Детектор брехні: як насправді працює поліграф і наскільки він точний

Детектор брехні, або поліграф, з’явився ще на початку XX століття. Основна ідея – коли людина бреше, вона починає нервувати, і це відображається на її фізіологічних показниках, пише 24 Канал.

Як працюють детектори брехні

Перші пристрої вимірювали лише тиск, сучасні фіксують цілий комплекс реакцій:

• частоту пульсу і артеріальний тиск за допомогою манжети;
• ритм і глибину дихання зі спеціальними стрічками на грудях;
• електропровідність шкіри через електроди на пальцях.

Проте досі наука не довела, що існує універсальний "фізіологічний маркер" брехні. Попри це, поліграф широко використовують.

Один із найпоширеніших методів – тест контрольного запитання (Control Question Test, CQT). Людині ставлять два типи питань: "по суті" (релевантні) і контрольні – про минулі проступки чи табу (наприклад, "Ви колись підглядали за сестрою у ванній?").

Вважається, що невинна людина більше хвилюється на контрольних питаннях – у більшості з нас у минулому були дрібні або й не дуже гріхи. А ось у винного найбільший стрес саме під час обговорення злочину.

Втім, схема недосконала: усі реагують по-різному, до того ж якість питань і підготовка респондента сильно впливають на результат. Тому головна майстерність експерта – не лише в налаштуванні апарата, а й у комунікації: підозрюваного спеціально переконують, що поліграф не помиляється й будь-яка брехня буде виявлена.

Інший підхід – тест на знання винного (GKT)

Тут людині ставлять питання із кількома варіантами відповідей. Точну відповідь знає лише злочинець. Наприклад: "Де стався злочин – у кухні, ванній чи спальні?", "Скільки було грошей у гаманці?" Якщо у відповіді на певний варіант у людини з’являються фізіологічні ознаки збудження, це може бути непрямою ознакою провини.

Та GKT використовують рідше, адже він потребує багатьох "секретних" деталей, які не просочилися у ЗМІ. А ще підозрюваний може щось забути або переплутати.

Наскільки точний поліграф?

Психологи й психіатри вважають: людська психіка набагато складніша, ніж передбачають прихильники детектора брехні. Жорсткої залежності між хвилюванням і брехнею не існує – усе індивідуально.

Якісних досліджень щодо надійності поліграфа мало. У лабораторних дослідах учасників ділять на "винних" і "невинних", організують умовний злочин, а потім тестують. Але справжнього стресу, як на реальному слідстві, тут немає: ніхто не боїться покарання.

У справжніх розслідуваннях аналізувати ефективність поліграфа ще складніше. Часто вважають, що тест спрацював, якщо людина зізналася вже після поліграфа. Але тут працює ефект навіювання: якщо людину переконали, що прилад неможливо обдурити, навіть невинний може розгубитися й почати плутатися у свідченнях.

У 2003 році Національна дослідницька рада США проаналізувала десятки досліджень і дійшла висновку: точність визначення винних – 74 – 89%, а невинних – 59 – 83%. Це начебто високі показники, але ризик помилки дуже відчутний – чимало людей поліграф помилково визнає винними. Тому у судах результати поліграфа не є достатнім доказом.

Чи використовують поліграф при працевлаштуванні?

Так, і досить часто. Приміром, американські спецслужби перевіряють на поліграфі всіх кандидатів. В Україні це теж не рідкість, за новим законом усі детективи НАБУ також будуть зобов'язані проходити таку перевірку.

У США приватним компаніям такі "конкурси" заборонені законом уже багато років. Головна проблема – поліграф створювали для розслідування конкретних справ, а не для оцінки "загальної чесності". Коли не йдеться про конкретне правопорушення, результати тесту стають розмитими, а їх трактування – суб’єктивним.

Поліграф – не універсальний детектор брехні. Його показання не є абсолютною істиною, а результат залежить від безлічі нюансів: від професіоналізму експерта до психологічного стану людини. Пам’ятайте: навіть сучасні технології не замінять критичного мислення і грамотного розслідування.