Уроки історії. “Поїзд смерті” з Донбасу й битва спецслужб за “чорні скриньки” MH17

22 липня 2014 року до Харкова прибув “поїзд смерті”: так потяг з шести вагонів, що привіз тіла загиблих внаслідок збиття бойовиками на Донбасі малайзійського боїнга, що виконував рейс MH-17, назвали місцеві медіа. Суспільне ХАРКІВ розповідає як до Харкова потрапили бортові самописці зі збитого рашистами на Донбасі Боїнга.

У поїзді було шість вагонів. Один з них — пасажирський, з іноземними наглядачами. До цього він виконував рейси сполученням “Донецьк-Москва”. В іншому була морозильна установка. Ще чотири вагони — це рефрижератори, закриті монтажною піною, всередині яких було 378 пакетів із трупами та фрагментами тіл.

Як встановило слідство, малайзійський боїнг збили у небі над Донбасом 17 липня близько 16:00 ракетою російського виробництва “земля-повітря”. Її випустили з ЗРК “Бук”, що належав 53 зенітній ракетній бригаді Збройних сил Росії. Загинули 298 людей — усі, хто був на борту літака, що летів з Амстердама до Куала-Лумпура.

“Поїзд смерті” 22 липня близько 11-ї дня прибував до невеликої станції “Харків-Балашовський” у промисловому районі міста, а звідти попрямував на завод імені Малишева. У той день підприємство було під посиленою охороною: саме там облаштували ангари для робіт з ідентифікації тіл та зберігання уламків боїнга.

На “поїзді смерті” до Харкова привезли не лише тіла загиблих, а й “чорні скриньки” з літака — у чорних рюкзаках представників спецслужб Малайзії, згадує полковник СБУ з Харкова Олександр Скакун. Він каже, що як тільки малайзійці вийшли з поїзда, то сіли у дипломатичне авто і намагалися якнайшвидше залишити територію заводу, забравши “чорні скриньки” з собою.

Чому Харківська СБУ не дала спецслужбам Нідерландів заарештувати спецслужбу Малайзії, а малайзійцям вивезти самописці з боїнга, як вдалося передати “чорні скриньки” представникам Міжнародної організації цивільної авіації, щоб розшифрувати їх у Великій Британії, а також про “пацанські розмови” між спецслужбами України та Нідерландів та за що досі соромно: далі — розповідь Олександра Скакуна.

Чому Харківська СБУ у 2014 році працювала над справами з Донеччини

У 2014 році я обіймав посаду заступника начальника СБУ у Харківській області. До роботи на Донбасі нас залучали дуже часто.

У Харківського управління СБУ у 2014 році було два “фронти”. Ми займалися безпосередньо Харківським регіоном, де була складна ситуація спочатку з сепаратистськими рухами, а потім — з диверсіями та терактами.

Але і Донбас був поруч, усі події відбувалися дуже близько до Харківської області. Було дуже багато затриманих з Донецької області, а везти їх, як ви розумієте, було нікуди — Харків був найближчим.

Київ займався глобальними проблемами, а тут, на землі, треба було працювати нам, тому що кожен день — когось затримували. Був просто “конвеєр”. Затриманих передавали й військові: часом з рапортами, часом — без. У кожній справі треба було розбиратися. Працювати у правовому полі.

Були співробітники з Донецька, які відряджені до Києва, потім до нас, але ще навесні 2014 року було так, що ні до кого — Донецьк окупований, Луганськ окупований. На нас цей тягар лежав до літа чи навіть до осені. Тому ми фактично відпрацьовували два регіони.

Ми всі втягувались в цю війну дуже поступово. Логістики налагодженої не було. Доставляли затриманих до Харкова і на своїх автівках. Часом так втомлювалися, що мозок вимикався, а треба розібратися у всіх діях, це не цивільне життя, коли працюєш по бандиту, якого треба задокументувати, щоб в суді довести його провину.

Як у Харківській СБУ дізналися про падіння боїнга на Донбасі

Це був складний день, була якась запара. Я вийшов у приймальню, в кабінеті не міг вже сидіти — було морально важко. Сів на диван і пив каву, і тут залітає опер — “Збили літак!”. Шифрувальник прийшов, шифровка, що сталося. Всім треба бути готовими, оголосили спецоперацію.

Ми одразу знали, що це пасажирський літак. Ми знали, скільки на борту було пасажирів і де літак впав. У нас була повна інформація.

