Науковий «Рамштайн» для України: як міжнародна коаліція допомагає відновлювати науку

Через війну українська наука опинилася в умовах, які загрожували її існуванню: тисячі дослідників виїхали з країни, третину дослідницької інфраструктури було зруйновано, фінансування скоротилося до критичного мінімуму. Усе це відбувалося на тлі майже повної відсутності системної підтримки науки з боку держави.

Але цьогорічна міжнародна конференція Ukraine Recovery Conference (URC), що відбулась у Римі, вперше чітко підкреслила ключову роль науки у відновленні України. Конференцію називають «науковим Рамштайном», адже це щорічна платформа, яка об’єднує уряди, донорів, міжнародні організації, бізнес і громадянське суспільство для координації зусиль із відновлення й трансформації нашої країни. Цьогоріч у програмі вперше з’явилась окрема панель, присвячена науці, що стало чітким сигналом: без сильної наукової бази не буде ні інноваційної економіки, ні якісної відбудови країни.

Якої ж підтримки потребує українська наука від міжнародних партнерів і від держави, аби стати реальним рушієм суспільного прогресу, а не її декоративним елементом?

Політичне визнання науки

Той факт, що на цьогорічній Ukraine Recovery Conference українську науку вперше було виділено в окрему панель, є важливим сигналом — раніше тема науки ледь згадувалася в контексті освіти, й минулого року вона була лише останнім пунктом у спільній панелі з освітою. А тепер питання підтримки науки набули політичної ваги.

Ба більше, ініціатива створення окремої панелі на цьогорічній конференції виникла з українського боку. Її мета — не лише заявити про потреби, а й запропонувати дієві механізми підтримки. Адже нині відчутно зростає інтерес до наукової експертизи навіть серед розробників технологій. Але на рівні уряду однаково бракує цілеспрямованого фокусу на підтримку як самої науки, так і інструментів для сприяння співпраці науки та бізнесу. Наразі навіть немає чіткого розуміння, які саме інструменти це мають бути.

Проблема евакуаційної моделі допомоги

Допомога, яку пропонують міжнародні партнери, також потребує координації. Дуже часто, особливо на перших етапах війни, міжнародна допомога науковцям розглядалася насамперед як сприяння їхній евакуації за кордон. Утім, для цього є певні передумови. Так, майже кожна з європейських країн не мала законодавчих механізмів, які б давали змогу переказувати кошти безпосередньо в Україну. Бюджетні інструменти більшості країн влаштовані так, що вони можуть оплачувати перебування дослідників лише на своїй території. У короткостроковій перспективі така допомога є цінною. Але для української науки загалом це — серйозна загроза, адже навіть до війни в Україні спостерігався відтік кадрів. Із початком повномасштабного вторгнення цей процес тільки загострився.

Втрати: інфраструктура й кадри

За даними МОН станом на лютий 2023 року, понад шість тисяч науковців виїхали з країни. Можна уявити, наскільки цей показник збільшився за два роки. Водночас пошкоджень зазнала й дослідницька інфраструктура: звіт МОН за березень 2023 року фіксує руйнування або пошкодження близько 35% об’єктів. Звіт Resilient Minds наводить додаткові дані: 29,4% наукових установ постраждали фізично, понад 40 вишів та інститутів були змушені релокуватися, 10–20% науковців залишили свої робочі місця, а 54,3% дослідників повідомляють, що не можуть працювати на довоєнному рівні.

Ці цифри є досить репрезентативними, адже свідчать про те, що залишені без уваги дослідники втрачають доступ до необхідного обладнання, інституційної підтримки, фінансування. Водночас вони працюють на тій самій дослідницькій інфраструктурі, яка й до повномасштабної війни була застарілою, а тепер іще й зазнала пошкоджень.

Модель коаліції: «науковий Рамштайн»

У цій ситуації надзвичайно важливо, щоб кожна допомога ззовні була адресною й відповідала реальним запитам. Для багатьох українських лабораторій бажаним є навіть не нове, а хоча б уживане іноземне обладнання, яке подекуди є кращим за те, що наразі доступне в Україні. Європейські колеги регулярно оновлюють техніку й могли б передавати попередні моделі, якщо вони залишаються функціональними. Водночас, звісно, найкращим варіантом була б можливість системного оновлення лабораторій за рахунок закупівлі нового й новітнього обладнання.

Тому важливо, щоб передача такого обладнання відбувалася в контексті конкретної наукової роботи. Передане без урахування специфіки галузі, воно може бути просто малоефективним. Тож найкраще — створювати двосторонні партнерства, де техніка передається під конкретне завдання й супроводжується науковою співпрацею.

Європейські країни часто незалежно одна від одної пропонували схожі рішення щодо підтримки, насамперед — можливість дистанційного доступу до власної наукової інфраструктури. Це справді важлива й потрібна допомога, яка відкриває українським дослідникам доступ до сучасного обладнання. Проте для максимальної ефективності таких ініціатив важливо забезпечити їх координацію. Тому й виникла ідея створення своєрідної коаліції донорів, наукового «Рамштайну», де кожна країна взяла б на себе чітко визначену ділянку відповідальності з урахуванням реальних потреб українських науковців.

На конференції було підписано Меморандум про Міжнародну коаліцію за науку, дослідження та інновації в Україні. Йдеться про координацію й узгодження зусиль, спрямованих на підтримку української науково-інноваційної сфери з урахуванням реальних потреб українських науковців і можливостей міжнародних партнерів. Це стало знаковою подією та засвідчило готовність до тривалої співпраці.

