«Готуємо для росіян сюрприз». Генерал Апостол про Курську операцію та ситуацію на Сумщині

«Немає нічого кращого, ніж валити п-рів на їхній території», – каже Герой України Олег Апостол, згадуючи Курську операцію, яка розпочалася рівно рік тому. Окупантів він називає саме так. Власне, всі на фронті їх так називають. 

У серпні минулого року Апостол командував 95-ю – однією з десантно-штурмових бригад, які провели приголомшливу військову операцію, стрімко взявши під контроль чималу територію Курської області Росії і утримуючи її пів року. 

38-річний Олег Апостол належить до плеяди молодих зухвалих генералів, зрощених самою війною. У 2014 році отримав першого «Богдана» за визволення Слов’янська. Двома наступними орденами Богдана Хмельницького нагороджений у 2022 році за бої на Херсонщині – тоді Апостол  був комбатом у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Відтак очолив 95-ту бригаду. За Курську операцію отримав зірку Героя України. У 2025-му отримав звання генерала і став заступником начальника Генштабу. Цьогоріч у червні призначений командувачем Десантно-штурмових військ. Нині відповідальний, зокрема, і за Сумський напрямок.

«Главком» запитує у генерала Апостола, чи відкрив би ворог цей напрямок наступу, якби ЗСУ рік тому не захопили плацдарм на Курщині? Який вплив на загальний хід війни мала Курська операція і взагалі навіщо потрібні наступальні операції армії України, яка має менший ресурс, ніж ворог, і стоїть в обороні? 

«Ми їх повністю «розкатали». Вони довго пам’ятатимуть нашу бригаду»

Розкажіть про підготовку, про бої на Курщині, які вела ваша бригада. Коли вам стало відомо, що готується така операція, адже все відбувалося у суворій таємниці?

Головком повідомив мені одному з перших (командирів бригад – «Главком») про те, що планується така операція. Це було ще на початку червня.

Але оскільки виникла критична ситуація в Торецьку, всю мою бригаду негайно відправили туди, тому ми не брали участь у власне прориві на Курщині.

У Торецьку наша бригада взяла на себе основний наступ, який розпочали росіяни. Ми там витримали основний удар, стояли півтора місяця, добре перемололи п-рів, зокрема, знищили ПВК «Ветеран». 

Багато своїх сил з Донбасу противник потім перекинув на Курщину. Я знаю, бо мої хлопці потім на Курщині взяли полоненого, офіцера з ПВК «Ветеран», який воював у Торецьку.  

Отже, нас замінили в Торецьку, і через п’ять днів моя бригада вже пішла в наступ на Курщині. 

На той час наші війська вже зайняли Суджу. Прорив здійснили 80-а, 82-а бригади і окремі штурмові полки – 225-й і 33-й, а ми через них пішли наступати у своїй смузі відповідальності. Брали населені пункти Вікторівка, Стара Сорочина, Нова Сорочина, Погребки, Мала Локня, Найдьонов, Камишевка, Хитрівка, Нижня Порова.

У перші дні п-ри із Суджі втекли в Малу Локню і розташувалися на території жіночої зони. Це був крайній форпост противника. Ми їх грамотно відрізали від логістики і взяли в кільце. У них там загинув комбат. А начальнику їхнього штабу просто пощастило. Його врятувало те, що зона ця була жіноча. Коли танками і «мардерами» (німецька бойова машина піхоти – «Главком») валили паркан, то я заборонив стріляти по будинках, де є грати, бо думав, що там жінки-ув’язнені. Розстрілювали тільки адміністративні будівлі. Зона, схоже, вже була недіюча, і жінок на той момент там не було. Але ми цього не знали. Якби я знав, що там немає жінок, то звідти взагалі б ніхто не вийшов. 

Потім загиблому їхньому комбату дали звання героя Росії. І начальнику штабу, який вийшов, теж.

Ви кажете, що зустрілися на Курщині з тими частинами росіян, що воювали під Торецьком. Отже, Курська операція таки відтягнула на себе певні ворожі сили з Донеччини?

