«Слова – важливіші за реальність, вони її створюють», - Почепцов про комунікації

Георгій Почепцов (на фото – ліворуч) людина універсальна – із розряду титанів. Постать абсолютно непересічна і грандіозна. 

Всесвітньо відомий науковець і фахівець в галузі комунікацій та PR він підготував тисячі спеціалістів і має унікальний досвід. 

Тим цікавіше, що днями у себе на ФБ-сторінці Георгій Почепцов зробив репост публікації видання «Бабель» про Дмитра Литвина – спічрайтера Президента Зеленського з питань комунікацій.

Матеріал – минулорічний і посутньо – критичний.

Колаж  наш: на обох фото Почепцов під час викладання у Маріупольському університеті

Ми наважилися використати це як привід, аби задати метру кілька запитань:

– Ви зробили репост про Дмитра Литвина, який офіційно є радником Президента Зеленського з питань комунікацій. Стаття на «Бабелі» – минулорічна. Чому Ви вирішили про неї нагадати?

– Комунікації – це важлива ділянка держуправління, бо часто влада не чує населення, а населення – владу... Коли ж не розмовляти, нічого гарного не вийде. Одночасно війна піднімає вагу слова... комунікації лікують і піднімають на подвиги. До того ж, це сфера, яка важко піддається автоматизації.

До речі, з розвитком штучного інтелекту зникнуть безліч професій окрім творчих, креативних... До того ж, війна робить комунікації більш важливими, ніж у мирний час..

– Стверджується, що саме Литвин координує всю комунікацію Президента… Як би ви загалом оцінили результати діяльності п. Литвина?

– Це важко оцінювати, бо ми не знаємо багатьох деталей. Але мені здається, що Зеленський в комунікації загалом – в нормі... Тобто, він не є тут кимось безпорадним чи незнаючим. Кимось, ким можна було б легко маніпулювати. Швидше навпаки.

Адже це було його професією – розмовляти з людьми, комунікувати із ними – з різними людьми, на різних рівнях.

Однак, зараз Зеленський, як президент, уособлює всіх українців, тому йому не слід помилятися. 

Інформація завжди на вагу золота, а під час війни це важка праця, бо щось можна казати, а щось – краще не треба...

Той самий Дмитро Литвин - радник Президента Зеленського з питань комунікацій

– Але, чи може Зеленський не помилятися, якщо його, як дехто вірить, тримають в «інформаційному вакуумі» та «теплій ванні? Чи можна у випадку Зеленського говорити, що «оточення грає короля»?

– Не думаю, що Зеленський в якомусь «інформаційному вакуумі». Це перебільшення. Це не так. Що ж до оточення, то воно завжди «грає», бо дає перші оцінки і поради... і може підштовхнути до певних слів, дій та формулювань навіть непомітно.

Кожна людина слухає своє оточення, хоч домогосподарка, хоч президент... Єдине, що в політиці з кожним кроком нагору коло спілкування скорочується... Сталін слухав Берію, бо той давав чіткі і зрозумілі поради... Ми слухаємо тих, кому довіряємо... А йому треба ще слухати державні «інститути» типу розвідки... І рішення, як правило, буде спільним.

Війна – це кожен день небезпеки і від шахедів, і від слів, це важке випробування для кожного: як для президента, так і для громадян...

Тому я не думаю, що під час війни можлива якась «зона комфорту» у президента в принципі. Переконаний, що навпаки він щоденно змушений щоденно ухвалювати дуже складні рішення.

– І, до речі… При всій можливій критиці, хіба не є результати останніх трьох років цієї війни буквально – вражаючими?... Яка інша Нація в Європі змогла б витримати настільки жорстокий та свавільний наступ РФ?... Яка б країна ЄС не впала у перші три дні?... А ми вистояли і саме з Зеленським (при всіх його «мінусах»). Хіба це не каже, що він в якомусь смислі можливо є саме тим «помазаником Божим», який тільки і міг провести Україну крізь цю війну та зберегти її як Державу – хай і з втратою певних територій?

– Це справедливе зауваження, бо ми всі сидимо в стільцях спостерігачів, а не діячів. А дія завжди когось влаштовує, а когось – ні. І треба не лише прийняти правильне рішення, але довести до кінця його виконання. Реально кожна дія зустрічає спротив, це нормально для будь-якої системи. Але... Втрата територій – дуже небезпечна річ, бо території це не лише земля, а й люди. Люди, які прив'язані до своєї землі.

Це все не жарти.

Території легко віддати, але важко повернути. І повторюся: це не лише території, але й люди. Як влада може віддати людей... навіть не питаючи їх? Часи кріпаків давно минули...

– Георгію Георгійовичу, ви один із найбільш визнаних європейських фахівців у сфері комунікацій. Роками (ще до війни) ви залишалися найбільш цитованим українським автором – у зарубіжних наукових виданнях. Вас коли-небудь запрошували в Офіс Президента – для консультацій. Якщо не в кабінет Зеленського, то в кабінет Єрмака, чи хоча б того ж самого – Литвина?

– Ні, для мене все це минуле. Бюрократична система вимагає однодумців. Мені ж важливим є багатоголосся при прийнятті рішень.

Свого часу я працював в держапаратах президента Кучми і прем'єра Марчука... Так що розуміння державних комунікацій в мене є, але… Державна система комунікацій вимагає не виходити за межі...

– Ви поділяєте думку, що Україна практично не веде цілеспрямованої пропаганди на населення РФ і практично ніяк не протидіє тій широкомасштабній інформаційній війні, що її Кремль провадить на території Європи, США, глобального Півдня: у країнах Азії, Африки та Латинської Америки, дискредитуючи Україну та нашу боротьбу за Незалежність… Чому це так?

