Граф Дракула. Історія кохання: красива казка з фірмовим безумством Люка Бессона

Хтось скаже: «Навіщо нам ще одна екранізація роману Брема Стокера? Ми вже стільки їх бачили». Не спішіть, впевнено можемо говорити про те, що таким Дракулу ви ще не бачили. Адже це штучна робота про кохання від майстра візуальної естетики і емоційної напруги – Люка Бессона. З 7 липня – в кінотеатрах, і це варто перегляду на великому екрані.

Тут сміємось, тут плачемо, тут у захваті

Кожен фільм Люка Бессона, навіть якщо він провалюється в прокаті, вартий перегляду. Адже це гримуча суміш мелодраматизму, напруженої дії й неймовірно красивих візуальних образів. Чи то «Леон», чи то «П'ятий елемент», «Таксі» чи «Блакитна безодня», «Нікіта» чи «Валеріан і місто тисячі планет» . І майже кожна з його картин - це своєрідна казка про тонку людську натуру, навіть під бронею найманого вбивці, колишнього спецназівця чи хуліганистого таксиста живе бажання любити і щоб любили й тебе.

Ну а щоб ніхто не сумнівався в його фірмовій темі - потреби у любові, Люк Бессон на 100% втілив її у своєму новому фільмі – «Граф Дракула. Історія кохання», хоча в англійській версії назва звучить ще краще «Дракула. Казка про кохання».

І перед нами дійсно казка – з благородним відважним лицарем, прекрасною дамою, з розкішними костюмами та коханням, яке долає і час, і навіть смерть. Вона дещо нагадує «Красуню та чудовисько», от тільки чудовиськом прекрасний принц, тобто граф, стає вже після смерті красуні, але ще раз зустрівши кохану після сторіч пошуків, він знову повертає собі людську подобу.

Князь Влад II - граф Дракула - та його дружина Єлизавета живуть ради кохання одне до одного. Та князь змушений йти на війну, у славу Господа боротись з невірними. За свою службу він просить у Бога лише зберегти живою його коханою. Та не сталось – Єлизавета гине. Прогнівавшись на Бога, Дракула відрікається від Нього і стає проклятим, безсмертним вампіром. Він вірить, що рано чи пізно його кохана відродиться, і довгі роки шукає її по всіх країнах і континентах. А щоб швидше знайти – перетворює інших жінок на вампірш, щоб ті служили йому й допомагали у пошуках.

Та все марно, і, зневірившись, він стає відлюдником у власному похмурому замку, аж поки якось туди не з’являється молодий юрист. В приступі одкровення юнак показує князю портрет своєї нареченої Міни – і Влад Дракула впізнає у дівчині свою Єлизавету. Через 400 років він знову може повернути своє кохання.

От тільки священник, член братства, яке знешкоджує вампірів, вже натрапив на слід їх володаря…

Смішне і трагічне у фільмі перемішано, що створює емоційні гойдалки, які тримають в напрузі весь сеанс. Кадр з фільму. Надано Green Light Films

Абсолютний романтизм упиря Влада Дракули та абсолютна незалежність Бессона

Ще одна характерна риса Люка Бессона – він знімає те, що він хоче і як він хоче. «Якщо й є те, чим я дійсно пишаюсь, так це моя свобода, - каже режисер сам про себе. – Ніхто в світі не може мене зупинити чи не дати мені написати те, що я хочу». Ось захотів Бессон свого власного Дракулу – і його не зупиняє те, що менше року тому вийшов фільм «Носферату», та й взагалі те, що за романом Брема Стокера чи за його мотивами знято близько 200 картин.

А свого Дракулу Люк Бессон побачив через призму кохання. Точніше, що буде, якщо кохання отримає другий шанс, а ще точніше – що саме вважати коханням: тримати чи відпустити?

«Коли я перечитував роман («Дракулу» Брема Стокера. - Ред.), мене вразив абсолютний романтизм цієї людини, яка чекає 400 років, щоб знайти кохання свого життя. У наш цинічний вік це кохання, можливо, застаріле, неймовірно потужне», - пояснював режисер свою ідею.

