Президент Зеленський і його найважче рішення

Кому я не заздрю, то це президенту України Володимиру Зеленському.

До нього можна по-різному ставитися. Він не був професійний політик, коли його обрали. Але він став Президентом країни, на яку напала одна з найсильніших у військовому плані країна світу. Ми вистояли. У нас ніхто не вірив.

Те, що Україна вистояла і 3 дні, і 3 місяці, і 3 роки, і вже четвертий рік дає відсіч – у цьому величезна заслуга і Володимира Зеленського, як президента України і всього українського народу. Але, погодьтеся, лідерство завжди є визначальним.

«Амазон» ніколи не став би таким, як є без Безоса, хоча там працюють тисячі талановитих людей. Space X не був би проривною космічною компанією без Маска, хоч там сотні талановитих інженерів. І Україна така як є сьогодні не стала б без Президента, навіть за наявності мільйонів патріотичних українців. Це суха логіка. Але чомусь не заздрю – знову дилема. Попереду переговори та, можливо, припинення вогню. А може й ні.

Чому вірю у припинення? Тому що війна вже не має потенціалу. Наступ росіян захлинувся. Втрати божевільні. Якщо зі США є питання, Європа Україні не дасть впасти.

Але які умови перемир'я?

Що б не підписав Президент Зеленський – завжди будуть критики. І як Президенту це дуже важко сьогодні обрати найращій варіант, розуміючи відповідальність і наслідки.

Продовжувати воювати? Ким? Чим? Нагадаю, що ми лише на 40% самі себе забезпечуємо озброєнням. Про потенціал мобілізації знаєте самі. Американці вже відкрито кажуть про припинення військової допомоги Україні.

Віддавати території? На якій підставі? Президент не може йти проти Конституції. Велика кількість супротивників. Військові на передку точно проти.

Демілітаризувати? Що? Кого? Самі знаєте реакцію, та й наслідки для України цього. Відмова від компенсації збитків, зняття санкцій? Що б що? Як і чим відновлюватимемо Україну і триматимемо оборону. Чи США нам компенсують цю шкоду? Далі залишаються такі питання як НАТО, гарантії безпеки, Крим, Донбас, відновлення України... Все важливе.

Але ж рішення за Президентом. І відповідальність на ньому. І саме тому не заздрю. І нікому не бажав би бути на тому місті сьогодні. І ми так само розуміємо, що перемир'я з Росією – це папірець, який нічого не вартий.

Приклад Чечні показовий, де після підписаного перемир'я через пару років Грозний був стертий з землі з десятками тисяч справжніх чеченців. Хто гарантує Україні безпеку? НАТО? США? Європа? Ми є головним гарантом безпеки для себе.

І тому, що б не підписав Президент Зеленський, це буде виклик і для нього, і для всіх нас. І я навіть не уявляю, наскільки важко такі рішення і формулювати і приймати. Який був би можливий оптимальний формат на мою думку (не політика і в даному випадку просто українця-аналітика): Найімовірніший сценарій – «Жорстке перемир'я без визнання» («корейська модель-лайт»)

Суть:

• де-факто – припинення вогню по поточній лінії фронту без юридичного визнання анексій;
• демілітаризовані зони та багаторівнева міжнародна верифікація;
• довгий пакет безпеки для України (NATO-compatible), – морський/ядерний спец-режим та неперекритий курс на ЄС
• з НАТО доведеться почекати

Чи будуть українці щасливі з такого варіанту? Питання. Але кращого сценарію поки не бачу. Чому це найімовірніше зараз.

Баланс сил

• потужність оборони/ППО/дронів і глибина ешелонування роблять великі прориви дорогими та ризикованими;
• обидві сторони вже адаптували оборонно-промислові цикли – війна перетворюється на війну виснаження з обмеженою маневреністю.
• Політико-економічні обмеження у всіх сторін (вартість кампанії, кадровий ресурс, санкційне тло, виборні цикли), наростаючі проблеми в економіці Росії підштовхують до «перепочинку», але не до капітуляційних умов.

Західна коаліція здатна гарантувати безпеку України через двосторонні угоди, ППО-парасольку, спільне виробництво та довгострокове фінансування – не переходячи червоні лінії прямого вступу військ НАТО.

Міжнародне право/прецеденти

• юридичне визнання зміни кордонів – табу;
• отже, лише де-факто режим із відстроченим політрозв'язанням статусу територій.
• Ризики ескалації (енергетика/ядерна безпека/Чорне море) мотивують створити механізми профілактики інцидентів та каналів деескалації. Але над цим треба ще працювати.

Територіальний статус

• де-факто фіксація лінії зіткнення без визнання анексій;
• демілітаризована зона 10-20 км, а може і 40 (з урахуванням дальності роботи дронів) відведення важких засобів на узгоджені дистанції.

Гарантії

1. «пакет безпеки G7+» на 10 років;
2. ППО/ПРО, дальність/боєприпаси, ISR-підтримка, кібер, спільне виробництво в Україні.

Моніторинг/місія

• гібрид OSCE-UN-EU (або коаліційна місія з мандатом РБ ООН/Генасамблеї) + технічна верифікація (радар/супутник) та гарячі лінії.

Санкції/репарації

• поетапне, оборотне розблокування окремих каналів (логістика, гуманітарка, частина експорту) по чек-листу дотримання;
• відсотки від заморожених активів – на відновлення України одразу;
• сам принцип репарацій зберігається у майбутнє врегулювання.

Політичний трек

• статус територій – відкладене регулювання (міжнародний арбітраж/трибунал/референдуми під мандатом – лише після виведення військ та вільного середовища).

Чорне море та ЗАЕС

• окремі протоколи щодо судноплавства, страхування та безпечних коридорів;
• унеможливлення ядерного шантажу.

Обміни/гуманітарка

Повні списки полонених/депортованих, регулярні обміни, механізми пошуків зниклих, повернення дітей.

Що має збігтися, щоб описане вище сталося:

1. Вікно синхронізації – виснаження оперативних резервів/боєприпасів у сторін + готовність Заходу профінансувати «жорсткий світ без паперу».
2. Пакет безпеки має бути оформлений до паузи (щоб перемир'я не стало паузою для реваншу Росії).
3. Мандат місії та технічна верифікація (без них перемир'я крихке).
4. Комунікація цілей – юридично – це остаточний світ і визнання; це оперативна пауза з переозброєнням України та стратегічним стримуванням агресора.

Але це лише мої думки. Реальність може відрізнятись.

Що нам робити?

Точно не заважати. Ми українці дали максимальний мандат довіри Володимиру Зеленському. Тільки він сьогодні може принести мир до України. Він, звісно, не був політиком.

Але сьогодні він дуже нестандартний політичний гравець і я хочу вірити в його щасливу зірку (яка неодноразово сяяла) і, що він для всіх нас зможе вирвати найкращі умови.

То ж побажаємо Президенту Зеленському вибороти кращий варіант для України і українців.