Вогонь по ТЦК. Народний страх як симуляція народного гніву

Врадіївка — це добре / погано, а Нові Санжари — погано / добре. Все залежить від того, з якого боку добра стояти, бо всі ж завжди за добро.

Та ви, либонь, і не пам’ятаєте цих яскравих проявів народного, так би мовити, волевиявлення. Може, воно й на краще. Забуття минулого — це механізм психологічного захисту. Поговорімо про свіже.

Не посилатимуся на черговий напад на ТЦК, бо доки ви прочитаєте ці рядки, він уже буде не черговим, а попереднім.

Словосполучення «гібридна війна» вже дещо призабули. Але її головна закономірність — у тому, що лінія бойового зіткнення не розділяє фронт і тил. І засобом смертельного ураження може бути наймиліша для вас річ, так само, як колись близька людина іноді стає найлютішим ворогом.

Той факт, що війна іде на всій території України, влада, либонь, визнає. Але статуси учасників цієї тотальної війни передбачають відповідальність здебільшого моральну. Бо в нас таке специфічне українське кантіанство: моральний закон завжди вищий за правові норми.

Моральний суспільний консенсус передбачає, що ми теоретично підтримуємо владу, ну й вона має теоретично з нас щось питати. Це основа стабільності в умовах воєнного часу, де взаємні зловживання мають цілком собі старий мирний масштаб, але в новому гарному камуфляжі.

Клептократичний консенсус порушується, коли якась зі сторін-учасниць згадує про закон. Наше законодавче поле — ні разу не поле. Це дрімучий ліс інтриг, заповідна паперова пуща, в якій співіснують абсолютно суперечливі законодавчі акти. Водночас механізмів виконання може й не бути. Не для того ж у нас закони пишуться, щоб їх реально всі без винятку виконували, це не демократично. Ну й у темному лісі треба сидіти тихо під лопушком, якщо хочеш вижити, як казав Лю Цисінь, автор фантастичного роману «Проблема трьох тіл».

В умовах пролонгованого, хронічного стресу, спричиненого війною, всі психофізичні, особливо невротичні стани мають тенденцію до загострення. Відповідно, загальна недовідповідальність як результат неписаного суспільного договору перетворюється на загальну претензійність і ворожість. Усі кидаються одне в одного «вандеями» і «п’ятими колонами». (Порівняння протилежні, бо «п’ята колона», втім, швидко виявилася переможцем, і генерал Франко спокійно керував Іспанією ще 40 років. А Вандейське повстання селян і аристократів захлинулося кров’ю від демократичних революційних репресій, хоч і тривало 10 років.)

Отже, говорячи науковою мовою, у суспільстві генералізується екстернальний локус контролю. А по-простому — «в усьому винні усі інші, але не я, в мене — лапки». А соціальну динаміку процесу можна теж описати народною мудрістю — «згорів сарай, гори і хата».

Класика психологічних операцій свідчить, що недоцільно створювати принципово нову архітектуру впливу. Тобто можна, але це дорого й не гарантує результату. Натомість треба брати вже наявну тенденцію суспільних розбіжностей — а вони в кожному суспільстві однакові, справа лише в пропорціях. Робити цю розбіжність розколом, розломом і прірвою (бери участь у цьому квесті стрибання через прірву з будь-якого боку). Далі масштабувати через насичення «корисними ідіотами» й просто дурнями всіх гендерів. Забезпечити силове прикриття напіворганізованою злочинністю, яку місцева влада бронює від мобілізації, бо ж самій треба. Створити правозахисну активістську систему як частину хаосу правового поля; закликати не до законності, а до боротьби за волю, віру, справедливість (потрібне підкреслити).

Опційно можна при цьому ще, наприклад, боротися за мову або проти (яка саме мова, значення не має, головне — конфліктність). Це окремий трек, але в матриці розроблення операцій вони накладаються й перетинаються з іншими непомітно для широкого загалу.

Мало не забув. Прирівняти збройні напади на співробітників ТЦК до протестів із картонками. Типу і те, й те — протести. Це ж сьогодні вони з картонками, а завтра на танках приїдуть.

Пацифізм, ухилянтство, тероризм і бандитизм — старі, перевірені в Європі та США ще В’єтнамською війною треки. Саме в такій послідовності. Від Make Love Not War через Power to the People — і до The Rifle Begets Power.

Які природні соціальні явища використовуються. Влада в нас — традиційно свавільна, а народ — традиційно волелюбний. Про українську волелюбність складено чимало легенд, дум і пісень. Що далі в часі від оспіваних подій, то воно поетичніше й масштабніше. Класична українська проза скупіша на компліменти (на те вона й проза). Можливо, ще тому, що виховувалася вона на ідеях соціалізму, за невеликим винятком. А український соціалізм — це дегенеративний романтичний культ «терпил», нужденних «маленьких українців», найвища мрія яких — спалити пана й утекти на Січ. Тому коли соціалісти заходилися будувати УНР, вони цю мрію сповна реалізували. Спалили панів і втекли до Парижа. А соціалізм нам залишили.

Як будь-яка утопія, соціалізм добрий доти, доки не приходить до влади. Коли він приходить, то з’ясовується, що проблем із рівністю та справедливістю точно не поменшало. Просто старих злодіїв і брехунів замінили реформовані.

