Конец войны на Кавказе. Как Трамп "мирил" Азербайджан и Армению и почему это бьет по России

"Дуже довго – цілих 35 років вони воювали, але тепер вони друзі.

І вони будуть друзями надовго",– заявив президент США Дональд Трамп, приймаючи у Білому домі "мирний саміт" за участю президента Азербайджану Ільхама Алієва та прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна.

Звичайно, це явне перебільшення – Азербайджан та Вірменія ще дуже довго не матимуть дружніх відносин.

Проте перспектива стійкого миру у регіоні Південного Кавказу стає як ніколи близькою.

І в цьому є чимала заслуга Дональда Трампа.

Наразі лідери Азербайджану та Вірменії підписали лише декларацію про мир, а не повноцінну мирну угоду.

Проте, той факт, що США виступили свідком й де-факто гарантом цієї угоди має гарантувати її виконання.

Кавказька угода стала еталоном миротворчого стилю Трампа.

Її складові: знайти важелі впливу на конфліктуючі сторони, змусити їх домовитися про мир, а разом із тим – забезпечити Сполученим Штатам можливість заробляти на гарантуванні цього миру.

А також – не забути про себе особисто (Алієв та Пашинян вже оголосили, що зроблять подання до Нобелевського комітету про присудження Трампу премії миру).

Проте не менш важливим є те, що підписані у Білому домі домовленості кладуть край домінуванню РФ у регіоні.

Тим більше варто з’ясувати, про що домовилися Алієв і Пашинян, що отримає Вашингтон і які втрати чекають на Москву.

Трамп бачить перспективу.

"Ми хочемо вийти з-під впливу РФ та йти до Європи.

Але ми можемо дозволити це собі лише тоді, коли в нас буде працююча мирна угода із Азербайджаном",– так наприкінці 2023 року на умовах анонімності розповідав високопоставлений вірменський урядовець кореспонденту "Євро.

Укладання такої угоди стала можливою після Третьої карабахської війни 2023 року, коли Азербайджан остаточно повернув собі контроль за всією міжнародно визнаною територією.

Натомість для Вірменії ця болюча поразка одночасно стала можливістю позбавити залежності від РФ та відновити курс на євроінтеграцію.

Але для цього було необхідно укласти мирну угоду – спочатку із Азербайджаном, а потім – і з Туреччиною (причому перша угода фактично гарантує укладання другої).

Втім, цю логіку Єревана чудово розуміли у Баку.

А тому демонстративно не поспішали із мирною угодою.

Адже в ситуації, коли одній стороні угода потрібна набагато більше, аніж другій, то друга може розраховувати на додаткові поступки.

Як поступку у Баку сподівалися отримати згоду Єревана на "Зангезурський коридор" – розблокування транзиту між Азербайджаном та його автономним анклавом у Нахічевані, що проходить вздовж вірмено-іранського кордону.

А головне – у Баку наполягали, що цей транзит має отримати екстериторіальний статус – тобто на нього не має поширюватися вірменське законодавство.

Остання вимога була абсолютно неприйнятною для Єревану, проте в Азербайджані не залишали сподівань "дожати" сусідів.

Перелом стався у березні 2025 року, коли Азербайджан та Вірменія нарешті узгодили ключові позиції майбутньої мирної угоди.

Одночасно прем’єр Пашинян озвучив компромісної пропозицію щодо транзиту – залучити авторитетну міжнародну компанію, яка й займатиметься обслуговуванням цього транзиту.

Цю ідею почули у Вашингтоні – і зрештою, це й призвело до нинішнього мирного саміту.

Вже офіційно відомо, що проєкт матиме назву Trump Route for International Peace and Prosperity (TRIPP, "Шлях Трампа заради міжнародного миру та процвітання").

А із неофіційних заяв – що таку назву запропонувала вірменська сторона, і що проєкт передбачає концесію цього маршруту на 99 років.

При цьому американська сторона підкреслює, що Вірменія не поступається своїм суверенітетом.

"Шлях Трампа дозволить Азербайджану отримати доступ до Нахічевані за повної поваги до суверенітету Вірменії",– переконує Дональд Трамп.

А головне інтерес США дозволив знайти важелі впливу на Алієва, внаслідок чого він погодився на транзитний компроміс.

І зрештою – прибув до Вашингтону на мирний саміт.

Тут і далі – фото прес-служби Білого дому.

Здобутки та поступки.

Попри початкові очікування, 8 серпня у Вашингтоні було підписано лише рамкову декларацію, яка лише фіксує контури майбутнього миру.

Втім, текст декларації чітко фіксує, на які поступки пішли підписанти, та що отримали натомість.