Так. Дивіться, 810 бригада (бригада морської піхоти ЗС РФ – «Главком») мала діяти на Торецькому напрямку. Коли ми, 95-та, стояли в Торецьку, ми знали, що туди вже зайшли їхні пілоти БпЛА і артилерія. Тобто вся ця бригада мала заходити на Торецьк. До речі, у 810-й 13 батальйонів – це велика потужна бригада. І ми на Курщині їх повністю «розкатали», і вони нічого не могли нам зробити. 

На Курщині під Погребками ми вчасно вночі все позаміновували і витримали контратаки 810-ї. Спершу вони здійснили кілька «накатів», задіявши 30 одиниць техніки. Потім вони зайшли через дамбу в Погребки. У нас жодна позиція не знялася, жодна не була втрачена. За кілька днів ми знищили понад 30 одиниць техніки і понад 300 – піхоти. Є відеодокази, як ми їх «розвалювали» прямою наводкою «Бредлі» і танками. Мені сподобалося. Вони 100 процентів пам’ятають нас. І ще довго пам’ятатимуть.

Так, Курська операція відтягнула з Донеччини певні підрозділи, і коли моя бригада вже змушена була стати в оборону, бо ми дуже розтягнулися, ми дуже багато п-рів перемололи.

Проти нас були і 83-тя, і 11-та (десантно-штурмові бригади ЗС РФ – «Главком»). Деякі їхні підрозділи після цих боїв змушені були вийти на відновлення.

Одного разу був бій, коли приблизно 10 на 10, тобто моїх рухалося 10 і п-рів 10. Наші хлопці їх усіх завалили: 10 п-рів – «двохсоті», у нас – жодного загиблого і навіть жодного «трьохсотого». Хоча це був зустрічний бій.

Якось група їхнього спецназу зайшла, вони мали знайти, де у нас є дірка в логістиці, вийти і завести туди піхоту – щоб нас заблокувати. Але, щоб ви розуміли, мої хлопці виставили засідку і повністю кончили цю групу та взяли двох їхніх у полон. 

Зі спогадів, інтерв’ю у медіа відомо, що деякі старші офіцери бригад, що готувалися до Курської операції, сумнівалися, чи варто заходити на територію Росії. Мовляв, ми ж не окупанти, а армія, яка обороняє свою країну. Були у вашій бригаді такі настрої?  

Ні, в моїй бригаді таких настроїв не було. Навпаки, було бажання помсти. Немає нічого кращого, ніж валити п-рів на їхній території. Ми маємо помститися за наших людей, яких вбила Росія, за знищені міста, села, за наші території. 

Кожен комбат мені довіряв, і, вважаю, ми потужно справилися з завданням на Курщині. Захоплення території відбулося дуже швидко – і на техніці, і в пішому порядку. 

Якби були ще дві бригади ДШВ у нашій зоні відповідальності, повірте, ми би захопили набагато більшу територію. Все залежить від ресурсів. Але додаткові бригади не можна було зняти з інших напрямків, бо тоді б там просіло… 

Всі сили ЗСУ під час операції діяли грамотно, злагоджено.

«У моїх хлопців немає зла. Ніхто місцевих не чіпав»

На «Главкомі» восени 2024 року вийшло кілька публікацій про роботу військової комендатури на Курщині та ставлення наших бійців до цивільного населення: і ліками та їжею допомагали, і породіллю в Суми возили на пологи, навіть буружуйки восени завезли у кожну хату, ходили по дворах, лагідно розмовляли. Вочевидь, є ментальна відмінність між українськими та російськими військовими. Водночас, напевно ж, був наказ усім підрозділам – не чіпати мирних, не мародерити?

Наказ, звісно, був і від старших командирів, і від комбригів. Я знаю на всі 100%, що жоден з моїх хлопців не чіпав місцевих. Мої хлопці – всі адекватні люди, у них немає зла. Не дай Бог, якби я дізнався, що щось таке сталося, то злетіли б усі командири з посад, а винні зразу ж сіли б у тюрму.

Те, що там п-ри розповідали потім, начебто українські військові крали, – це, зрозуміло, ІПСО, спрямоване суто на російську аудиторію. Вони фабрикують пропаганду за прикладом Геббельса про «розіп’ятих мальчиків» і т. ін., і їхній народ буде це «їсти». 

