Як судили сина охоронця Януковича, який був куратором ФСБ та знущався з мирних жителів на ТОТ

Вознесенівський районний суд Запоріжжя 22 липня визнав винним співробітника ФСБ Яна Заневського із позивним “Ладья” у жорстокому поводженні з цивільною. Суд встановив, що під час окупації Кам’янки-Дніпровської в жовтні 2022 року Заневський незаконно затримав і знущався з мешканки міста Олени Ягупової.

Раніше МІПЛ розповідала історію Олени Ягупової та судовий процес у цій справі. Сьогодні — публікуємо чим завершився судовий розгляд та як справу оцінює потерпіла й правники. 

Що вирішив суд

Згідно з матеріалами справи, Ян Заневський був куратором ФСБ на тимчасово окупованих територіях Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей. Його батько був охоронцем президента-втікача Віктора Януковича.

За даними СБУ, з жовтня 2022 року Заневський координував дії російських загарбників, організовував обшуки, затримання, допити цивільних, шукаючи родини українських військових і потенційних учасників спротиву.

Шостого жовтня 2022 року він із двома російськими військовими обшукав будинок Олени Ягупової. Вона працювала в архіві медико-соціальної експертизи. Того дня була вдома сама: діти — на навчанні, а чоловік-військовий — на службі в іншому місті.

Заневський наказав відвезти Олену до захопленого відділку поліції. Там за його ж наказом її прив’язали скотчем до стільця. Заневський нахилив стілець вперед і почав допит — вимагав сказати, де чоловік Олени та інші, хто міг би чинити спротив.

Олена сказала, що нічого не знає, і Заневський відповів, що “допоможе згадати”. Він душив її пакетом, бив пластиковою пляшкою по голові, погрожував зґвалтуванням і розстрілом, імітуючи “російську рулетку”.

Півтора тижня Олену тримали у переповненій камері в антисанітарії, без нормальної їжі та медичної допомоги і постійно допитували.

Одного разу Заневський примусив Ягупову записати “зізнання” для “РИА Новости”.  Він і погрожував за відмову, і обіцяв відпустити в обмін на зізнання для пропагандистів. Жінка нібито визнала на камеру, що співпрацювала з українськими військовими. Але її все одно не відпустили. Натомість 21 жовтня перевезли у слідчий ізолятор у сусідній Великій Білозерці. Там вона провела понад три місяці.

Начальник окупаційної поліції регулярно допитував Ягупову, погрожував стратити або відправити до Сибіру. Її змушували вчити й співати гімн Росії, іноді — по кілька годин уночі.

У січні 2023 року Ягуповій одягли мішок на голову і перевезли до фільтраційного пункту в місті Василівка. На камеру її “видворили” з області, але насправді лишили у росіян. За наказом військового з позивним “Бетмен” її разом із іншими цивільними змусили копати окопи вздовж мінних полів.

Два місяці Олена Ягупова була в трудовому рабстві. За цей час зазнала психологічного та сексуального насильства.

Звільнили Ягупову 16 березня 2023 року після втручання співробітників російського карного розшуку, куди заявили родичі інших затриманих цивільних. Їй наказали мовчати, щоб “не дискредитувати російську владу”. Ягупова повернулася додому — все було розграбовано, її собак вбили. Згодом жінка виїхала через Росію до ЄС, а звідти — в Україну.

В Україні Ягупова заявила про вчинений проти неї злочин у правоохоронні органи. Вона впізнала Заневського на фото і переповіла події під час слідчого експерименту. Слідчі долучили відео її примусового “зізнання”, судово-медичну експертизу про численні травми та психіатричний висновок, який свідчить про складний психологічний стан через пережите.

Дані мобільного оператора показали, що Заневський користувався телефоном, який фіксували на базових станціях у Херсоні й Білозерці з березня 2022 до лютого 2023 року. Це підтвердило його присутність у регіоні.

Також слідство отримало доступ до Telegram батька Заневського. Їхня переписка свідчить, що батько сконтактовував його з колишнім головою СБУ, який очолював окупаційну “державну службу безпеки Херсонської області”. Батько допомагав сину шукати українських військових, ветеранів і активістів. Це підтвердило, що Заневський був в Україні та причетний до ФСБ.

Суд визнав Яна Заневського винним у порушенні законів і звичаїв війни — жорстокому поводженні з цивільною, що вчинене у змові групою людей. Це частина 2 статті 28 та частина 1 статті 438 ККУ. Формулювання “воєнний злочин” у резолютивній частині вироку не вжили. Заневському призначили 12 років ув’язнення. Справу розглядали заочно, тож покарання він відбуватиме після затримання. Вирок ще не оскаржували.

Суд частково задовольнив цивільний позов Ягупової до Заневського. Із заявлених 28 мільйонів гривень майнової шкоди призначили лише 8 тисяч — через відсутність документів, які підтвердили б лікування і втрату майна. Натомість 5 мільйонів гривень моральної шкоди суд задовольнив повністю.

Потерпіла про вирок

Після півтора року судових засідань Олена Ягупова нарешті почула вирок. Утім легше їй від цього не стало.

— Відчуття полегшення було хіба від того, що це нарешті сталося. Але казати, що я задоволена чи ні — некоректно. Бо маю низку зауважень, — пояснює вона.

Її головна претензія — не до судді, яка діяла в межах поданого обвинувального акту, а до всієї системи. Її обурює, що навіть максимальне покарання за частиною 1 статті 438 ККУ — лише 12 років позбавлення волі.

