Чому ми кажемо "алло": маловідома історія телефонного вітання

Ви дізнаєтеся:

Телефонні розмови давно стали невід'ємною частиною нашого життя, а слово "алло" - універсальним привітанням, яке лунає з трубки при з’єднанні дзвінка. Воно миттєво асоціюється з початком дзвінка і слугує своєрідним сигналом готовності до спілкування.

Проте далеко не всі знають, звідки взялося це коротке, але таке знайоме слово, чому саме воно прижилося в телефонному етикеті і чому його вимовляли перші винахідники телефону. Главред дізнався історію походження "алло".

Звідки пішла фраза "алло"

Перші телефони з’явилися в середині 1870-х років. Саме тоді виникла потреба у стандартному вітальному слові, яке б було зрозумілим при спілкуванні на відстані. Винахідник телефону Александер Грем Белл у 1877 році спочатку запропонував відповісти вигуком "ахой?" (від англ. ahoy – "ей, хто там?"), розповіли у подкасті Words Unravelled with RobWords and Jess Zafarris.

Проте вже 15 серпня 1877 року його колега Томас Едісон у листі до голів телефонної компанії рекомендував використовувати слово "allo" – фактично англ. "hullo", видозмінене від "hello" ("привіт"). Едісон наголошував, що "hullo" – дуже чіткий сигнал, який важко сплутати з шумом телефонної лінії. У результаті "hello/hullo" стало міжнародним стандартом, а слово "алло" (через особливості деяких мов, наприклад у французькій відсутня вимова "h") закріпилося в багатьох країнах світу.

Чому в телефон кажуть "алло"

Говорити "алло" при з’єднанні телефонної лінії зручно з технічної точки зору. Раніше усні вітання прив’язували до часу доби ("доброго ранку", "доброго вечора"), але телефон дозволив розмовляти на відстані в різних часових поясах. Тож потрібне було нейтральне коротке слово без часових відтінків.

Крім того, перші апарати давали тихий і спотворений звук. Едісон пояснював, що "hullo" звучить чітко і його легко почути навіть при слабкій передачі голосу. До того ж слова "алло" чи "hello" замінили довгі фрази операторів: до "алло" телефонні працівниці питали "Хто там?", "Слухаєте?" або "Ви готові говорити?". Відтоді "алло" використовують як універсальне телефонне "привіт" або "слухаю".

Дивіться відео із поясненням, чому ми кажемо "алло" :

Звідки взялося "алло"

Слово "алло" саме по собі має складну історію. Англійське "hello" зустрічається в письмових джерелах вже з 1826 року, а походить воно від давньонімецького hālô – вигуку для виклика човняра. Згодом Едісон вимовив "hello" так, що воно прозвучало як "hullo", і це слово швидко розійшлося світом.

У багатьох мовах ця форма трансформувалась на свій лад: наприклад, у французькій слово "hello" стало "allo" через неможливість вживати звук H на початку слова й звідти в українській з’явилося "алло".

Існували й інші пояснення походження: нібито від французького "allons" ("ну йдемо!") чи угорського "hallom" ("чую тебе"). Однак найлогічніше, що наше "алло" дійшло прямо від англійського "hello/hullo", яке запровадив Томас Едісон.

Чому Белл сказав "алло"

Насправді Александр Белл не промовляв "алло". Він пропонував відповідати на телефонний дзвінок вигуком "ahoy", запозиченим з лексики британських моряків, що означав "ей, хто там?". Проте цей варіант не прижився – його швидко витіснило "hello/hullo".

Едісон же ще в лабораторії Менло-Парк постійно кричав у трубку "Hello" під час дослідів і його звичку перейняли спочатку співробітники, а згодом й усі телефонні оператори. Тому "алло" як стандартне телефонне привітання поширилося завдяки Едісону й суспільному вжитку, а не через Белла.

Вас також може зацікавити: