Німець-еколог із Закарпаття: Мої буйволи «працюють» садівниками в Долині нарцисів

З Мішелем Якобі, німецьким екологом, який давно переїхав до України, кореспондентка Коротко про познайомилася 8 років тому. Тоді чоловік активно розвивав власну фермерську справу: вирощував буйволів. У господарстві Якобі було аж 34 карпатські «слони» (так він називає цих тварин).

Про те, скільки зараз має буйволів, чому люди вважають фермерство малоперспективною справою, а також про великі зміни в особистому житті Мішель Якобі розповів Коротко про.

Із 40 залишилося 4

Мандруємо на Закарпаття, у село Широкий Луг, що у Тячівському районі. Саме тут вже більше 15 років мешкає і вирощує буйволів німець Мішель Якобі.

Чоловік пригадує, що своїм переїздом на Закарпаття наробив неабиякого ажіотажу серед місцевих мешканців. А також тоді про дивакуватого німця розповідали всі медіа. А як інакше, якщо успішний еколог з хорошою освітою, громадянин Федеративної Республіки Німеччина, переїхав на Тячівщину, як казали злі язики, крутити хвости буйволам.

Більш того, родина Мішеля – успішні бізнесмени з містечка Кіль, що неподалік Гамбурга. Тобто шукати заробітків по світу молодому екологу і не потрібно було, вдома жив як сир у маслі. Але ще навчаючись в університеті у Фрайбурзі юний Мішель зацікавився Закарпаттям. Дізнався, що ще на початку XX століття місцеві ґазди розводили буйволів, а буйволине молоко і сир були звичними продуктами, а не якимись делікатесами, як тепер. Та радянська влада і колективізація зробили своє діло. Тварин забрали до колгоспів, де без належного догляду ті довго не прожили.

І у Якобі визрів план: повернути буйволів місцевим. Маючи мету, Мішель спочатку кілька разів навідався в це регіон, придивився-прицінився, і згодом переїхав. Його родичі були шоковані, але швидко змирилися. А Якобі на новому місці обжився, купив таку-сяку хатину, завів буйволів, мав їх аж 4 десятки. Ще вивчив українську мову з сильним гуцульським діалектом (замість «так» німець каже «йо»). Та чи досяг запланованого?

- Було у мене 40 буйволів, а зараз залишилося лише 4, - розповідає Коротко про фермер Мішель Якобі. – Тобто суто для потреб моєї сім’ї. Роботи біля буйволів багато, але не більше ніж біля корови. Біля худоби треба працювати без вихідних. А тварина віддячує смачним молоком і молочними продуктами. За ці роки життя в Україні я зрозумів, що місцеві не хочуть працювати самі на себе, на своїй же фермі. Я намагався показати людям переваги такого фермерства, продавав буйволів досить дешево, інколи навіть дарував, ділився знаннями і досвідом щодо утримання цих тварин. Але людям простіше поїхати в Чехію на заробітки, приїздити додому час від часу у відпустку, тринькаючи тут гроші.

Хоча, на перший погляд, на Закарпаття, і Тячівщині зокрема ідеальні умови для сімейних ферм. Родюча земля, соковита трава, м’який клімат. Та й працювати на себе ж – це не те, що гнути спини на огірках у польського чи чеського пана. Але скільки людей - стільки і думок.

Живуть півстоліття

Та повернімося до буйволів. Фермер каже, що у господарстві цей рогатий замінить і коня, і корову. Це надзвичайно сильна і витривала тварина. Живе до 50 років, запам’ятовує свою людину, невибаглива у догляді і харчуванні.

Мішель стверджує, що це ще й дуже розумні тварини. І каже, що той, хто завів буйвола, матиме друга на все життя.

- Карпатські «слони» все відчувають, - говорить Мішель. – В них є майже людські емоції.

- Та все ж ви розпрощалися з більшою частиною свого стада, - зауважуємо.

- Так, довелося, але пішли вони не на м’ясокомбінат, а на волю, у Дунайській біосферний заповідник, - уточняє Мішель. – Живуть там майже без людської уваги.

Виявляється, Якобі як еколог співпрацює з Дунайським біосферним заповідником. Щоб покращити різноманіття тамтешньої зони подарував туди частину власних буйволів.

- А ще декілька моїх тварин, разом з іншим стадом, мешкає у Долині нарцисів, - продовжує Якобі. - Там вони «працюють» садівниками, зберігають баланс біорізноманіття, з’їдають чагарники, що значно розрослися і «глушать» нарциси.

Хоч роботи на власній фермі у Якобі поменшало, все ж склавши руки він не сидить. Вирощує овець, домашню птицю, має городи і сінокоси.

Раптом посеред нашої розмови на дворі з’являється маленька дівчинка.

- А це моя Анічка, - пригортає малу до себе Мішель. – Їй 4 роки. Ще має сестричку. Нашій меншій доні всього 7 місяців.

Виявляється, Мішель обзавівся власною сім’єю. Його дружина теж німкеня і також еколог, переїхала на Закарпаття до чоловіка. Тут народили двох дітей.

- В Україні війна. Чим не збираєтеся ви з сім’єю переїздити за кордон, як зробили багато наших співвітчизників? - запитуємо.

- Тут мій дім, - заявляє Мішель. – І нікуди я не поїду. В Німеччину? Так, там живуть мої родичі, ми спілкуємося, але повертатися туди я не хочу. Маю з чим порівняти, поїздив по світу, і скажу, що все таки в Україні найкраще.