Слідами вступної кампанії: хто потрібен ринку праці та кого йому пропонують

Вища освіта в сучасному українському суспільстві, на жаль, розглядається не як глобальна цінність та умова конкурентного стратегічного розвитку країни, а як можливість здобути хоч якийсь диплом, просто «щоб було». Не дивно, що, за даними Національного інституту стратегічних досліджень, майже половина українських випускників вищих навчальних закладів поповнюють лави безробітних або потребують перенавчання.

Чому серед українських абітурієнтів технічні спеціальності користуються вкрай низьким попитом, чи є тут провина роботодавців та хто буде потрібний вітчизняному ринку праці через чотири-п’ять років? Ці та інші питання кореспондент Коротко про обговорила з директором консалтингової компанії «Михайлов та партнери» Віталієм Михайловим.

«Більшість випускників ВНЗ не працюватимуть за обраним фахом»

- Пане Віталію, 1 серпня закінчилося подання заяв у вищі навчальні заклади, і деякі експерти вже опублікували на своїх сторінках перші підсумки. П’ятірка спеціальностей, що зібрали найбільше заяв у 2025 році, виглядає так: менеджмент, психологія, філологія, право, маркетинг. Але чи потрібно українському ринку стільки менеджерів, психологів, філологів?

- Вважаю, що в перспективі наша країна потребуватиме і маркетологів, і юристів, і особливо психологів. Після цієї війни психологи будуть потрібні дітям і дорослим на довгі роки, люди травмовані на все життя.

Але проблема не стільки в тому, що якісь спеціальності Україні потрібні, а якісь ні, скільки в тому, що більша частина випускників вишів, на жаль, не працювала, не працює та ніколи не працюватиме за обраним фахом.

- Як склався цей «стиль освіти» та чи можна його вважати суто українським?

- По-перше, у нас дуже популярні династії – юридичні, медичні тощо. Якщо тато прокурор – хай і син буде прокурором.

По-друге, абітурієнти часто гадки не мають, який університет обрати, а батьки завжди готові дати пораду на кшталт «художник – це не професія» або «всі юристи гарно влаштовуються у житті, тому давай на юридичний».

Натомість європейські учні вже з 5-6 класу мають можливість самостійно обирати предмети у школі. Є обов’язкові предмети – як математика, мова, а є необов’язкові. І – в це важко повірити – якщо дитина не знає і не хоче знати, що таке, наприклад хімія, вона може з нею взагалі ніколи не стикатися. А може спробувати повивчати пів року або рік і потім продовжувати, або відмовитися, якщо «не зайшло». До випускного вже більшість учнів знають, чого хочуть, плюс додається робота консультантів, спеціалістів за профорієнтацією.  

У нас, якщо дитині не дається фізика, може бути тільки одна порада: підтягнути фізику! Але є більш логічне рішення: не витрачати сили на те, щоб підтягувати найслабкіше, а розвивати те, в чому дитина найсильніша. На жаль, українська освіта ще до цього не дійшла. 

- На ваш погляд, хто буде потрібний українському ринку через 4-5 років, коли сьогоднішні абітурієнти вийдуть на ринок праці? 

- Цей тренд розпочався вже давно: ринок праці і зараз, і через п’ять років потребуватиме технічних спеціалістів. Нам не вистачає інженерів, але тут немає нічого дивного. Точні науки даються меншій кількості людей, тож це, так би мовити, природний відбір.

Також варто сказати, що все змінюється дуже швидко. Протягом останніх років на українському ринку праці величезні корективи внесла повномасштабна війна, адже мілітарі-сфера потребує не тільки військових, але й чимало нових технічних спеціалістів, яких у нас до війни не було – принаймні, в такій кількості. 

«Для молоді інженер – це не круто»

- Цього року Міністерство освіти та науки України популяризувало природничі та інженерні спеціальності як могло. Зокрема, було збільшено державне замовлення на електричну інженерію (2500 місць на денну форму), будівництво і цивільну інженерію (2800 місць), машинобудування (2200), комп'ютерні науки (3400), майбутнім інженерам підвищили стипендії тощо. Але це не дуже допомогло, що дозволяє зробити висновок: проблема не виникає на етапі вступу до вишу, а формується значно раніше.

- В Україні немає держпрограми популяризації професій, у нас не пропагують, що, скажімо, інженер – це круто та престижно. З технічних професій зараз популярна хіба що сфера ІТ: для молоді робота, наприклад, в гуглі, твіттері, фейсбуці тощо виглядає дуже привабливо. Зовсім не те, що на заводі або електростанції.

Натомість «юрист» звучить круто у будь-якій ситуації, адже саме юристи стають адвокатами, прокурорами, йдуть працювати в НАБУ або САП.

- 30 років тому наші ВНЗ випускали суцільних інженерів, а зараз – хто не психолог, той маркетолог. Можливо, щось не так із середньою освітою?

- Тут є декілька важливих факторів.

