У Херсоні — пекло: росіяни влаштували "сафарі" на цивільних і випалюють всю берегову зону

Видання CNN пише, що Росія готується повторно захопити Херсон, завдаючи постійних ударів по цивільних. Уся прибережна зона перебуває під постійними обстрілами — кожен день туди летять КАБи, снаряди з РСЗВ.

Російські війська не просто обстрілюють — вони ведуть справжнє «полювання» на мирних мешканців: спалюють домівки, знищують мости, вбивають тварин, цілеспрямовано тероризують тих, хто залишився. Днями РФ вдарила по важливому мосту, змушуючи людей негайно покидати рідні домівки.

TSN.ua поспілкувався з 59-річним жителем Херсона, який пережив окупацію, а зараз проживає у «червоній зоні» міста разом із своєю родиною. Яким є життя там, де окупанти влаштували «сафарі на людей» і чому багатьом цивільним доводиться, у буквальному сенсі, щоденно виживати?

Лотерея зі смертю

З моменту деокупації Херсона в листопаді 2022 року його мешканці не прожили жодного дня у справжньому спокої. Ба більше, агентство Reuters взагалі назвало Херсон найнебезпечнішим містом України. Щоденні обстріли, постійний гул дронів, вибухи КАБів і хаотичні удари з РСЗВ стали частиною нового життя міста. Сьогодні Херсон умовно поділений на зони — за інтенсивністю обстрілів та рівнем присутності ворожих дронів.

Найнебезпечніша — так звана «червона зона». Це райони, що знаходяться найближче до Дніпра — передусім прибережна смуга, яку ворог бачить майже впритул. Саме тут найчастіше працюють ворожі FPV-дрони, які цілеспрямовано полюють на людей, автівки, гуманітарні пункти, швидкі карети. Артилерійські обстріли в цій частині Херсона — постійні. Життя тут нагадує лотерею зі смертю. Люди пересуваються виключно пішки, уникаючи машин, бо саме вони є першою мішенню для дронів-камікадзе. Багато мешканців вже покинули «червону» зону, але ті, хто залишився, буквально щоденно виживають.

«За місяць і 10 днів до звільнення Херсона ми повінчалися»

59-річний Валерій проживає у Дніпровському районі Херсона, неподалік Антонівки. Разом із ним — його родина: дружина, мати і теща. Тут вони і проживали і під час окупації. І навіть тоді, коли російські війська перебували у місті, у місцевій церкві, за закритими дверима, вони обвінчалися.

«Ми з дружиною прожили 30 років. Нашому сину стільки ж. І так вже стало нам страшнувато під час цієї окупації. Я кажу: „Люба, ми давно хотіли повінчатися, але все щось не виходило. То батюшка нам казав: „Ви спочатку розпишіться, а тоді повінчайтеся“. Я кажу: „Я не хочу розписуватися. Я з першою дружиною розписався, і якось так життя і не пішло. Тому, кажу, повінчатися повінчаюся, а розписуватися не буду“. Так, як ми тут всі один одного знаємо, я прийшов до священика і кажу: „Повінчаєте нас?“ Він каже: „Звісно, повінчаю“. І в жовтні, за місяць і 10 днів до звільнення Херсона — ми повінчалися. У вишиванках з жовто-синіми квітами. Ось так ми повінчалися. Батюшка казав: „Якщо пройдуть росіяни, то, каже, поїдемо всі ми на підвал, якщо побачать все це“, — розповів Валерій.

«Як кажуть — сафарі, так воно і є»

Після деокупації Херсона, їхній син пішов служити, а родина залишилася у місті. Валерій розповів, що життя в їхньому районі є надзвичайно важким. Адже вся берегова зона, від Антонівки до Кізомису, перебуває у дуже скрутному становищі. Транспортне сполучення відсутнє, тому пересуватися доводиться пішки або на велосипедах. Той, хто ризикує виїхати — може поїхати в одну сторону.

«Дронів дуже багато. І на оптоволокні, і Mavic, і FPV. Справжнє сафарі. Як кажуть — сафарі, так воно і є. Полювання за людьми. Неважливо, військовий це, жінка, бабця, літня людина чи дитина. Хоча дітей уже немає в цій зоні. Магазинів немає, щоб скупитися. Ми живемо в Дніпровському районі, неподалік від Антонівки. Щоб купити якийсь товар, мені треба їхати на велосипеді через пів „Східного“ та через пів району „Стеклотара“, аж до Дніпровського ринку, щоб скупитися. Більше ніде нічого немає…», — розповів чоловік.

