Ілюзія примирення: що бувало з країнами, які йшли на мир в обмін на території і що робити Україні

Путін хоче добитися територіальних поступок від України в обмін на завершення війни. Справді, історія знає багато конфліктів, які було зупинено саме за таким сценарієм. Однак, необхідно пам’ятати, що такий мир має безліч "побочок" (крім очевидних).

"Телеграф" нагадує про те, чим для різних країн обертався подібний сценарій.

Чого хоче Путін

15 серпня на Алясці відбудеться зустріч президентів США та Росії, де обговорюватиметься питання регулювання російсько-української війни. Поінформовані джерела "Телеграфу" повідомляють, що Путін посилає сигнал, що хоче від України територіальних поступок.

"Путін посилає сигнал, що готовий вивести війська з Харківської та Сумської області, але натомість Україна має повністю вийти з Донецької та Луганської областей. Херсонська та Запорізька області (згідно бачення Кремля — Ред.) залишаються по лінії фронту", — сказало джерело.

Більше про те, що задумали в Кремлі, можна дізнатися у матеріалі "Телеграфу" під назвою "Переговори Трампа з Путіним: стало відомо, який "обмін територіями" пропонує Кремль ".

В Україні ж навідріз відмовляються дарувати окупантам свої території. Володимир Зеленський вже заочно відповів Путіну на це так:

"Відповідь на українське територіальне питання вже у Конституції України", — сказав президент.

Що буває з країнами, які погодились на територіальні поступки

"Телеграф" заглибився в історію, щоб отримати відповідь на це питання, і розповідає про кілька яскравих прикладів.

Греція — Туреччина (Трактат Лозанни, 1923)

Після Греко-турецької війни (1919-1922) Греція була змушена поступитися Туреччині значними териториторіями, включаючи Східну Фракію, Смирну (Ізмір) та острови Імброс і Тенедос. Це було закріплено у Лозаннському мирному договорі, який також передбачав примусовий обмін населенням: близько 1,2–1,6 млн греків із Туреччини та 400 тис. мусульман із Греції було переселено. Договір завершив війну та встановив сучасні кордони Туреччини, але з умовами, такими як демілітаризація островів у Егейському морі

Довідка: Греко-турецька війна 1919-1922 років, також відома як Малоазіатський похід, була частиною масштабнішого конфлікту, Війни за незалежність Туреччини. Вона почалася після Першої світової війни, коли Греція, скориставшись ослабленням Османської імперії, окупувала частини західної Анатолії. Попри початкові успіхи, грецька армія зазнала поразки.

Наслідки:

• Масове переміщення населення призвело до гуманітарної катастрофи — смерті тисяч людей від голоду, хвороб та насильства.
• Договір приніс мир на якийсь час, але привів до суперечок, що продовжуються. Наприклад, Греція та Туреччина мають давню суперечку з приводу островів у Егейському морі, і демілітаризація деяких із них є однією з ключових точок розбіжностей.
• Туреччина отримала контроль над ключовими портами і ресурсами, але погодилася на виплату великої частини Оттоманського боргу (зовнішнього боргу імперії Османа), а Греція ж постраждала від припливу біженців, що обтяжило економіку.

Загалом поступки стабілізували регіон, але посіяли насіння майбутніх конфліктів.

Франція — Німеччина (Ельзас-Лотарінгія)

Ельзас-Лотарінгія (Alsace-Lorraine) — багатий на ресурси регіон на кордоні Франції та Німеччини. У 1871 році після Франко-прусської війни Франція поступилася його Німеччині за Франкфуртським договором, втративши 13% території та важливі промислові райони (вугілля, залізо). У 1919 році за Версальським договором регіон повернувся Франції, але 1940-го Німеччина окупувала його знову у Другій світовій війні, і лише 1945-го він остаточно відійшов до Франції.

Наслідки:

• Поступка 1871 викликала у Франції реваншизм, що стало однією з причин Першої світової війни. Німеччина втратила регіон у 1919-му, що посилило її образу та сприяло піднесенню нацизму, що призвів до Другої світової. (Таким чином регіон став одним із факторів (але далеко не єдиним), які сприяли початку світових воєн).
• Були випадки насильницької германізації та депортації під час німецького панування, а також французької асиміляції після повернення регіону Франції.

Косово

Косово – колишня автономна провінція Сербії. У 1999 році НАТО (під керівництвом США) провело бомбардування Сербії без санкції ООН, щоб зупинити етнічні чистки албанців сербськими силами.

Це призвело до резолюції РБ ООН, яка підтвердила суверенітет Сербії над Косово, але запровадила тимчасову адміністрацію ООН. У 2008 році Косово в односторонньому порядку проголосило незалежність, яку визнали США та більшість країн Заходу (близько 100 країн), але не Сербією, Росією, Китаєм та іншими (близько 90 країн, включаючи Україну, не визнають).

Наслідки

• Спірний міжнародний статус — деякі критики вважають, що США створили нову державу всупереч міжнародним нормам. Вони наполягають, що це порушує принцип територіальної цілісності, резолюцію 1244, що підтверджує суверенітет Сербії та Гельсінський акт (незмінність кордонів без згоди). Критики заявляють, що без схвалення РБ ООН незалежність є нелегітимною, а втручання США — "агресія", яка створює прецедент для сепаратизму. Країни, які підтримують рішення буквально, називають це злом на благо, виправдовуючи його гуманітарними причинами;
• Заморожений конфлікт: Сербія не визнає Косово, що блокує її вступ до ЄС. Напруженість призводить до інцидентів (наприклад, сутички у 2023-му);
• Економічна відсталість;
• Переселення.
• Розкол у міжнародній спільноті.

З Росією лише один вихід

Політичний експерт Євген Магда у коментарі Телеграфу" висловив свою думку, що у випадку з Україною примирення з агресором, навіть без урахування територіальних поступок, це ілюзія. Він вважає, що нормально співіснувати з РФ у її нинішньому вигляді неможливо, а тому вона має бути демонтована як держава.

Ситуація ж, яка складається навколо можливих територіальних поступок, за словами Магди, дуже спекулятивна.

"З однієї простої причини, що 50 років тому було підписано заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, де кордони були в Європі визначені як непохитні. І Радянський Союз, правонаступниця якого є Росія, не просто цей документ підписував, а був його власним ініціатором", — пояснив експерт

Магда додає, що все це поширюється за умов, коли Росія намагається зіграти за собою належність Криму. Мовляв, коли ворог заявляє претензії на чотири регіони, то таким чином хоче показати, що Крим уже його.

"Ми маємо діяти зараз різноманітними інструментами на випередження, а не думати про те, як нам потім повертати території, які ми можемо втратити. Нам потрібно діяти зараз і діяти шляхом консолідації суспільства, а не розподілу його на різні шматки", — підсумував він.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, чим може закінчитися саміт Путіна та Трампа.