Які природні чинники людської психіки використовуються. Будь-яка агресія є виявом невпевненості, а невпевненість виникає з неусвідомленого страху. Ухилянтська лють — поведінка боягузів.

Гормональні прояви емоції страху пов’язані передусім із викидом катехоламінів — адреналіну й норадреналіну, а також підвищенням рівня кортизолу. Адреналін активує реакцію «бий або біжи», мобілізуючи організм до негайної дії: розширює дихальні шляхи, звужує судини для перенаправлення крові до м’язів і підвищує пильність. Одночасно підвищується кортизол — гормон стресу, який регулює обмін речовин, імунну відповідь і готує організм до довготривалої адаптації до небезпеки.

Також може знижуватися рівень гормонів щастя (ендорфінів), а тривога й страх можуть супроводжуватися зниженням тестостерону й окситоцину, що посилює відчуття неспокою та небезпеки.

Агресія має два можливі напрямки — всередину себе й назовні. З погляду інстинкту самозбереження ефективніше з переляку напасти на когось, аніж на себе. В разі успішного нападу підвищується самооцінка, рефлекс закріплюється, є запит на повторення поведінки.

Оскільки агресивність — емоція примітивна, керувати нею теж дуже нескладно. По-перше, є загальна деградація інтелектуальних здібностей людства («зворотний ефект Флінна»). По-друге, давно описаний ідіотизуючий «ефект юрби» посилився в рази через те, що інтелект у принципі стрімко переміщується з мізків у гаджети. Якими (тобто вами) віддалено керувати — раз плюнути.

Які завдання ставляться. Щоби зривання мобілізації стало політичним маркером початку (потім «борці з мобілізацією» казатимуть, що вони зупинили війну). Тут приклад Вандеї частково вірний, бо у Франції проти революції об’єдналися полярні сили з геть різними пріоритетами — неписьменне селянство, родова аристократія та католицька церква. Доки не прийшов Наполеон і не помножив їх на нуль.

Так і в нас російська агентура, «корисні ідіоти», політична опозиція, правозахисники та правдошукачі, ждуни в Україні й еміграції загалом схвалюють і підтримують радикальне народне волевиявлення. Водночас кожен із гравців сподівається, що саме він буде стейкхолдером майбутнього контрольованого хаосу, отримуючи максимальну вигоду за мінімальних витрат. Як то кажуть у народі, «дурень думкою багатіє».

Трошки окремо ще про «корисних ідіотів», особливо політиків і політикинь, і їхню хворобливу акцентуацію на ТЦК. Верховна Рада за своєю модальністю нічим не відрізняється від центрів територіальної комплектації. Як і Кабінет міністрів. Ну й так далі, хоч угору, хоч униз. Голосніше за інших «лови злодія!» кричить сам злодій.

Кожна українська інституція на кожному рівні має ті самі пропорції порядних людей і негідників, патріотів і соціопатів, милосердних і садистів, шизоїдів і зациклених тощо. Якщо певний зріз суспільства вам дуже не до вподоби, то саме час поглянути у дзеркало.

Що на нас чекає. Розширення номенклатури диверсій і терористичних актів від військових і військово-цивільних об’єктів до суспільно-політичних. Дискредитація влади (вона й сама не покладає рук для цього) задля політизації й опартійнення обурених громадян.

«Нас продали» — антизахідний тренд, який передбачає, що нас раніше хтось купив, і взагалі ми — товар.

Несамовитий внутрішній торг за активи та власне майбутнє між агентурою глибокого рівня всіх іноземних розвідок, присутніх в Україні, далеко не тільки кацапів. Це «сіра зона», про яку ми ніколи не дізнаємося, хіба колись якийсь Джон ле Карре вийде на пенсію.

Що не спрацює. Політичний тероризм не має перспектив впливу на маси. Зараз у нас хоч убий когось, хоч воскреси — ця новина й дня не проживе. Ліквідації технічно можливі, але ефект «Гонгадзе-2» — ні.

Дискредитація — це ефективно працює лише тоді, коли в людей усе гаразд із емоціями, які посилюють ціннісні орієнтації. З емоціями в нас так собі, тобто уразити вже не раз уражену душу дуже непросто. І для частини громадян у влади досі «тефлоновий ефект», для інших вони — узурпатори й негідники з 2019 року, а для більшості — кабачки на підході, а ще огірки не зібрані.

Не спрацює підбурювання поліції до участі в замісах із різних причин. Це, зокрема, й інституційна пам’ять про втягування ментів у політично-силові розборки й подальше роблення їх терпилами.

Що робити. Люди, які це читають (бо вміють читати й писати), і так уже мають власну позицію та власні рішення.

Інші люди, про яких ми читаємо з повідомлень Нацполу, СБУ та Прикордонної служби, теж мають власні погляди, відмінні від ваших. Вони вас ніколи не полюблять, усупереч шевченковому «Обніміться ж, брати мої!». То й у вас немає такої потреби.

Якщо ви сперечаєтеся з дурнем, то вас уже двоє. А з розумними нема про що сперечатися, бо ви зайняті повсякденними добрими справами.

Просто продовжуйте це робити.