«Люди належать самі собі»

Валерій розповів, що район, у якому він проживає разом із родиною, є «червоною зоною». За його словами, туди не курсує жоден транспорт і навіть не приїжджають карети швидкої допомоги.

«Навіть коли стаються трагедії, пов’язані зі скидами, поліція також не реагує. Усі сподівання лише на волонтерів. І якщо вони не зможуть допомогти, то на поліцію взагалі немає жодної надії. Чесно вам скажу. Можете навіть ставити моє прізвище, моє ім’я, я не боюся нікого, я кажу так, як воно є. Люди належать самі собі. Бувають, звісно, випадки, що поліція приїжджає. Я не знаю, це може родич якийсь або ще щось, але це дуже-дуже рідко. Останнім часом взагалі не бачу, тільки волонтери. Волонтери і якісь відчайдухи», — каже чоловік.

Валерій пояснив, що волонтери не привозять їжу. За його словами, продукти доставляють інші «відчайдушні люди», які раз на тиждень їздять до міста за покупками. Це особливо важливо для великої кількості літніх мешканців, які залишилися в районі та тих, які не можуть самостійно пересуватися. Валерій зазначив, що він і сам щоденно їздить за продуктами, використовуючи велосипед.

«Оце сьогодні у мене вихідний, бо я вже так заморився. Мені вже так важко. Вже не молодий, мені вже 59 років. Благо, що хоч велосипед електричний допомагає мені — не завжди доводиться педалі крутити. Щоб дістатися мені до ринку, кілометрів п’ять треба проїхатися. Те, що п’ять кілометрів проїхати, то це не страшно, дистанція невелика. Страшно, що їдеш місцями не під деревами, і все відкрито. І ці дрони… Ось це страшно», — наголосив житель Херсона.

Росія пошкодила важливий міст у Херсоні

Нещодавно російські війська завдали серйозного удару по мосту через річку Кошова в Херсоні, який з’єднує місто з мікрорайоном Корабел. Внаслідок скидання двох керованих авіабомб конструкція зазнала значних руйнувань. Світлини й відео, опубліковані в телеграм-каналах, демонструють величезну вирву, що унеможливлює рух транспорту через міст.

За словами голови Херсонської ОДА Олександра Прокудіна, це суттєво ускладнює постачання продовольства та гуманітарної допомоги в район. Окрім того, внаслідок обстрілу пошкоджено газогін — мікрорайон тимчасово залишився без газопостачання. Через погіршення ситуації влада просить жителів евакуюватися до безпечніших частин міста, де вони зможуть отримати необхідну допомогу, включно з житлом.

За даними Херсонської ОДА, станом на 7 серпня, з мікрорайону Корабел вже евакуювали 1009 осіб, серед яких було 56 дітей та 110 людей з обмеженою мобільністю. Евакуація продовжується, однак, як зауважив Прокудін, виникають проблеми: частина родин, щойно залишивши небезпечну зону, невдовзі повертається назад.

Волонтер із Херсонщини Гліб Мих розповів, що росіяни намагаються відрізати мікрорайон Острів у Херсоні, знищуючи міст через річку Кошова — єдиний шлях до материка. Він наголосив, що «мирні мешканці змушені рятуватись пішки чи на човнах під обстрілами. Те, що ще вчора було районом для життя — сьогодні зона бойових дій».

Херсонський загін швидкого реагування Товариства Червоного Хреста України (ТЧХУ) повідомив, що мікрорайон Острів давно не бачив такої активності мешканців, як під час нещодавньої евакуації. Однією з евакуйованих стала жінка, яка народилася 1924 року, тобто їй виповнився 101 рік. Попри свій поважний вік, вона до останнього не хотіла залишати домівку. Однак через критичну ситуацію в районі «Острів», де мешканці залишилися без комунальних послуг, рідні переконали її на евакуацію.

Волонтери зазначають, що найбільший страх під час евакуації виникає при перетині мосту. Люди намагаються взяти з собою лише найнеобхідніше, вміщуючи все буквально в кілька сумок.

