Будь-яка домовленість, досягнута на саміті між Трампом та Путіним стане лише початком — FT

Мюнхенська угода 1938 року часто наводиться як узагальнений приклад нездатності протистояти диктаторам. Запланований на цю п’ятницю в Алясцісаміт Трампа і Путіна нагадує Мюнхен в одному точному аспекті: чеський уряд не був представлений за столом переговорів, коли Гітлер, Чемберлен, Муссоліні та Даладьє домовлялися про угоду, що розділила їхню країну.

Станом на зараз президент України Володимир Зеленський також не буде присутній, коли російський та американський лідери обговорюватимуть долю та кордони його держави. І, як каже відоме прислів’я: "Якщо вас немає за столом, то ви в меню", зазначає Гідеон Рахман, головний оглядач відділу міжнародних відносин Financial Times.

"Безвідповідальні розмови Дональда Трампа про "обмін територіями" викликали тривогу в Україні та по всій Європі. Існує побоювання, що марнославного та нечіткого у позиціях Трампа легко зможе використати Путін — холоднокровний і уважний до деталей диктатор", — пише оглядач.

Для українців та європейців найгірший сценарій полягає в тому, що Трамп і Путін вийдуть із зустрічі з домовленістю про "обмін територіями", що фактично означатиме постійну передачу Росії значних частин українських земель.

Метою Путіна, ймовірно, є досягнення угоди з Трампом, яку потім представлять Україні як доконаний факт. Як зазначає Олександр Габуєв з Carnegie Russia Eurasia Center, такий варіант, якого прагне Путін, залишив би Україну "нездатною до оборони, непридатною для інвестицій і на шляху до краху". Якщо Україна відхилить цю угоду, росіяни сподіваються, що США тоді припинять підтримку Києва.

"Ці сценарії виглядають цілком ймовірними. Проте українці та їхні європейські союзники вважають, що можливий і більш позитивний результат. З їхнього погляду, хорошим варіантом було б досягнення домовленості про припинення вогню — з погрозою вторинних санкцій проти Росії, якщо Путін відновить війну. Дискусії про територію відбудуться лише після цього", — додає Рахман.

На фоні стрімких дипломатичних процесів та емоційної напруги Україна і Європа ризикують втратити чітке уявлення про свої стратегічні цілі та можливі результати.

"Хоча війна залишається непередбачуваною, найбільш переконливі оцінки вказують, що позиції України поступово слабшають — особливо через зростаючий дефіцит військових на передовій. Це створює ситуацію, за якої зрив переговорів і продовження бойових дій, імовірно, принесуть більше вигоди Росії, ніж Україні", — вважає оглядач.

На думку Рахмана, юридичне визнання насильницької анексії Росією українських територій є цілком неприйнятним для України, ЄС та Великої Британії. Однак фактичне визнання російської окупації частини територій як жорстокої реальності — в контексті ширшої мирної угоди — може виявитися необхідним.

Анексія Радянським Союзом країн Балтії після 1940 року ніколи не була юридично визнана США та більшістю європейських країн. Але це залишалося фактом доти, доки зрештою балтійські держави не відновили свою незалежність.

Мислячи ширше про майбутнє України, ключові європейські уряди розуміють, що дискусія не може обмежуватися лише питанням територій — хоч це й важливо. Президент Фінляндії Александер Стубб запропонував корисну концепцію для осмислення майбутнього, спираючись на досвід своєї країни після двох воєн із Росією у 1940-х роках.

Мирні договори зрештою передбачали, що Фінляндія поступилася близько 10% своєї території. Після війни Фінляндію також зобов’язали залишатися нейтральною державою, аби не провокувати Москву. Але — що найважливіше — країна зберегла свою юридичну незалежність і демократію. Це дозволило їй стати процвітаючою, вільною та успішною державою.

Стубб вважає, що забезпечення майбутнього України передбачає роздуми над трьома питаннями: незалежність, суверенітет і територія.

"Використовуючи ці рамки — і досвід Фінляндії — можна припустити, що Україні не обов'язково досягати 100-відсоткового досягнення своїх цілей у всіх трьох сферах, щоб вийти з цієї війни з позитивним майбутнім. Якщо Україна зможе зберегти свою незалежність і демократію, то деякі фактичні територіальні поступки можуть бути болючими, але прийнятними", — стверджує Рахман.

Питання суверенітету також має ключове значення. Росія вимагає значних обмежень свободи Києва визначати власний курс — зокрема, обмежень на чисельність та можливості українських збройних сил, а також заборони на вступ України до НАТО і, можливо, до ЄС.

"Україна, безумовно, не може погодитися на військові обмеження, які послаблять її здатність до оборони. Але якщо Київ зможе продовжити рух до членства в ЄС, то питання НАТО можна було б тимчасово відкласти — особливо враховуючи, що в нинішніх політичних умовах вступ України до Альянсу виглядає нереалістичним у найближчому майбутньому", — зазначив оглядач.

Одна з очевидних загроз саміту в Алясці полягає в тому, що Путін уже давно серйозно обмірковує всі ці питання. Трамп, як завжди, більше зацікавлений у тому, щоб заявити про свою перемогу, ніж у нудних деталях угоди.

"Проте будь-яка домовленість, досягнута в Алясці, швидше за все, стане лише початком, а не завершенням процесу. Українці та європейці знають, що їм потрібно задобрювати Трампа і грати в довгу гру. Це не найкращий варіант. Але це найкраще, що у них є", — підсумував Рахман.

Нагадаємо, Білий дім розглядає можливість запросити президента України Володимира Зеленського до Аляски. Високопоставлений американський посадовець та інші джерела, поінформовані про дискусії, зазначили, що візит ще не затверджено, і не зрозуміло, чи Зеленський зрештою перебуватиме в Алясці для зустрічей. За словами представника адміністрації, це "абсолютно" можливо.