Рецензія на фільм “Зброя” / Weapons

З 7 серпня в кіно можна подивитися детективний фільм жахів “Зброя” від режисера та сценариста Зака Креггера, чий горор “Варвар” заслужено був обласканий критиками та наробив чимало галасу три роки тому. Щодо “Зброї”, то після перших ідеальних оцінок на Rotten Tomatoes наразі рейтинг кінокритиків не сильно знизився та становить вражаючі 96% “свіжості” згідно 209 оглядів. В рецензії нижче розбираємося, чи справедливо цю стрічку називають одним з найкращих фільмів року.

“Зброя” / Weapons

Жанр детектив жахів
Режисер Зак Креггер
У ролях Джулія Гарнер, Джош Бролін, Олден Еренрайк, Бенедикт Вонг, Остін Абрамс, Емі Мадіґан, Джун Діана Рафаель, Тобі Хаас, Джастін Лонг
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

О 2:17 ночі у звичайному американському містечку сталося щось дуже дивне: практично усі учні з класу молодої вчительки Жюстін Ганді (вразлива Джулія Гарнер, що грала Срібну Серферку у новій “Фантастичній 4”) вийшли зі своїх домівок і таємниче зникли у пітьмі. Як ні в чому не бувало зранку на уроці з’явився тільки юний Алекс, однак ніяких уроків з очевидних причин ошелешена пані Жюстін більше не проводила.

Поліція розгорнула розслідування, допитала усіх причетних, однак користі від того було мало. Вчителька відправилася у вимушену безстрокову відпустку і взялася топити горе в алкоголі, не полишаючи надій з’ясувати, що ж сталося з її класом. Рішуче налаштований і один з батьків зниклого хлопчика Арчер Графф (непохитний Джош Бролін, що прийшов на заміну, тільки не смійтеся, Педро Паскалю), котрий здійснює відчайдушну спробу знайти дитину самотужки. Також у цій загадковій історії фігуруватиме місцевий коп Пол Морган, директор школи Ендрю Маркус, пропащий наркоман Джеймс і не тільки.

Новітній шлях Зака Креггера, раніше зосередженого на комедіях, є сенс порівняти зі шляхом братів Денні та Майкла Філіппу — аж надто багато спільного між ними. Австралійські кінороби починали не те що з іншого жанру, а з іншого формату — відеороликів на YouTube. Так само як і Креггер, вони гучно заявили про себе на увесь світ своїм зухвалим дебютним горором “Говори до мене”, причому також у 2022-му. А ще сценарій “Зброї” народився внаслідок загибелі близького друга Креггера, тому брати Філіппу займалися написанням на тлі важкої втрати.

У підсумку у 2025-му австралійці випустили свій шокер “Поверни її мені” (в українському прокаті він з’явився буквально на тому тижні), а американський постановник — “Зброю”, і на адресу обох стрічок лунає характеристика “найкращий фільм жахів року”. Тобто, хлопцям вдалося не те що благополучно впоратися з “синдромом другого фільму”, а навіть перевершити себе попередніх. В цьому контексті вже не терпиться поглянути на креггерівську «Оселю зла», заплановану на наступний рік.

Щоправда, на відміну від Філіппу, Креггер воліє не стільки шокувати, скільки дивувати, захоплювати та не відпускати. Причому за допомогою куди вибагливіших кінозасобів, ніж нице знущання з дітей у кадрі, дарма, що і в його історії важливе місце займає малеча. Нерідко стрічка нагадує щось істинно кінгівське: тихе сонне містечко (хіба що не в штаті Мен), де зі школярами трапляється якась чортівня; марні дорослі, які не дуже-то й прислухаються до своїх чад; натяки на страшного клоуна, від якого немає спасіння. Знову ж таки, очевидне відсилання до скаженого Джека Ніколсона у кубриківському “Сяйві”…

Але направду вигадлива постановка і манера фільмування виконані так, що зловісна тітка у червоній кофтині, котра переслідує формально головну героїню у супермаркеті, може налякати куди більше, ніж будь-яка почвара, що різко виринає з-за рогу. Конкретно цей момент змушує згадати про “Воно”, проте вже не кінгівське, а те, яке зняв Девід Роберт Мітчелл і де була закладена очевидна алегорія на смертельні хвороби, що передаються статевим шляхом.

То про що ж все-таки фільм? Одним із перших спадає на думку меседж, зокрема актуальний і для Штатів, про шкільну стрілянину, особливо це відчувається у розділі, присвяченому герою Джоша Броліна. Більш на поверхні лежить тлумачення про те, як легко сьогодні маніпулювати неокріплими умами та слабохарактерними бовванцями, буквально зомбувати їх. Достатньо згадати нашого придуркуватого сусіда, де зазомбовані з озвученою у назві зброєю в руках стрімголов мчать убивати за наказом старого опудала.

Ймовірно, Зак Креггер не закладав конкретно такий сенс у своє дітище (хоча хтозна), однак українському глядачу його буде неважко розгледіти, адже для нас він найактуальніший, найболючіший, найсильніший. Зрештою, не так вже й важливо, про що це кіно. Тому що неможливо не вразитися тому, яке це кіно. Наскільки це натхненний, місцями непересічний жанровий продукт, що здатен викликати цілий оберемок емоцій — від страху чи огиди і аж до сміху. Так-так, ви все правильно зрозуміли: в якийсь момент “Зброя” надає приводи для щирого реготу.

Ближче до кінцівки ви напевно вже не будете розуміти, чи то лякатися, чи сміятися, чи може плакати, чи все разом, але в тому-то і парадоксальна міць фільму. Те, що не мало працювати, зате мало викликати дисонанс, у Креггера працює майже ідеально. А інтрига, що розкривається поступово, без поспіху, не дозволяє буквально відірватися від екрану. Розплутувати місцевий клубок загадок надзвичайно цікаво.