Мені не хочеться вставати, їсти, пити, – доброволиця зізналась, що їй завдає болю

Мовиться про дітей, яких виховують російською. Про це з 24 Каналом поділилась операторка БпЛА Любов Шіпілюк, зауваживши, що також їй важко чути байдужість мислення українців щодо війни.

Що завдає болю доброволиці?

Операторка БпЛА у мирному житті вона дає концерти та водночас залучена до війська. За її словами, впоратись з цим важко – вона підозрює, що має стан на кшталт депресії, але на психолога потрібно витрачати гроші.

Є такі моменти, що коли приїжджаю звідти (з фронту – 24 Канал), і часом розумію, що просто не хочу вставати з ліжка. Коли прокидаюсь, думаю, для чого? Мені не хочеться вставати, їсти, пити, виходити з дому,
– сказала вона.

Шіпілюк зауважила, що їй важко перебувати на вулиці і чути російську мову – від дітей. В ці моменти у неї виникає питання: для чого ми це робимо? Адже ці діти, які виростуть, стануть російськомовною частиною суспільства в Україні. І це буде приводом для Росії вторгнутися в Україну через 20 – 30 років, тому вона розуміє, що буде знову воювати.

"На наступний раз я вже точно маю бути готовою, і зараз потрібно здобувати цей досвід, щоб потім мати змогу захистити вже своїх дітей, адже дуже хочу, щоб в мене були. Це теж важливий момент – мені страшно загинути, бо в мене немає дітей. В мене також дуже болить, коли мої друзі, молоді люди, гинуть, а після них не залишаються нащадки. А це найкращі люди нашої нації – розумні, свідомі, сміливі, не раби, а готові виборювати свою волю і свободу", – наголосила операторка БпЛА.

Вона підкреслила, що ці люди гинуть, не залишаючи після себе нікого, а продовжують жити люди, яким "і так нормально", яких все влаштовує, аби тільки не було війни. Байдуже під ким бути, аби тільки був хліб і щоб їх не зачіпали.

Для мене це приклад рабського мислення, яке також присутнє в деяких українцях, і воно мені дуже не подобається, тому що так не має бути,
– зазначила вона.

Шіпілюк додала, що її оточення – це військові, волонтери, люди, дотичні до цього, які розуміють, що відбувається і максимально вкладаються. Тому їй з ними легко. Коли ж вона опиняється в іншому колі людей – хоче швидше його залишити.

На її думку, тут потрібна робота культурних діячів – створювати якісний, класний продукт, щоб люди, хотіли його слухати, дивитися. І тоді поступово вони прийдуть до власної самоідентифікації, до розуміння, хто вони.

До речі, операторка БпЛА також розповіла, чому вона не розуміє ухилянтів. Її дратують історії про те, як 40-річні чоловіки ховаються в кущах, які їй розповідає мама, коли вона повертається у рідне село.