В України є безліч доказів про розстріляних, закатованих, скривджених росіянами на окупованих ними територіях. У росіян таких доказів немає (негуманного ставлення до мирного населення на Курщині – «Главком»), бо такого не було – їм навіть нема чого зняти на відео. 

Те, як п-ри поводилися на наших окупованих територіях, – це їхній стиль, їхній менталітет. Проаналізуйте, як вони поводилися в Грузії чи Чечні.

«Якби не оптоволокно росіян, то операція ще б продовжувалася»

Який, на вашу думку, вплив мала Курська операція на загальний хід війни? 

Основна мета була – не дати противнику наступати на Сумщину і змусити його гасити пожежу на власній території. Тобто змусити противника перекинути сюди певні частини, угруповання, відривати їх від напрямків їхніх майбутніх дій на Донеччині та півдні. Щоб спинити наш наступ, росіянам довелося перекинути на Курщину свої елітні війська, подекуди вводити в бій резерви. Їм довелося зосередити на Курщині угруповання кількістю близько 60 тис.

Це історія, яку Росія вже ніколи не зітре. Це підняло імідж України у світі. Ви бачили, якою була реакція Росії та світової спільноти – вони й уявити не могли, що ЗСУ на таке наважаться.

Чи не нівелюється значення операції тим фактом, що нашим військам довелося залишити курський плацдарм під натиском ворога?

Основної мети, яка ставилася при плануванні, ця операція досягла. До речі, операція триває й зараз і частково виконує свою функцію – противник досі тримає своє угруповання на цьому напрямку. Це елітні 83-я, 11-та, 76-та бригади російських ВДВ (Повітряно-десантних військ  – «Главком»), 106-та дивізія ВДВ, угруповання морської піхоти, а саме 40-ва бригада, 155-та, 810-та і 177-й полк морської піхоти. Також є піхотні підрозділи, в яких воюють ДНРівці, – ми кількох взяли у полон.

Це угруповання могло би зараз рухатися на інших напрямках. 

Росіяни, проводячи наступ на курський плацдарм, задіяли море FPV-дронів на оптоволокні, перерізаючи нашим силам логістику. Є думка, що саме цей фактор був визначальним і змусив залишити плацдарм. Яка ваша думка?

Це один з дуже потужних видів зброї. Саме на Курщині вперше в таких масштабах росіяни використали FPV-дрони на оптоволокні. Думаю, якби не оптоволокно, то на тій території операція ще б продовжувалася. 

«Противник знов перейшов кордон, але за два дні ми це нівелювали»

Але чи пішов би ворог на Сумщину, якби не було Курської операції? Схоже, їхні війська потягнулися на Сумщину за нашим угрупованням, яке відступило з Курської області.

Зі свідчення розвідок, противник у 2024 році планував розвивати нові напрямки, зокрема на Харківщині, Сумщині, щоб розтягнути наші війська. Противник міг готувати прорив і на інших напрямках, можливо, на Чернігівщині. Його план – розхитувати нас, розтягувати фронт, тобто щоб нам довелося роззосереджувати наші сили на ще довшій лінії фронту. 

Як вдалося стабілізувати ситуацію на Сумщині в останні місяці? Ви є відповідальним за цей напрямок, так? 

Було зроблено певний перерозподіл військ, певні маневри, певні заходи з ураження противника, було вчасне передбачення розвитку подій і володіння новою обстановкою. Я надав головнокомандувачу своє бачення з ключових питань. Це спільна робота командирів підрозділів, які в мене у підпорядкуванні, головнокомандувача, Генерального штабу, посадових осіб структурних підрозділів. Як відомо, ми звільнили Андріївку, Кондратівку... Зараз противник перейшов кордон в іншій точці, але за два дні ми все нівелювали, перерізали йому повністю логістику, і його наступ захлинається. 

На напрямку, який вони хотіли розгорнути, сподіваючись на «прийшов, побачив, переміг», вийшло все навпаки. Я трохи переробив для п-рів цей афоризм, і звучить він так: «Прийшов, нічого не побачив і здох». Противник навіть не доходить до наших ПВ (позиції відділення – «Главком»).

