Наш мозок симулює реальність навколо: вчені розповіли, як це відбувається

Такий короткий шлях між сигналами ззовні та обробкою мозку економить час, але також означає, що ніхто не бачить реальність такою, якою вона є, повідомляє BBC Science Focus. Замість цього кожна людина живе у своїй персоналізованій версії, побудованій зі спогадів та очікувань.

Подібний процес прогнозування пояснює, чому сприйняття може вмить перетворитися на ілюзію в деяких людей. Чи то неправильне сприйняття тексту пісні, чи то бачення червоного кольору на сірому намальованому яблуці, чи то заповнення пропущених частин зображення, мозок постійно робить припущення — і часто він вгадує. Але коли ці здогадки виявляються хибними, результатом може бути серйозне спотворення того, що ми звикли вважати реальністю. У крайніх випадках, таких як яскраві галюцинації, це все ще той самий механізм, який зазвичай служить нам на благо, але в такій ситуації обертається проти свого власника. Різниця між звичайним сприйняттям та ілюзією полягає не в наявності здогадок, а в тому, наскільки теорії мозку перекривають дані, що надходять.

Контроль над навколишнім світом теж частково є ілюзією, вважають учені. Люди натискають кнопки плацебо на перехрестях і термостатах, бо очікують, що вони працюватимуть. І навпаки, коли мозок отримує наказ діяти, він може применшити особисту відповідальність, приглушуючи усвідомлення наслідків. Це гнучке почуття показує, що контроль над чим-небудь — це не тільки сама дія, а й те, що мозок вважає нею. Навчання і досвід можуть змінити це переконання, посилюючи усвідомлення ситуації і відповідальність за рішення, навіть перебуваючи під командуванням іншої людини, показали дослідження.

Інтерпретація реакцій інших людей працює приблизно так само. Мова тіла не є універсальною; це діалект, сформований ритмами рухів. Люди точніше читають емоції в тих, хто відповідає їхньому власному темпу, чи то хода, жести, чи поза. Невідповідності можуть породжувати непорозуміння — між поколіннями, культурами і на глибшому рівні — нейротипами. Одна сторона може відчувати брак емпатії, але обидві можуть просто розмовляти різними невербальними мовами, кожна з яких декодується через призму попередніх очікувань мозку, що трактує все на свій лад.

І так само, як він конструює зовнішній світ, мозок будує і нашу внутрішню теорію про себе. Упевненість — це не стільки показник навичок, скільки відображення минулих результатів. Успіх зміцнює нашу віру у свої здібності, підживлюючи наполегливість; невдача може зародити сумніви, відбиваючи бажання докладати зусиль у майбутньому. Згодом ці ментальні моделі формують особистість не менше, ніж будь-які реальні досягнення. Усвідомлення того, що ці "самопортрети" — це теорії, а не незмінні істини, дає людям можливість переписати їх, замінивши успадковані сумніви стійкою впевненістю, таким чином перемагаючи свої внутрішні проблеми.

Раніше Фокус писав про те, чому можновладці втрачають зв'язок з реальністю. Вчені розповіли, що відбувається в їхньому мозку з плином часу.

Також Фокус розповідав про незвичайну здатність людини сповільнювати час, немов у кінофільмі "Матриця". Опитавши велику кількість людей, вчені розповіли про те, скільки разів вони з цим стикалися.