Я взяв цю шифровану телеграму в руки й зрозумів, що, по-перше, це вже глобальна історія, геополітична, хоча я думав, що захід буде реагувати інакше, чесно кажучи. У моєму розумінні це була “червона лінія” для заходу. Я думав, що буде дуже жорстка реакція і потужна.

Я думаю, що збиття боїнга було шоком не лише для заходу, але й для Путіна. Це така тактична помилка саме російського командування. Вони все одно керували усіма діями. Зрозуміло, що де-юре там не було російських військових, але там було багато російських кураторів.

Почалася шахова гра — як довести, що Україна не має жодного стосунку до цього злочину.

Спецслужби Нідерландів прибувають до Харкова приватним літаком, а спецслужби Малайзії заїжджають до місця падіння боїнга через окуповану територію

Дуже оперативно у Харківському аеропорту сів літак з Нідерландів. Нам представили по офіційних каналах тих, хто прилетів. Спочатку вони були дуже закриті. Це були представники великої приватної компанії, яка наймалася урядом для таких операцій. І це була дуже крута робота.

Літак був приватний, великий, вантажний. Спочатку виїхали джипи, які були обладнані — для нас у 2014 році це було просто збожеволіти — супутниковим зв’язком, різними комунікаціями, машини броньовані.

Вони мені вже потім показали, що там ще у багажному відділенні був такий відділ як сейф з товстого скла, туди, може, тека з документами поміститься. Як вони розповіли, що навіть якщо згорить автівка, ракета в неї влучить, ця тека в сейфі вціліє.

І от приїхали до нас ці хлопці, вони реально як з американського кіно якогось 90-х років: такі всі здорові, загорілі, лисі, в темних окулярах, а професіонали — просто потужні.

Спершу вони поставилися до нас, української правоохоронної системи, дещо зневажливо, мовляв, це наша проблема, ми будемо нею займатись і все зробимо.

Я кажу: “Цілі, задачі які?”. Вони такі: “Ми знаємо, що нам робити”. Я кажу: “Ні, хлопці. Ви на території України, у вас біда велика, у нас не менша — у нас щодня гинуть люди”.

Там була дуже жорстка розмова, десь навіть “пацанська”, на підвищених тонах. Її чув тодішній прокурор області Василь Синчук, він допоміг, сказав, що це буде виключно правова історія: якщо хтось буде порушувати закон, буде сидіти в тюрмі. Перший контакт з представниками Нідерландів був складним, але вже потім ми здружилися.

Місце падіння боїнга було де-юре територією України. У нас там лишалося дуже багато зв’язків, і тому ми працювали по-своєму. Представники Нідерландів по своїх каналах поїхали на Донбас. Вони могли проїхати, тому що, безумовно, у них був канал через ФСБ. Такого у нас апріорі не могло бути, а в них був. Як ви розумієте, урядовці Нідерландів і Росії розмовляли по цьому факту.

Літак був малайзійської компанії. І ми з’ясовуємо, що на території Донецької області присутні малайзійські спецслужби.

В чому було питання? Впав літак, люди загинули, все палає, все горить — рятувати нема кого. Завдання у нас як у спецслужб — нашої української, російської ФСБ, малайзійської, як тієї, чий літак збили, нідерландської, як тієї, більшість громадян країни якої загинули — знайти “чорні скриньки”.

І це була дуже складна шахова партія і така дуже важлива задача, тому що ми всі розуміли дорожню карту, як це буде відбуватися.

Росія буде казати, що це не ми. Буде суд, трибунал, буде хтось винний. Ми, як українська спецслужба, повинні знайти всі докази й передати їх в трибунал, що це російська сторона. Російська ж сторона буде все робити для того, щоб цього не було. Представники Нідерландів за правду загалом. Малайзійці? На той момент ми ще не розуміли. Ми лише знали, що вони вже там.

Як українські спецслужби отримували інформацію з місця падіння боїнга на Донбасі

Ми працювали за допомогою наших людей, які були там. Це були місцеві, це були працівники наші деякі, родичі співробітників, рятувальники, медики. Ми намагалися зробити мости й такими шляхами шукати “чорні скриньки”.

Представників Нідерландів було мало, малайзійців теж було небагато, але, як я потім з’ясував, вони були у щільному контакті з росіянами. Задача була яка? Нам треба було, щоб скриньки знайшли ми — наприклад, наш ДСНСник або лікар — або нідерландці.

