Рецензія на фільм "Граф Дракула. Історія кохання"/ Dracula: A love tale

“Граф Дракула. Історія кохання” — спроба Люка Бессона по-новому подивитися на одного з найвідоміших персонажів світової культури. У центрі сюжету — знайома з класичних історій постать графа, але цього разу автори роблять ставку на романтичну лінію, намагаючись поєднати готичну атмосферу з драмою про почуття та пристрасті. Тут є і темні замки, і нічні вулиці, і сцени, що повинні тримати в напрузі, але водночас фільм намагається відкрити іншу, «людянішу» сторону легендарного вампіра. За задумом, ця версія історії мала б поєднати містичний трилер і трагічне кохання, створюючи новий погляд на класичний сюжет. Але щось трохи не вийшло.

Плюси:

деякі екшен-сцени ближче до фіналу виглядають непогано

Мінуси:

слабкий сценарій без внутрішнього подвигу персонажів, нуль хімії між героями, нецікаві персонажі, картонна акторська гра, навіть легендарний Крістоф Вальц не грає, а просто існує в цьому фільмі, відчувається, що Люк Бессон втрачає свою режисерську силу

3/10

Оцінка
ITC.ua

“Граф Дракула. Історія кохання”/ Dracula: A love tale

Жанр жахи, мелодрама, фентезі, …
Режисер Люк Бессон
У ролях Калеб Лендрі Джонс, Зої Блю Сайдел, Крістоф Вальц, та ін.
Прем’єра 7 серпня 2025 року, кінотеатри

Усе, що потрібно знати про новий фільм “Граф Дракула. Історія кохання” — це те, як далеко може зайти режисер, колись культовий, а сьогодні банально втомлений. Люк Бессон, автор “Леона” та “П’ятого елементу”, знову сів у режисерське крісло і вкотре довів, що не розуміє, навіщо він взагалі це зробив. Фільм намагається осучаснити міф про вампіра, зробити його драматичнішим, глибшим, можливо навіть романтичнішим. Але виходить щось на кшталт недоробленої фанфік-пародії, яка сама не знає, чим хоче бути.

Це не трилер, не хоррор, не драма і точно не готична історія. Це — шаблонна каша, яка боїться будь-якої сміливої думки.

Усе настільки безпорадне, що згадувати “Носферату” Еггерса стає боляче, бо контраст просто катастрофічний. Там була неймовірна екранізація, яка водночас спромоглася і злякати і дати можливість переживати за персонажів. А тут наче просто звіт для інвесторів.

В основі сюжету — чергова адаптація класичного образу Дракули, яку подають з претензією на трагедію і кохання. Але сценарій написаний настільки поверхнево, що відразу забуваєш не лише про мотивації персонажів, а й про них самих. Герої тут — не люди, не міфи, не архетипи. Вони просто місце, де сидить діалог. Іноді крінжовий, іноді пафосний, але завжди абсолютно порожній. Вони не викликають емпатії, не цікавлять, не тримають у фокусі. Кожна сцена ніби відтворення шаблону, який не пережили, не пропрацювали, а просто зняли на автоматі.

Навіть Крістоф Вальц, якого важко зробити нудним, примудряється бути тут взагалі ніяким. Це найкартонніший Вальц за останні 10 років. Він грає старого священника, та за сумісництвом мисливця на вампірів, який ніби має в собі драму, але її не видно. Вона не читається в очах, не звучить у репліках, не підтримується візуально. Таке враження, що Вальц сам не вірить у фільм і просто грає свій контракт, а не персонажа.

Головного героя, Дракулу, зіграв Калеб Лендрі Джонс і це абсолютно прохідна, безбарвна роль. Його Дракула не лякає, не інтригує, не тягне на себе увагу. Він просто є. І це, мабуть, найгірше, що можна сказати про центрального персонажа.

Та сама історія і з жіночим персонажем, яку зіграла Зої Блю Сайдел. Вона намагається витягнути роль, іноді навіть пробує зіграти тонко, але матеріалу для гри у неї просто немає. Емоції не працюють, внутрішній конфлікт надуманий. Навіть хімії між нею та Дракулою не відчувається. Вони поруч, але не разом, все на стільки штучно. Як карикатура, яку просто розбавили діалогами.

Сама режисура — ще один привід засумніватись у тому, що Бессон здатен щось сказати. Колись новатор, сьогодні він знімає фільми так, наче намагається вгадати очікування студії. Жодного авторського голосу, жодної візуальної ідентичності.

Моменти, які мали б бути страшними, виходять банальними. Сцени, які претендують на драму, виглядають як пародія. Музика шаблон на шаблоні. Операторська робота чисто технічна, без стилю, без атмосфери, без настрою. Візуально фільм плаский. Колір бляклий. Монтаж хаотичний, а сцени переходять одна в одну без сенсу. Є кілька екшен-сцен ближче до фіналу, де видно, що хтось намагався додати хоч трохи драйву. Але цього замало. Це як засунути в пересолену страву трохи перцю — гірше не стане, але смачно не буде.

Проблема в тому, що тут усе відверто халтурне. Навіть сама історія кохання, яка винесена в назву, не працює. Вона не має основи. Не має моментів, які б розкривали персонажів. Просто набір сцен і поцілунків, за якими порожнеча. А між ними спроби створити атмосферу. Безрезультатні. Фільм виглядає іноді як пародія на самого себе. І це не метаіронія, це просто невміння. Поганий сценарій. Поганий монтаж. Погана подача.

Спецпроєкти

І найгірше в цьому всьому усвідомлення, що Люк Бессон реально колись був великим режисером. Людиною, яка задавала стиль і творила легенди. А тепер — режисер, ім’я якого асоціюється з провалом. З кожною новою роботою він дедалі глибше закопує свій спадок. Він втратив не тільки інтерес до історій він втратив саму здатність розповідати їх добре.

Висновок:

"Граф Дракула. Історія кохання" — порожній фільм, у якому нічого не працює. Він не страшний, не захоплюючий, не емоційний. У ньому немає глибини, стилю та характеру. Усе виглядає вторинно, мляво, безпорадно. Це не нове бачення легенди, це виснажене кліше, яке навіть не намагається здивувати. Кіно, яке хочеться вимкнути ще до фіналу. І яке точно не хочеться згадувати.