Трамп хоче угоди, а не війни: що принесе світу день 8 серпня

Ну що, робимо ставки на те, що станеться 8 серпня, після закінчення терміну, відведеного Трампом Москві на "угоду" з Україною про припинення вогню?

Очевидно, що такої "угоди" до зазначеної п'ятниці вже не відбудеться. Чи спричинить це реалізацію погроз Трампа про введення нових санкцій проти РФ і вторинних санкцій проти Китаю та Індії, які купують російську нафту?

Однозначно — на радикальні кроки він не піде. Хоча б тому, що мита на товари з Росії, з огляду на товарообіг між країнами, — це суто символічний жест. А щодо КНР, невеликі мита саме через російську нафту можуть бути запроваджені, але радше не як антивоєнний захід, а просто в межах підготовки сильної позиції американця на переговорах із Сі у вересні в Пекіні.

Тому що, знову ж таки, з огляду на товарообіг США і КНР, серйозні санкції проти такого гравця можуть зруйнувати і американські, і світові ринки, а Трамп не зацікавлений у підвищенні цін на нафту.

Що стосується Індії, то тут може бути гостріша реакція: обсяги торгівлі, за словами самого ж Трампа, — мізерні, та й норовлива реакція Моді на ультиматуми США для Трампа виводить цей конфлікт на емоційну площину.

Недарма сам Трамп заявив, що його рішення щодо санкцій залежатиме від результатів візиту його спецпредставника Віткоффа до Москви. І що він, нібито, "ніколи не називав конкретного відсотка" тарифів, які можуть бути введені щодо торговельних партнерів Росії. А джерело Financial Times з його оточення прояснило: "Усе залежить від того, з чим повернеться Віткофф. Якщо Віткофф повернеться з порожніми руками, абсолютно ні з чим, — Трамп оскаженіє".

З цього очевидно, що у президента США немає стратегії і чіткого рішення, що далі, якщо Путін проігнорує його умови. Якось реагувати йому доведеться, але чи будуть це "термоядерні" санкції — точно ні! Принаймні не до поїздки в Пекін. Трамп відчайдушно хоче угоди, а не війни.

До того ж Москва знову дасть йому пас, погодившись на "хоч щось", щоб Віткофф не повернувся до Вашингтона "абсолютно ні з чим".

Наприклад, уже озвучується припущення про згоду Кремля на перемир'я в повітрі. У принципі, Путін сам зараз зацікавлений у ньому, з огляду на рекордні ціни на бензин у РФ через удари українських дронів і колапс російської системи авіасполучень з тієї ж причини.

Очевидно, через ці чинники і тиск США Путін може погодитися на перемир'я в повітрі, щоб мати час для реалізації мети-мінімум на суші — захопити Донецьку область і оголосити про закінчення "СВО". Це для нього принципово. Заморожування конфлікту без контролю над усією територією Донбасу, записаною в росконституцію як "російська", буде рівнозначне поразці.

Звідки такі припущення?

Люди рідко змінюють моделі своєї поведінки, якщо не змінюються кардинально обставини їхнього життя. А якщо ви прочитаєте мемуари Джона Болтона — радника президента США з нацбезпеки з квітня 2018 року до вересня 2019 року, то побачите, що Трамп змінює свої рішення частіше, ніж моргає.

Нинішній президент США називає стратегією — відсутність такої. Скасовує вже віддані накази (навіть військовим), виходячи із суб'єктивного сприйняття інформації, яку почув останньою, вже після ухваленого й озвученого рішення.

У цій книжці — купа прямих аналогій із поведінкою Трампа щодо України та Росії. Тільки тоді вона стосувалася Північної Кореї чи Ірану.

Пам'ятаєте, як він буквально директивно відправив Зеленського на переговори в Стамбул (при тому, що за день до цього і Зеленський, і Макрон з Мерцем, і сам Трамп погодилися, що переговорів не буде до припинення вогню). Схожа ситуація була, коли Трамп відправив до Тегерана, який реалізовував свою ядерну програму, японського прем'єра Абе. Це викликало нервову реакцію в арабському світі. "Я марно намагався пояснити (керівництву ОАЕ — авт.), що президент Сполучених Штатів має на увазі не більше ніж розмови, і що переговори будуть просто балаканиною".

Ну хіба це не Стамбул-2?

Іран атакував кораблі союзників США і безпосередньо американські безпілотники, а Трамп не робив нічого, намагаючись зробити сценарій переговорів "не образливим" для Тегерана. Фактично, він дозволяв Ірану робити що завгодно, поки вони не вбивають безпосередньо американців", — пише Болтон.

"Трамп, який сумнівався в будь-який день щодо будь-якого питання..." — характеризує його колишній радник.

А як часто він заявляв про дії, яких насправді не було?! Блеф Трамп теж вважав (вважає) стратегією.

Ось і вір після цього в "підводні човни" США біля берегів РФ…

Важливо Атомні маневри не оголошують у соцмережах: що мав зробити Трамп для удару по Путіну

Загалом, немає сенсу переказувати 600 сторінок тексту спогадів Болтона ("Кімната, де це сталося"), щоб дійти висновку, який очевидний навіть із тих фактів, які 47-й президент створив уже за нинішні пів року при владі.

У Трампа немає стратегії завершення війни в Україні. У нього є лише стратегія віджиму світових ресурсів у США і своя Трамп-організейшен. І Трамп розглядає війну Росії проти України лише як один з інструментів реалізації цієї стратегії.

Відповідно, його дії в цьому питанні будуть продиктовані не інтересом припинення війни, а зацікавленістю, наприклад, в українських мінералах, або в "оборудці" з Путіним чи Сі. Доля ж цих угод поки що незрозуміла, тому Трамп теж уникатиме чітких дій.

Тож стратегічно спрогнозувати дії Трампа щодо війни в Україні — неможливо! Він сам не знає, що зробить завтра.

Але тактично, можна говорити, що дедалі більше втягування президента США в цей процес прискорює заморожування конфлікту. Ось чим буде ця пауза — перемогою Путіна (захоплення Донецької області), чи його поразкою (збереження контролю Києва над частиною Донбасу) — залежить від того, як Трамп розпорядиться часом. Чи погодиться він чекати перемоги Москви, задовольнившись "хоч чимось", що привезе йому Віткофф, чи примусить її зупинитися на позиції "ні вашим, ні нашим" — це визначать обіцянки Путіна Віткоффу і вересневий Пекін...

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Ультиматум Трампа спрацював: що далі чекати від Путіна і чому це — ще не пролог до кінця війни