В організації запевняють, що під час евакуації мешканці отримують супровід, підтримку, воду, продукти, а за потреби — першу та психологічну допомогу. Евакуюють також і домашніх улюбленців. Щойно надходить команда, волонтери забирають людей і вивозять їх у безпечне місце. Екіпаж одразу повертається назад, оскільки вже чекають наступні.

Росіяни випалюють всю берегову зону Херсона

Валерій розповів, що обстріли тривають постійно. Ворожі снаряди прилітали і на його подвір’я, і на підприємство. Він зазначив, що словами це пояснити неможливо, і це треба бачити на власні очі. За словами чоловіка, ситуація в місті дуже страшна. Особливо важко стало вночі. Протягом трьох днів поспіль, приблизно з десятої вечора до п’ятої-шостої ранку, окупанти обстрілюють з РСЗВ.

«Дуже страшно у нас тут. Ми спимо, і так тільки чуємо пух, пух, пух. І автоматично просипаєшся, бо розумієш, що зараз будуть летіти „Гради“. Куди вони будуть летіти — ніхто ж не знає. Дома горять. Росіяни скидають з дронів запальнички, навмисно підпалюючи оселі. Усе знищують. Просто всю берегову зону випалюють, як ось Покровськ. Роблять мертву зону», — розповів він.

На запитання, чи приїжджають пожежні автомобілі, чоловік іронічно відповідає, що ні: «Я ж вам кажу, бригади швидкої допомоги не приїжджають, а ви кажете, пожежні». Вода, за словами чоловіка, також відсутня. Проте, на щастя, каже він, залишився газ. Світла в їхньому районі немає вже з жовтня 2024 року. Тому жителі використовують генератори, які працюють в середньому 10 годин на добу, з перервами на дві-три години, щоб підтримувати роботу холодильників і запобігти псуванню їжі. Про використання кондиціонерів чи інших електроприладів, за його словами, навіть не йдеться.

Чоловік розповів, що вже звикає до цієї важкої обстановки. За його словами, коли дронів стає менше, начебто легше, але це компенсується збільшенням артобстрілів. Особливо зараз б’ють «Гради».

«І поки хлопці не піймають цю машину, поки її не знищать, то вона буде кошмарити місто. Це коли хлопці піймають, дай Бог їм здоров’я та удачі, та знищать цей „Град“, тоді до наступної ротації, я думаю, у нас буде якась тиша. Як пройде ротація, знову почнуться обстріли», — розповів він.

Валерій згадує, як усі сміялися з росіян, що ті натягують сітки проти дронів, а тепер самі почали це робити лише тоді, коли «вже і логістику перерізали, і все перерізали», і це стало неможливим у деяких місцях. Валерій підкреслює, що це можна було зробити ще півроку тому, коли ситуація була спокійною і були всі можливості. Він розуміє, що від артилерії сітки не захистять, але хоча б від дронів вони могли б допомогти.

«Тільки читаєш статистику, що 80% дронів знищують. І так смієшся. Для кого це пишеться? Я не знаю. Можливо, це пишеться для тих людей, які живуть десь за межами Херсонщини, — в Миколаєві, у Києві, чи інших міст. Можливо, для них це пишеться. Ну а нам, жителям міста, це смішно і плакати хочеться від цього всього», — зауважив чоловік.

Причини, що утримують людей у «червоній зоні»

Валерій каже, що в його районі залишилося багато людей, а він сам не може поїхати через складні обставини. Чоловік пояснює, в його родині є дві літні жінки — одній 84, іншій 86 років. Одна з них не може ходити, а інша не чує. Він визнав, що трохи затягнув із виїздом, і тепер не має можливості евакуюватися. Для цього потрібно чекати сприятливих погодних умов, щоб не літали дрони, що тепер є великою проблемою. Крім того, постає питання: куди їхати? За словами Валерія, хоча людей і евакуюють, наприклад, до Миколаєва, далі вони залишаються «наданими самі собі». Якщо немає заощаджень чи іншої підтримки, вижити дуже важко.

«Я не можу сказати, що все так погано. Можливо, комусь і щастить, може, до когось і добре ставлення. Але переважна більшість людей, хто повиїжджали, — намагаються повернутися назад. Тому що кажуть: „Ну, жити неможливо. За квартиру плати, за все плати. Роботи немає, нічого немає. За що жити?“ Ті виплати для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), що платять, ну, взагалі… ні на що не вистачає», — пояснює чоловік.