– Потрібен досвід, Росія в часи СРСР намагалися впливати на весь світ, а цього не було в України. Ми були слухняними гравцями, а тут треба весь час змінювати стратегію і тактику. І бути силою і на полі бою, і в комунікаціях. І всюди потрібен досвід,

Росія мала досвід Радянського Союзу, який мав цілі впливу на весь світ. Досвід, який зберігається не лише в людях, а навіть в стінах установ...

Це ж стосується і внутрішньої пропаганди. Пропаганда ж загалом налаштована на піднесення духу та створення героїв, бо саме такі люди потрібні в часи кризових ситуацій.

До речі, коли Б. Полєвой написав для «Комсомольскої правди» нарис про льотчика А. Маресьєва, Сталін повернув його з проханням написати художню повість про цей подвиг.

Так нарис став повістю, а Маресьєв справжнім героєм. Пропаганда – це «генератор» героїв, які особливо потрібні в кризових ситуаціях А війна це завжди кризова ситуація. Ця книга Полевого отримала назву «Повість про справжню людину» і була потім у шкільній програмі по всьому СРСР.

– Україна має зараз багато героїв.

– І це Герої найвищого ґатунку. Це правда. Але важливо, щоби їхні подвиги було показано виразно й увічнено та масштабовано так, як цього вимагають – нові умови, нові сучасні медіа та нова об’єктивна реальність соцмереж та всього інформаційного простору.

Це все дуже непросто, але це все треба робити з акцентом на максимальний результат

– Володимир Зеленський щодня записує відео-звернення, перегляди в яких, здебільшого, не дуже високі... Навіщо він це робить?

– Це, загалом, потрібна комунікація в часи війни. Рузвельт відомий своїми виступами під час війни. Зеленський повторює цей досвід, і для нього це важка робота. Оточення запевнило його, мабуть, що половина країни дивиться. І це важке рішення, тому що треба говорити і коли в тебе перемоги, і коли – поразки. І коли легко, і коли важко.

– Однак, Рузвельт робив свої звернення до нації раз на тиждень. По-суботах. Може й Зеленському варто перейти до такого формату?

– Можливо... Але Рузвельту було легше. Заздрити ж Зеленському та щось підказувати йому – дуже важко: жоден з наших президентів не потрапляв у таке скрутне становище, як він.

Вся Америка знала, що Рузвельт записував свої суботні радіо-звернення - біля каміну

– Ізраїльський прем’єр Нетаньяху за останній час, як мінімум, двічі звертався до народу Ірану. Правда він говорив англійською. Чи не варто було б Зеленському звернутися російською – до росіян і сказати їм дещо важливе. Щось таке, чого вони ніколи раніше не чули?...

– Що, наприклад?

– Наприклад, росіяни ніколи ще не чули сказаних публічно на весь світ слів типу: «Россияне, ваше страна напала на Украину вероломно, как Гитлер – ночью, без объявления войны – массовыми ракетно-бомбовыми ударами по мирным, спящим городам, где никто не хотел войны, не готовился и не думал о ней. Где люди жили мирной жизнью в Украине, которая – никогда не была членом НАТО, и где не было тогда и нет даже сегодня ни одной иностранной военной базы. Вы же просто, почему-то решили, что имеете право убивать, насиловать и грабить. Потому, что вам так сказали в Кремле. Забыв напомнить, при этом, что Украина — это нация воинов. Героев и воинов. Нация, без которой СССР – никогда бы не победил в войне против Гитлеровского фашизма, с которого ваше руководство и берет сегодня пример, посылая своих людей на убой и сталкивая саму Россию – в пропасть»

Ну, може не таке, але потрібне щось, що змусило б росіян задуматися, а з іншого боку – було б почуте у тій самій Угорщині, чи Словаччині чи Польщі?

 – Треба шукати і слова, і шляхи донесення. Погоджуюся... Росія вже ввела кримінальне покарання навіть за пошук в Інтернеті «неправильних» сайтів... Тобто слово – насправді зброя... До речі, нам все життя розповідали, що реальність важливіша за слова. Але це не так – слова створюють нову реальність, і без них її би не було.

– У нашій новій реальності, якби таке сталося, і вас попросили десь на Банковій: Озвучте, будь-ласка, Три ключові поради Президенту Зеленському. Що б Ви сказали?

– Це не до мене. Немає в мене потрібного контексту в голові: що йому найважче зараз, що найважливіше, що треба просувати... Нові формати треба шукати, це зрозуміло, але...

Давати якісь поради ось так: без тривалого занурення в тему, в контекст. Без запитань, без обговорення – це неправильно і неможливо.

– А що б тоді ви порадили українському народу?

– Ми сильні. Кожна війна закінчується. Треба робити все, що цей кінець був на нашу користь. І одночасно думати про власні помилки в цій війні. Бо реальні війни ніколи не закінчуються. Вони переходять в інші формати.

– І нарешті, Ви ще пишете казки?

– Чесно кажучи – ні. Чисто технічно це важко зараз для мене, хоча подумки іноді думається про таку можливість. Колись прийде і такий час...

Георгій Почепцов (ліворуч) під час отримання чергового ордена "За Заслуги"

ДОВІДКОВО:

ПОЧЕПЦО́В Георгій Георгійович (29. 10. 1949, м. Берегове Закарпатської обл.) — фахівець у галузі комунікації, прозаїк. Син Г. Почепцова.