна підтримка чи більшу роль виконують волонтери?

Наразі основна увага Генерального штабу та Міністерства оборони у плані забезпечення дронами спрямована на підрозділи лінії дронів — ті, що були сформовані нещодавно. Вони дійсно отримують непогане забезпечення, і це заслужено, адже вони вже показали хороший результат.

Що ж до лінійних підрозділів бригад, то там ситуація значно складніша. Бригади все ще змушені самостійно шукати кошти та закуповувати дрони, адже того, що їм надають офіційно, недостатньо.

Чи справді ATACMS можуть змінити картину на фронті? Що ще на вашу думку (зброя, техніка) може змінити ситуацію на фронті?

Критично ситуацію вони не змінять, але на тактичному рівні їхній вплив буде безперечно позитивним. Завдяки йому ми зможемо завдавати удару, які наразі наші засоби не дозволяють виконувати.

Якого озброєння зараз найбільше не вистачає ЗСУ?

Найбільше не вистачає сучасних спеціалізованих засобів — дронів і систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Саме ці технології зараз є одними з головних засобів нанесення ураження та захисту.

Інші види техніки, наприклад артилерія, поступово втрачають свою ключову роль, оскільки дрони все більше витісняють традиційні засоби ведення бою.

Зараз в ЗСУ скорочують роти НРК. Чому це відбувається на вашу думку та чи вплине це на ситуацію на фронті?

У 3-ї штурмовій бригаді та 3-му армійському корпусі НРК (наземні роботизовані комплекси) користуються великою популярністю. Більше того, ми бачимо великий потенціал у цьому напрямку. На базі 3-ї штурмової бригади відкрито найбільшу школу НРК в Україні, і зараз ця технологія широко застосовується.

За допомогою НРК ми вже навіть без участі людини затримували полонених і проводили засідки на території противника. Це дуже перспективна й ефективна справа, яка, на жаль, поки що недооцінена. Можливо, вищому керівництву не вистачає розуміння її важливості — це перше.

По-друге, у багатьох бригадах досі не до кінця розуміють, як ефективно застосовувати ці системи, і через це відбуваються певні затримки в їхньому впровадженні.

Ми це розуміємо і активно працюємо над розвитком цієї сфери. У 3-ї штурмовій бригаді та 3-му армійському корпусі приділяють цьому багато уваги, і ми також ділимося своїм досвідом з іншими підрозділами.

Про армію та командирів

Корпусна модель вже створена й діє. А яке у вас враження? Ви бачите зміни на фронті?

Армійські корпуси ще не повністю сформовані, проте їх уже вивели на лінію фронту, оскільки ситуація на деяких напрямках була критичною. Оцінити їх ефективність можна за простими фактами. Наприклад, 3-й армійський корпус вийшов на напрямок основних зусиль російської 20-ї та 22-ї армій і зумів зупинити їхній наступ за допомогою підрозділів корпусу.

Ба більше, цей корпус навіть відкинув ворога на різних ділянках фронту — на 4-5 км, а десь і до 8 км. Це дуже показово і дає надію, що корпуси зможуть ефективно діяти, коли будуть повністю сформовані. Це безумовно позитивна історія.

Важливо, щоб не порушувався головний принцип існування корпусу — застосування його на одній спільній лінії фронту, а не розпорошення по різних напрямках. Тільки так корпус буде ефективним, і вже сьогодні це дає свої результати.

Інколи лунає критика у бік командирів без бойового досвіду. Наскільки це справді впливає на ситуацію на передовій?

Все залежить від конкретної ситуації. Якщо говорити про людей, які у 2022 році прийшли з цивільного життя і тепер виросли до командирів на полі бою, я не вважаю їх без бойового досвіду. За цей час вони проявили неймовірну ініціативу, сприяли розвитку технологій і так далі.

Але є інша категорія — командири, яких просто призначили наказом, і які не мали досвіду на фронті, а лише пройшли формальне навчання чи просиділи час у кабінетах. Це дуже поганий підхід, адже без реального бойового досвіду вони не зможуть ефективно керувати.

Про те що буде далі: перемога чи заморозка війни?

Що має бути головною зміною після перемоги: армія, система влади, громадянське суспільство?

Мені здається, що поки зарано говорити про таке поняття, як перемога. Найімовірніше, найближчим часом ми можемо говорити про якусь зупинку або паузу в конфлікті. Про перемогу наразі говорити передчасно, я не бачу підстав для цього.

Якщо ця пауза настане, то безумовно нам потрібно буде використати час на модернізацію армії, перехід на нові технології, розвиток військово-промислового комплексу і так далі. Паралельно з цим необхідно буде змінювати підхід до політичних рішень та кадрової політики. Зокрема, Верховній Раді слід оновитися, бо те, що зараз там відбувається, — це фактично цирк.

Якщо ми наразі не можемо говорити про перемогу, що це буде — заморозка війни?

Я вважаю, що про справжню перемогу можна буде говорити лише у разі повного зникнення Російської Федерації як політичного режиму. Лише в такому випадку можна буде сподіватися на довгостроковий мир, спокій і побудову нормального життя.

У всіх інших варіантах буде лише пауза — і ця пауза буде не тільки для України, а й для інших країн, таких як Прибалтика.

Як ви вважаєте, скільки може тривати ця умовна заморозка?

Все залежить від світової ситуації, адже, хоч нам це й не подобається, в цьому питанні багато залежить від позиції Росії, США, ЄС, Китаю. Тривалість цієї паузи багато в чому залежатиме від того, хто і з якою швидкістю буде відновлюватися або ж, навпаки, намагатиметься зруйнувати ці наміри.

Як хлопці на фронті оцінюють такий сценарій?

Хлопці на фронті хочуть додому. Проте наразі це неможливо.

Нагадаємо, 25 липня повідомлялося про продовження важких боїв за Часів Яр. Українська сторона заявляє про дуже великі втрати росіян у кожному штурмі.

У ЗСУ раніше пояснювали, чому російські окупанти не можуть підійти до міста Костянтинівка. Обхід Покровсько-Мирноградської агломерації став складним завданням.