Меморандум передбачає свідомий розподіл зусиль: одні партнери зосереджуються на забезпеченні обладнанням, інші — на підтримці інституцій, менторстві або сприянні спільним дослідницьким та інноваційним проєктам. Такий підхід дає змогу уникнути дублювання ініціатив, підвищити ефективність міжнародної допомоги й орієнтуватися на пріоритети, що враховують реальний стан і потреби української науки.

Слід віддати належне Міністерству освіти і науки, зокрема заступнику міністра пану Денису Курбатову та його команді, італійській стороні та представникам ЄС, а також громадським ентузіастам за те, що підписання відповідного Меморандуму стало можливим. Робота над ним почалася майже відразу після закінчення минулорічної конференції у Берліні, коли завдяки зусиллям та ініціативі наших німецьких партнерів питання науки взагалі було винесено на таку високу трибуну.

Приклади й партнерства

Наразі більшість європейських науковців надає перевагу підтримці українських дослідників у межах власних інструментів. Але з’являються й інші моделі співпраці. Наприклад, Німеччина ще до повномасштабної війни організувала конкурс на створення 12 лабораторій в Україні. Попри ризики, спричинені війною, цю ініціативу не було згорнуто: проєкти тривають і розвиваються, українські науковці отримують іноземну допомогу, працюючи в Україні. Саме на таких прикладах можна вибудовувати нові підходи до партнерства.

Внутрішні трансформації та проблема фінансування

Водночас не менш важливо, що всередині країни також відбуваються зміни, які підтверджують готовність до трансформацій із українського боку.

Протягом останнього року в науковій сфері з’явилася низка нових ініціатив, хоча деякі з них викликали дуже жваві та непрості дискусії в професійній спільноті. Зокрема запроваджено нову методику атестації університетів (у частині їхньої наукової діяльності) та наукових установ — із застосуванням критеріїв, що допускають об’єктивну перевірку. Попри те, що це перша ітерація такого підходу й вона має свої прогалини, це важливий крок уперед: за її результатами найкращі установи вперше отримали додаткове фінансування від Міністерства фінансів — тобто не внаслідок перерозподілу коштів, а як окреме фінансування, що відповідає європейським підходам. І хоча це були невеликі кошти, сам факт є важливим сигналом. Розроблено новий законопроєкт про наукові пріоритети, розпочато дерегуляцію діяльності Національного фонду досліджень.

Схожа логіка спостерігається й у фінансуванні центрів колективного користування обладнанням — наразі незначному, але здатному змінювати спосіб мислення: науковці починають вірити в можливість змін і боротися за ресурси. Це і є класичний мультиплікаційний ефект: невеликі кроки здатні запускати масштабніші процеси та формують суспільну надію на реальну трансформацію.

Водночас критично важливою є спадковість і тяглість започаткованих процесів. Саме тоді вмикається механізм мультиплікатора — коли навіть невеликі вкладення запускають ширші системні зміни.

Однак жодна реформа загалом не буде ефективною без достатнього фінансування. Наразі Україна вкладає в науку лише 0,33% ВВП. Для того, щоб говорити про справжній прорив, потрібно хоча б 0,8%. Без фінансування жодні реформи не спрацюють. Є хибне уявлення, що досить ухвалити новий закон — і система сама запрацює. Але реальні зміни потребують вкладень. Інакше це буде лише імітація змін.

Наука й економіка — інтеграція у глобальні ланцюги

Вже зараз чимало інжинірингових компаній в Україні засновані людьми з науковою освітою, які через потреби армії чи держави почали розвивати власні технологічні бізнеси. Це і є точка зростання. Тобто високотехнологічне виробництво, а не, скажімо, кав’ярня. Але важливо розуміти: вимагати від науковця бути підприємцем неефективно. Це розпорошує фокус, демотивує й часто призводить до втрат в обох сферах. Краще створювати команди, де кожен виконує свою функцію: науковець генерує ідеї, підприємець — реалізує.

Один із напрямів розвитку — інтеграція українських науковців у міжнародні ланцюги доданої вартості, тобто в глобальні процеси розроблення, виробництва та комерціалізації високотехнологічних продуктів. Це стосується і квантових технологій, і напівпровідників, і оборонних розробок. Україна має висококваліфікованих фахівців, які можуть бути цінними партнерами. Але для цього потрібні платформи співпраці, механізми підтримки, сталі звʼязки. І розуміння, що наука не існує у вакуумі.

Культура взаємодії та підприємницька просвіта

Важливим елементом майбутньої екосистеми має стати кооперація науки та бізнесу — але не через нав’язування науковцям підприємницьких функцій. Завдання — створити середовище, в якому підприємці й дослідники працюватимуть разом. Для цього потрібна культура взаємодії, довіра та розуміння, що кожен робить свою справу. Бізнес — розвиває продукт і виходить на ринок. Науковець — генерує ідеї та знаходить нові рішення.

Щоби ця співпраця була сталою, потрібна й просвіта — ще зі школи. Люди мають розуміти, що підприємництво — це не «урвати», а відповідальна та гідна справа. І що наука — це не відірвана від реальності абстракція, а інструмент, який дає проривні рішення для економіки, безпеки, медицини.

Конференція — важливий крок. Але ще важливіше — що буде між конференціями. А має бути реальна робота: створення робочих груп, запуск ініціатив, підтримка реформ тощо. Тільки це призведе до реальних змін.