По-перше, 30 років тому було набагато більше виробничих підприємств, і всі вони потребували інженерів, формувалося відповідне держзамовлення. Зараз держзамовлення теж є, але менше. До того ж  у нас зараз багато приватних вишів, які просто заробляють гроші. І якщо юридична освіта продається – вони хоч 10 груп створять, а якщо інженерна не продається, то не буде жодної.

По-друге, з 2020-го у нас чимало школярів перебувають на дистанційному навчанні, а з 2022-го багато з тих, хто виїхали за кордон, навчаються ще й на двох мовах. І це точно не сприяє якості освіти, особливо технічної. Бо якщо учень щось пропустив з літератури або географії, то в нього буде пробіл саме за цією темою. Але якщо пропустити декілька тем з математики або фізики, наздогнати буде дуже важко.

І, нарешті, популярність ІТ-професій призвела до певного відтоку з інженерних спеціальностей. Тобто велика частина абітурієнтів, які не мають проблем з технічними науками і теоретично могли б піти в інженери, стають програмістами. Високі зарплати, престиж, можливість працювати віддалено – все це великі переваги, з якими більшості підприємств конкурувати важко. 

- З вітчизняними причинами зрозуміло, а чи є глобальні причини низьких математичних здібностей у молоді? Чи можна сказати, що внаслідок технічного прогресу кожне наступне покоління в основній масі менш рухливе та більш ледаще?

- Раніше казали: навіщо тренуватися рахувати усно, якщо все можна порахувати в стовпчик? Потім – навіщо в стовпчик, коли є калькулятор? Потім навіть окремий калькулятор став непотрібний – зараз він вбудований в будь-який смартфон. Але, як ми бачимо, невмінням рахувати справа не обмежилася.

Ще декілька років тому вчителям здавалося, що найбільше зло для навчання – інтернет. Мовляв, раніше учні шукали інформацію у бібліотеках, самі писали дослідження та твори, а зараз достатньо скористатися пошуком в гуглі та просто переписати готові роботи.

Але зараз вже нічого і переписувати не треба. Взагалі нічого не треба. Досить сфотографувати завдання та відправити фото в ChatGPT – хай працює. І ШІ дає не просто правильну відповідь, але й рішення, яке можна навіть не дивитися, а просто скопіювати та відправити вчителю. Ось таким і буде рівень освіти.

«Роботодавці мають брати робочі руки, які готові працювати»

- Бачила цікаву статистику: рівень безробіття випускників університетів в усіх країнах ЄС нижчий загального рівня безробіття в економіці. Наприклад, в Чехії та Польщі рівень безробіття випускників університетів складає 1,4%, а загальний рівень - 2,6% та 2,9% відповідно. Натомість в Україні майже половина випускників з вищою освітою поповнюють лави безробітних або потребують перенавчання.

- Загалом людині без освіти знайти роботу значно простіше: вакансії вантажника або водія можна знайти в 10 хвилинах від дому, на них простіше «вхід» та «вихід», велика плинність кадрів. Порівняйте з головним бухгалтером або якимось вузьким спеціалістом – тут вакансій мало, відбір складніше, ротації майже немає.

Українська статистика безробіття людей з вищою освітою знов-таки каже нам про те саме: освіта відірвана від реальної економіки, освітня сфера та запити ринку праці неузгоджені. Абітурієнти часто обирають навчання не за покликанням, а тому що так вирішили батьки, тому що конкурс був малий, тому що навчатися дешевше. За підсумком молодий спеціаліст після ВНЗ часто нічого не знає, нічого не вміє, проте має диплом.

- Дійсно, чимало українців здобувають освіту «щоб була», насправді не розуміючи, навіщо вона потрібна. Головне - «корочка», а потім можна працювати ким завгодно, адже вища освіта «в кишені». Але чи не сприяють такому ставленню до освіти роботодавці? Якщо в Європі та США дуже важливо, щоб людина працювала саме за фахом, то в Україні, як і раніше, на це майже не звертають увагу.

- Роботодавці часто дотримуються такої думки: у вишах навчають незрозуміло чого, тож молоді спеціалісти можуть просто все забути, адже все одно в бізнесі та житті все не так. Тому для роботодавця диплом часто є не свідоцтвом професійності спеціаліста, а, скоріше, показником, що людина взагалі здатна вчитися і навчатися.

Водночас бізнес та економіка відірвані від вищої освіти, чимало викладачів навчалися за старими підручниками, викладають предмети формально і ніколи не були практиками.

До речі, освіта відстає від реального життя на декілька років не тільки в Україні, але й по всьому світу. Зараз все дуже динамічно розвивається, а виші живуть своїм консервативним життям, з огляду на те, як їм зручно та як їх фінансують.

- З боку роботодавців є і інші перекоси. У 90-х був такий жарт, що всі хочуть прибиральницю з вищою освітою. Зараз вже хочуть прибиральниць після магістратури.

- Якщо таке є, то триватиме недовго. В Україні зараз черговий дефіцит робочої сили, тому роботодавцям можна порадити брати робочі руки, які нікуди не поїхали і готові працювати. Бо, на жаль, цей дефіцит зростатиме і надалі внаслідок особливостей системи освіти, руйнівної війни та невтішної демографії.