— Дванадцять років за воєнний злочин? Це радше ніби покарання за ДТП. А цей чоловік приїхав знищувати цивільних, був куратором ФСБ, вишукував родичів військових і ліквідовував їх, — говорить Олена.

Особливо болісною для неї був допит, на якому ставив запитання захисник Заневського — адвокат від Центру безоплатної правової допомоги.

— Адвокат захищав його так, що мені ставало фізично зле. Він говорив, що свідчу лише я, що інших свідків немає, що, можливо, я все вигадала. А я відповідаю: “А де ж ті свідки, якщо він усіх знищив?”

Після одного із засідань адвокат у коментарі МІПЛ сказав, що виконує свою професійну функцію і не має права займати пасивну позицію. Адже відсутність належного захисту може стати підставою для оскарження вироку в міжнародних судах. До того ж, адвокатське самоврядування стежить, аби захисники не діяли формально.

Ще однією складністю для Олени стали процесуальні вимоги доведення шкоди. За законом для обґрунтування запиту на відшкодування матеріальних збитків треба надати підтверджувальні документи: довідки, чеки, акти втрати майна. Суд не може ухвалювати рішення лише на підставі слів потерпілої.

— Система ігнорує контекст війни, — каже Олена. — Я постійно переїжджала і не зберегла довідки про лікування.

Так само Олена не зберегла документи на майно, яке втратила в окупації. Тож оціночну вартість їй підтвердити нічим.

Адвокатка потерпілої: “Це лише початок”

Олену Ягупову в суді представляла адвокатка Ірина Капалкіна. Вона пояснює: суд робив чимало для дотримання прав потерпілої. Наприклад, щоб Олена не їздила щоразу до Запоріжжя, її долучали до засідань онлайн. Жінка сама вирішила, що хоче бути на кожному засіданні, бо їй важливо чути та бачити, що відбувалося.

— Нам ішли назустріч. Попри відключення світла і нестабільний інтернет, прав потерпілої у цьому аспекті дотримувалися, — наголошує Капалкіна.

Координаційний центр з підтримки потерпілих і свідків допомагав Олені: вона отримала психологічний супровід і допомогу з іншими запитами. Психологиня працювала з Оленою перед засіданням і була на її допиті.

Попри те що вирок стосувався лише одного обвинуваченого, злочини проти Ягупової вчиняли різні люди у кількох місцях. Тобто російських військових та їхніх співучасників ще треба встановити.

— Це не останній вирок у справі моєї клієнтки, — каже Капалкіна. — Щодо низки епізодів триває розслідування. Ми очікуємо нові провадження, і потерпілій, на жаль, доведеться брати участь у них знову.

Наприклад, окреме кримінальне провадження стосуватиметься сексуального насильства щодо Ягупової, коли вона була в трудовому рабстві. Капалкіна каже, що слідство має дані про позивні причетних, але ще не встановило їхніх імен. Також триває розслідування щодо військового з позивним “Бетмен”, який, за словами Олени, віддав наказ відправити її до трудового рабства. Ці справи виділятимуть в окремі провадження, коли буде достатньо доказів.

На питання, чи є шанс на виконання судового рішення адвокатка визнає: очевидно, що Росія не визнає українські вироки. Втім, вирок може мати силу в міжнародних структурах, зокрема як доказ для Реєстру збитків. Наразі категорія потерпілих від воєнних злочинів є в переліку тих, хто можуть подати заяву на відшкодування, проте механізм роботи Реєстру ще розробляють. Тож не відомо, яке відшкодування отримає Олена. Поки що вони розглядають таку можливість.

Оцінка експертки

Особливість цього вироку в тому, що він відображає загальну структуру організації насильства над цивільними в окупації. Анна Рассамахіна, аналітикиня й експертка МІПЛ з міжнародного гуманітарного права, пояснює:

— З цього вироку видно не просто окремий епізод насильства, а картину системного переслідування цивільних. Якщо це стане загальною практикою і вироки показуватимуть системність, масштабність і державну політику Росії, вони справді можуть стати корпусом доказів щодо систематичного переслідування мирного населення.

За словами Рассамахіної, також важливо, що за допомогою експертиз у справі встановили не лише факт завдання шкоди потерпілій, а й причинний зв’язок між діями обвинуваченого та психологічними наслідками для жінки.

Окремо експертка звертає увагу на добре виписаний контекстуальний елемент — тобто судді детально описали не лише сам злочин, а й вчинені порушення норм міжнародного гуманітарного права.

— Це робить вирок сильнішим у правовому сенсі, — говорить Рассамахіна.

Водночас вона зауважує, що і в цій справі Заневського повідомили про розгляд формально. Слідчі опублікували повістку лише на сайті Офісу Генпрокурора і в газеті “Урядовий кур’єр”, хоча у матеріалах справи є номер та інші контакти Заневського. Рассамахіна вважає, що це єдине слабке місце вироку.

Анна додає, що цю справу також можна використати для кваліфікації злочинів проти людяності, хоча злочин вчинили до появи такої норми в ККУ.

— Навіть якщо формально вирок лише за воєнний злочин, контекст свідчить про значно більше, — говорить Рассамахіна.

Авторка: Анастасія Зубова, журналістка судового моніторингу МІПЛ

Ця публікація створена за підтримки проєкту “В очікуванні справедливості: моніторинг судових процесів і потреб потерпілих, що стосуються злочинів, вчинених в Україні під час міжнародного конфлікту”, що фінансується Урядом Японії та впроваджується Програмою розвитку ООН (ПРООН) в Україні.