Гуманітарна та фінансова допомога

У відповідь на запитання про допомогу від держави чи міста, Валерій розповів, що вони отримують її нерегулярно. Раз на місяць родина отримує гуманітарну допомогу від організації GEM, яку Валерій називає «посилками». До цих пакунків входять макарони, борошно, різні крупи (пшенична, ячна, кукурудзяна), одна банка м’ясних консервів, банка паштету, дві рибні консерви, горошок, кукурудза та банка олії. Це, за його словами, уся допомога від обласної державної адміністрації. Фінансову підтримку вони отримували двічі від норвезької фірми, яка надавала їм по 10 800 гривень. Валерій підкреслив, що іншої допомоги, навіть у випадках прильотів та руйнувань, не було. Він наголосив, що говорить особисто за себе, а не за всіх мешканців.

Евакуація з небезпечних районів

На запитання про те, як проходить евакуація з небезпечних зон, Валерій відповів, що переважно цим займаються волонтери. Він зазначив, що з району Острова, схоже, евакуацію проводить і місцева адміністрація, але деталі про те, що саме вони пропонують, йому невідомі. Проте, за його словами, більшість роботи виконують саме волонтери. Валерій поділився особистим, дуже емоційним досвідом. Він згадав випадок, коли люди потрапили під обстріл, і їхній будинок зазнав прямого влучання, внаслідок чого його розвалило, а мешканців привалило цеглою. Це були літні люди — чоловікові 73 роки, а жінці 69 років, — які самотужки вибралися з-під завалів.

«Там у нас було стареньке кафе, воно було зруйноване. І ось з 12-ї ночі до 6-ї ранку ця жінка дзвонила і в нашу поліцію, і в Київ, і куди вона тільки не дзвонила. А їй усе відповідали: „Вибачте, ми не можемо поїхати, там ‚пелюстки‘ розкидані, там те розкидане, колеса проб’ємо“. О 6-й ранку вони вже дзвонили мені. Я кажу: „Лєночко, чого ж ви мовчали? Треба було раніше подзвонити“. Є в нас такий відчайдух, Андрій „Боксер“. Я йому о 6-й ранку дзвонив, а о 6:15 він мені вже дзвонив і каже: „Валєро, я везу ваших людей уже в лікарню“. Людина поїхала, ви розумієте? З 12-ї ночі до 6-ї ранку… А якби чоловік стік кров’ю і помер?», — розповів Валерій.

За словами чоловіка, поліція не приїхала, попри його звернення. Він зазначає, що телефонував в адміністрацію та висловлював обурення тим, що є броньовані машини, але вони використовуються не для допомоги населенню.

«Ці машини повинні для чого служити? Щоб людей евакуювати. Для людей, а не для якихось окремих чиновників», — каже він.

Ситуація з тваринами у «червоній зоні»

На запитання про те, чи думає він виїжджати, Валерій відповів, що, начебто, знайшов будинок під Миколаєвом, але йому потрібно поїхати його подивитися, оскільки у нього 15 собак, яких також необхідно перевезти. Він розповів, що в їхньому районі є «відчайдухи», які, попри небезпеку дронів, годують тварин і завозять корми. Завдяки цим людям, у їхньому районі немає виснажених чи голодних тварин — усі вони вгодовані. Валерій підкреслив, що це стосується його району Східний. Він також додав, що якщо ворожий дрон не знаходить цілі (машину чи людину), то атакує навіть собак, особливо великих, таких як вівчарки чи азіати.

Чоловік каже, що вже не надто вірить у швидкі зміни на краще у своєму місті. Втім, для нього, як і для багатьох, хто залишився в місті, надія помирає останньою.

Що кажуть у Херсонській ОВА

У Херсонській ОВА спростовують інформацію місцевого жителя. Там зазначають, що поліція намагається доїхати до місць скидів.

«Твердження про те, що поліцейські не виїжджають на місця скидів, де є жертви — не відповідає дійсності. Варто розуміти і те, що поліцейські автівки — це першочергова ціль для російськи дронів. Коли росіяни бачать поліцейський транспорт, то туди направляють свої дрони, тому правоохоронці прибувають на такі місця, коли зменшується загроза», — розповів в коментарі для ТСН.ua заступник голови Херсонської ОВА Олександр Толоконніков.

За його словами, якщо людина або родина бажає евакуюватись, то ОВА знаходить для цього засоби та можливості.