Ключова перемога Вірменії – пункт, за яким підписанти "визнають необхідність побудови шляху до світлого майбутнього, не затьмареного конфліктом минулого, з урахуванням умов, створених нашими націями для остаточного врегулювання та побудови добросусідських відносин на основі непорушності територіальної цілісності та взаємної відмови від будь-яких спроб реваншизму".

"Не перемир'я, це мирний договір",.

– прокоментував цю декларацію Дональд Трамп.

Звичайно ж, така декларація не може замінити повноцінний мирний договір, однак успіх вірменської сторони полягає у тому, що будь-яка спроба порушити цей пункт тепер стане особистим викликом Дональду Трампу.

З усіма наслідками, що додаються.

Інший пункт декларації, який можна вважати успіхом Вірменії – підписанти підтвердили "важливість відкриття комунікацій між двома країнами для встановлення стабільності, територіальної цілісності та юрисдикції у нашому регіоні".

Наразі складно уявити, щоб Азербайджан найближчим часом відкрив свої транспортні маршрути для трафіку з Вірменії.

Втім, ця норма є доказом для вірменської влади, що згода на "Зангезур" відбувається в рамках повної деблокади регіону, а не є односторонньою поступкою Єревану.

При цьому у декларації відсутній пункт, якого особливо чекали у Вірменії.

Мова йде про повернення вірменських військовополонених.

Що натомість отримав Азербайджан (окрім, звичайно, розблокування транзиту територією Вірменії)? Тут дещо складніше, адже "профіти" Баку прописані не у декларації.

Проте вже відомо, що сторони погодилися звернутися до підписати спільне звернення до Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) із закликом завершити роботу Мінської групи ОБСЄ.

Це – величезний успіх Баку, адже вказана група займалася мирним врегулюванням карабахського конфлікту.

В Азербайджані впевнені – після відновлення їх суверенітету над Карабахом, це питання вже закрито, а тому потреби у цій групі вже немає.

У Вірменії дотримувалися іншої думки, наголошуючи, що невирішеним також залишились питання гарантування прав карабахських вірмен.

Тепер виходить, що у Єревані вимушено погодилися, що питання Карабаху дійсно закрите.

Ще один успіх Азербайджану – Сполучені Штати скасують обмеження на оборонну співпрацю з ними, скасувавши дію поправки 907 до Закону про підтримку свободи 1992 року.

Тож, у Баку також є всі підстави вважати себе у виграші.

"Президент Ільхам Алієв виграв війну – тепер він виграв мир!",– стверджує помічник президента Азербайджану Хікмет Гаджієв.

Росія програла.

Чи остаточно?.

"Сьогодні ми парафували мирну угоду, яка обговорювалася довгий час.

Той факт, що це відбулося у світовій столиці номер один, у присутності президента США, означає, що не має бути жодних сумнівів у тому, що ніхто не зробить крок назад… Можете бути повністю впевнені – те, що сталося тут, приведе до міцного, вічного миру на Південному Кавказі", – заявив після підписання декларації Ільхам Алієв.

"Сьогоднішні домовленості було досягнуто в присутності президента США, і відкат від них не має сенсу.

Ми повинні негайно розпочати їх виконання",– погоджується Нікол Пашинян.

Саме тому варто розглянути, які наслідки матиме реалізація досягнутих у Вашингтоні домовленостей.

Серед тих, хто програв внаслідок них – Іран.

Реалізація проєкту TRIPP здатна позбавити Іран третини транзиту своєю територією.

А на додачу – Тегеран відверто турбує поява американців біля свого кордону.

Проте найбільше у програші опинилася Росія.

І мова не лише про те, що РФ також втратить частину свого транзиту.

Досі РФ намагалася грати роль посередника між Єреваном та Баку – ця роль тепер перейшла до Сполучених Штатів.

Також у Кремлі любили згадувати тристоронню заяву Путіна, Алієва та Пашиняна 2020 року, в якій була норма, що при розблокуванні транзиту з Азербайджану у Нахічевань його безпеку гарантуватиме російське ФСБ.

Про ці важелі впливу на Азербайджан та Вірменію тепер доведеться забути.

До того ж, підписання мирної угоди із Азербайджаном відкриє для Вірменії шлях до укладення аналогічної угоди і з Туреччиною.

Це дозволить нарешті розблокувати вірмено-турецький кордон, закритий з 1990-х, що вкрай важливо для вірменського експорту.

А головне – після укладання мирних договорів із усіма сусідами, Вірменія зможе дозволити собі не лише вголос оголосити про свої євроінтеграційні наміри, але й підняти питання щодо недоцільності подальшого перебування на своїй території російських військових.

Втім, варто пам’ятати – поки мирна угода не запрацювала, у РФ залишається "вікно можливостей" зірвати її.

І немає сумнівів, що у Кремлі ще спробують взяти реванш за приниження, отримане 8 серпня від саміту у Вашингтоні.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".