Отже, можна сказати, що Сумщина зараз значною мірою захищена? Плюс до того сумські ліси не дозволяють противнику рухатися, чи не так?

Не можна сказати, що цей напрямок повністю стабілізований, але переважно так. У противника просто більше людського ресурсу. Є позиції, з якими він бореться цілий місяць, і ще не взяв. Але це війна, все може кардинально змінитися. 

Ви правильно говорите: ліси. Якщо п-ри наблизяться до лісів, то нестимуть набагато більші втрати, ніж несуть зараз. Ми готуємо для них сюрприз.

«Проводячи наступи, ми вповільнюємо рух ворога»

Яке значення мають десантно-штурмові війська для армії, що тримає оборону? Навіщо потрібні наступальні дії в нинішній ситуації, яка склалася і на Сумському напрямку, і на Донбасі та Півдні?

У наступі ви перебираєте ініціативу і нав’язуєте противнику свої дії. Оборона має бути маневреною й ініціативною. Треба рухатися, діяти, а не сидіти.

Коли ти дієш, ти відволікаєш противника – він не зосереджується на своїх наступальних діях, на своєму «порядку денному», а зосереджується на тому, щоб гасити пожежу, яку ми йому створюємо. 

Зараз саме так і відбувається – замість того, щоб рухатися, він відволікається на наші наступальні дії і при цьому сам призупиняється, сповільнюється. 

Ви часто згадуєте в розмові 95-ту бригаду...

Так, це моя рідна бригада. Також рідною є 80-та (з 2018 по осінь 2022 року Олег Апостол командував батальйоном 80-ї окремої десантно-штурмової бригади – «Главком»). І я намагаюся всі моменти, які ми зробили з 95-ю, весь цей досвід вкладати в стримування ворога на Сумщині. 95-та працювала і працює зараз нереально потужно. Зараз у бригаді дуже сильна команда і командири.

Що сьогодні найбільше дошкуляє нашим силам у зоні вашої відповідальності – КАБи, ворожі дрони на оптоволокні, маса противника?

Частково КАБи. І також –  маса людей для штурмів, яка в противника є і яка постійно пре на нас. Це невідповідно нашій кількості людей, росіяни мають очевидну перевагу в людях. Учора спостерігав картину: біжать полем дві групи по чотири чоловіки. Видно, вони тільки підписали контракт і думають, що отримають свої гроші. Вони навіть не побачили наших солдатів – і вже здохли. Не розумію, що в нього в голові, щоб бігти по голому полю серед білого дня…

Ну його ж хтось послав. Він же не сам захотів і побіг з автоматом на наші позиції…

Та ясно, що послали. Але він сам підписав контракт, з власної волі. І сам прийшов сюди як окупант. Щоб загинути.

«Не для того мама квіточку ростила?» Хтось забув, що він чоловік»

Усі бойові частини скаржаться на значний «кадровий голод». А як з поповненням у ДШВ?

У всіх є кадрова проблема. У ДШВ з цим більш-менш нормально, оскільки ми маємо пріоритет у відборі людей з числа мобілізованих, і тому можемо виконувати бойові завдання, на нас покладені. Звісно, хочеться мати більшу вкомплектованість. Але ми наразі справляємося.

Війна затягнулася, дембеля не видно. Який настрій ваших воїнів у ДШВ? 

Нормальний настрій. Хлопці розуміють, чому вони тут, розуміють, що воюють за наше майбутнє. І воюють добре – масово кладуть п-рів.

Принагідно хочу передати «привіт» ухилянтам і дезертирам, які своїми діями призводять до певних наслідків. Це впливає на те, що бракує резервів, немає вчасної заміни, ротації, ми не можемо проводити певні дії, які б проводили успішно, маючи більше особового складу. Замість того, щоб в обороні стояли сім-вісім чоловік – стоять два-три. Хтось вирішив, що не для цього «мама квіточку ростила» і забув, що він чоловік і має захищати свою країну, свою сім’ю. 

Вчіть історію! Тільки разом ми – сила.

Олена Зварич, для «Главкома»