І є момент. Знімати чергову серйозну, романтичну історію про Влада Дракулу, хай навіть так привабливо-готичну, після стількох екранізацій – гарантований шлях до провалу. Тож режисер ставиться до своєї казки навіть із сарказмом та фірмовим божевіллям, так гарно відображеним у «П’ятому елементі» – щемливі моменти перемежаються з якимись безґлуздими ситуаціями, що викликають гомеричний регіт в залі. Пасхалки не натякають, а в прямому сенсі тицяють тебе носом – от глянь, це відсилка до фільму «Парфюмер», а ця зачіска - з «Дракули» Френсіса Форда Копполи. Дійсно розкішні і ретельно зроблені костюми – і тут же дешеві комп’ютерні декорації. Непідробні емоції головного героя – і майже дерев’яна гра інших персонажів (ба, навіть Крістоф Вальц, який грає священника, грає тут просто Крістофа Вальца, хоча гумору картині він теж додає). Захотілося режисеру зекономити на логістиці – то й переніс місце дії з Лондона до Парижу, а заодно – раз вже час підходить - чому б не показати святкування 100-річчя Французької революції з вампіром в центрі свята?

Щодо вибору актора на головну роль Бессон навіть не думав – це мав бути зірка «Догмена» Калеб Лендрі Джонс, тим більше, що й сам актор горів бажанням зіграти Дракулу саме в такому романтичному ракурсі.

Священник (Крістоф Вальц, у центрі) ще зіграє свою вирішальну роль в долі Влада та Міни. Кадр з фільму. Надано Green Light Films

Дика й непередбачувана енергетика

«Калеб - винятковий актор, найкращий зі свого покоління. Він не може задовольнятися маленькими ролями», - говорить Люк Бессон про виконавця головної ролі. І дійсно гра Калеба Лендрі Джонса – це щось на грані людських можливостей: настільки емоційного Дракулу, чий стан змінюється від шаленої закоханості до ненависті до Бога, від відчайдушної надії знову знайти кохану до зневіри та відчаю, від бажання втримати нове хистке щастя – до рішення від нього відмовитись заради високої мети.

Особливість гри Джонса – настільки достовірно він входить в образи своїх персонажів, що таке внутрішнє напруження пристрастей виглядає навіть лячно. Якщо ви бачили «Догмена», де в нього головна роль - каліки, який разом зі своїми псами протистоїть мексиканському картелю, зрозумієте, про що я. Якщо ні – не будемо спойлерити, просто подивіться.

Цю його рису відмічають й режисери. «У нього непередбачувана енергетика», - каже Джордан Піл («Пастка»). «Він дійсно споріднюється зі своїм персонажем і намагається зрозуміти його і жити в ньому, що, чесно кажучи, трохи лякає», - відмічає Мартін Макдона («Три білборди на кордоні Еббінга, Місурі»).

Сам Джонс каже про те, як входить в образ: «Знаєте, коли так сильно напружуєшся, що лопаються судини, і ти трохи втрачаєш свідомість? Іноді буває так: прокидаєшся і не розумієш, де перебуваєш».

От і в «Дракулі» актор перебуває на такому надриві, що стає страшно, якби його не вхопив удар прямо в кадрі. Але також можна сказати, що за ці 400 років Влад Дракула Люка Бессона та Калеба Джонса таки пройшов всі стадії переживання горя – від заперечення і гніву до торгу та депресії і зрештою прийняття.

А отже, можна говорити, що як би не закінчився фільм, це все-таки хеппі-енд.

Відправити графа Дракулу на святкування 100-річчя Французької революції? Я режисер – я так бачу. Кадр з фільму. Надано Green Light Films

Бонус

Головного героя озвучив Володимир Дантес, а кохану графа Дракули Елізабету та Міну – Олена Лавренюк. І, до речі, у Дантеса дуже проникливий хвилюючий голос.

Dracula: A Love Tale

Країна: Франція,

Режисер: Люк Бессон («П’ятий елемент», «Догмен», «Нікіта»)

У головних ролях: Калеб Лендрі Джонс («Старим тут не місце», «Догмен», «Пастка»), Зої Блю, Крістоф Вальц («Безславні виродки», «Джанго вільний»), Матильда Де Анджеліс (серіал «Італійська гонщиця»), Гійом де Тонкедек («Ім’я»).