Продуктивність праці: секрет успіху Сингапуру, що виходить за межі боротьби з корупцією

Сингапур провів пафосний і яскравий парад, присвячений 60-й річниці спочатку не надто омріяної, але тепер – особливо успішної незалежності.

Більшість українських коментаторів вважають, що головна причина цього успіху – тверда рука Лі Куан Ю, батька-засновника нації, зокрема у викоріненні корупції. Цей фактор, звичайно, є важливим у контексті найвищої у світі економічної свободи. Але викорінення корупції, бувши необхідною умовою економічного процвітання, не є умовою достатньою.

Не забуваймо, що 85% економічного зростання залежить від зростання сукупної факторної продуктивності. Якій, своєю чергою, для зростання, на думку World Bank, потрібні спочатку інвестиції, потім інфузія (вливання) передових підходів і згодом інновації.

Зосередимося на другій частині – інфузії, оскільки вона є найменш зрозумілою в суспільстві.

"Інтерес Сингапуру до продуктивності сягає корінням у перші дні незалежності", – йдеться у розділі Productivity Movement in Singapore. Першим кроком було створення відділу продуктивності в межах урядової Ради економічного розвитку (РЕР) у 1964 році. У 1967 році при РЕР було створено Національний центр продуктивності.

Попри понад 15 років зусиль щодо підвищення продуктивності праці, керівництво Сингапуру вважало, що країна у цьому ще значно відстає від інших держав. У 1979 році прем'єр-міністр Лі Куан Ю був стурбований: "Працівники тут не так пишаються своєю роботою чи не такі кваліфіковані у ній, як японці чи німці".

На початку 1981 року Лі Куан Ю зустрівся з ключовими японськими роботодавцями в Сингапурі, щоб обговорити практики, ставлення до роботи та продуктивність праці в Японії. У Сингапурі негайно було створено Комітет з продуктивності праці для вивчення руху за продуктивність праці в Японії та вивчення підвищення продуктивності, ставлення до роботи та відносин між працівниками.

У червні 1981 року Лі Куан Ю зустрівся з головою Японського центру продуктивності (JPC) і був твердо переконаний у необхідності руху за продуктивність праці. Сингапурський Комітет з продуктивності склав звіт, у якому було підкреслено важливість "людських аспектів" або зміни мислення, а також запропоновано створити раду високого рівня для огляду зусиль щодо підвищення продуктивності праці та визначення майбутньої стратегії.

На основі цієї пропозиції у вересні 1981 року було створено Національну раду з продуктивності (NPC) як орган нагляду та координації політики для Руху за продуктивність. NPC очолював державний міністр праці (з 1986 року – державний міністр торгівлі та промисловості) за участю високопоставлених представників уряду, груп роботодавців, профспілок та наукових кіл.

Було започатковано широкий Рух за продуктивність, який розвивався у три етапи: усвідомлення (1981-1985); дії (1986-1988) та відчуття власності (1989-1990-ті роки).

Метою етапу підвищення обізнаності було створення широкого розуміння важливості продуктивності серед компаній та робочої сили. Основна увага була зосереджена на формуванні позитивного ставлення та просуванні командної роботи, на визнанні та винагороджені успішних компаній та окремих осіб.

Протягом усіх етапів підвищення обізнаності та вжиття заходів вирішальним фактором були тверда відданість справі та лідерство прем'єра Лі Куан Ю. Масштабні кампанії з підвищення продуктивності були розпочаті як на національному, так і на корпоративному рівнях. Листопад був оголошений "місяцем продуктивності", під час якого Лі Куан Ю, починаючи з 1981 року, протягом семи років поспіль виступав з щорічними промовами про продуктивність.

Ба більше, NPC доклала значних зусиль для поширення духу продуктивності серед громадськості. Вони створили символічний талісман на ім'я Teamy, який був крихітним милим персонажем бджілки. Ця Teamy Bee символізувала наполегливу працю, командну роботу та ефективність.

Слоган та плакати кампанії з підвищення продуктивності були створені у 1982 році навколо ключового послання "Разом ми працюємо краще". Це послання було політичним. Гасло мало на меті створити доброчинний цикл, таким чином що: підвищення продуктивності сприятиме зростанню бізнесу та економіки, що має генерувати більший споживчий попит на продукцію; це має принести задоволення людям і більше роботи працівникам; в результаті відбудеться підвищення добробуту людей, зокрема працівників.

Ситуаційна вправа Гарвардської бізнес-школи Singapore Inc розповідає про "запуск мотиваційної пісні "Добре, краще, найкраще" на радіо, друк гасел на кшталт "Нумо, Сингапуре – зробімо всі трохи більше" до створення коледжу контролю якості. NPC наполегливо працювала над тим, щоб підкреслити важливість продуктивності для країни та її робочої сили. Лідери профспілок пройшли обовʼязковий модуль про "сукупну факторну продуктивність", пише Harvard Business School, і це вразило мене сильно – я хочу дожити до того часу, коли такий модуль пройдуть лідери українських профспілок.

У 2000-х уряд активізував свої зусилля, встановивши агресивну мету зростання сукупної факторної продуктивності на 4% на рік, щоб досягти цільового показника зростання ВВП на 7%.

У квітні 2002 року, щоб доповнити перехід країни до економіки, заснованої на знаннях, SPRING (Рада зі стандартів, продуктивності та інновацій, правонаступниця NPC) перепозиціювала себе, щоб сприяти додатковим інноваціям як двигуну майбутнього зростання продуктивності. Її генеральний директор наголосив: "Нам потрібно перейти від міста ефективності до інноваційної нації".

За дослідженнями Міжнародної організації праці, найвища продуктивність праці у 2024 році була в Люксембурзі – $166 на годину, у Сингапурі – $97, у Західній Європі – $84, у США – $82, у Німеччині – $81, у Японії (яка спочатку вчила Сингапур) – лише $53.

В Україні за тими самими дослідженнями продуктивність праці складала у 2021 році $15 на годину.

Тепер запитання. Розуміючи, що питання продуктивності ще навіть не обговорюється в Україні ні урядовцями, ні аналітиками, ми відстаємо від Сингапуру на 60 років чи лише на 45?

Оригінал