Зрештою, “чорні скриньки” опинилися у руках представників спецслужби Малайзії. Вони спакували їх у свої чорні рюкзаки.

Чому завод Малишева у Харкові частково став великим моргом

У нас було завдання від Києва терміново облаштувати базу у Харкові для складання тіл. Ми робили по суті дуже великий морг. Уявіть, майже 300 загиблих. Але мова не лише про тіла, але й рештки. Приміщення моргу у Харкові було нереально використати з цією метою.

Також нам сказали, що будемо збирати уламки літака у Харкові.

Ми зв’язались з керівництвом заводу Малишева, і почали готувати цю локацію під ці задачі. Там великий цех був, до нього підходила як раз залізнична колія. Знайшли в “Укрзалізниці” вагони-рефрижератори. Це були термінові задачі.

Були паралельні задачі: збирати тіла загиблих у вагони-холодильники, збирати уламки у вантажний поїзд, а також шукати “чорні скриньки”.

Малайзійські спецслужби з “чорними скриньками” зі збитого боїнга їдуть в “Інтерсіті” до Києва?

Здається, на третій день по наших каналах ми дізналися, що “чорні скриньки” у малайзійців. Нідерландці це підтвердили. Але де спецслужби Малайзії, на той момент не розуміли.

Коли поїзд з тілами їхав до Харкова, ми зібралися на місці. Приїхала частина представників Нідерландів. Один мені каже, мовляв, впевнені, що “чорні скриньки” у малайзійців, вони їх ще не ідентифікували, але у них є інформація, що вони вже в Харкові з тими самим рюкзаками, і що вони взяли квитки на поїзд “Харків-Київ”. Як раз десь за годину, як ми це почули, “Інтерсіті” мав рушати з вокзалу: “Давайте щось робити терміново! Підіймати гелікоптери, поїзд блокувати!”.

Ми швидко зібрали команду, кинули її на наш вокзал. Задача: шукати людей азійської зовнішності з чорними рюкзаками. Хлопці наші кажуть: “Знайдемо їх у поїзді. Що з ними робити?”. По-перше, це спецслужбовці, по-друге, це міжнародний скандал.

Я кажу: “Я не знаю, давайте всі на вокзал, шукаємо, просто мене інформуєте, що там знайшли, мовляв, вони сіли в поїзд, але так, щоб вони не зрозуміли, на поїзд їх саджаємо, а далі будемо вирішувати, я не знаю, треба буде думати”.

Ми ж шукаємо цих малайзійців на вокзалі. Їх немає.

А поїзд іде наш з тілами з Донбасу. Ми з нідерландцями зустрічаємося знову на заводі. Я кажу: “Ну, немає малазійців в “Інтерсіті” ніде, ми дуже потужно працюємо по їх пошуку”. Вони кажуть: “Окей”.

Як “чорні скриньки” потрапили до Харкова і як вдалося їх передати міжнародним експертам

У цей час, коли поїзд з тілами вже їде по Харківській області, мої співробітники — вони долучилися до супроводу, коли поїзд почав рухатися по території, яку Україна контролює — кажуть, що у вагоні є двоє людей азійської зовнішності, рюкзак чорний є. Я кажу нідерландцям про це. Вони відповідають: “Ми теж вже знаємо”. І тут я зрозумів, що вони вже щось задумали.

Нідерландці знову кажуть: “Ми будемо їх арештовувати”. Я їм знову кажу: “Ні, такого не буде”.

У цьому потязі було багато вагонів-холодильників, а один, останній вагон, був пасажирський. У ньому їхали патологоанатоми, експерти, ДСНС тощо.

І от поїзд прибуває. Малайзійці дійсно виходять з потяга, заїхала їхня дипломатична автівка на завод, вони рушили дуже швидким кроком, але ж і ми, і нідерландці поруч з ними.

Нідерландці постійно хочуть їх заарештовувати, стріляти, оце все, але ж ми цього допустити не можемо! Ми були з моїм начальником генералом Олександром Пивоваром у дуже складній ситуації: тобі потрібно закон не порушити, міжнародний скандал не почати і довести цю всю історію до логічного кінця, коли Україна контролює ситуацію з “чорними скриньками”, з яких все буде зрозуміло, і бути певним, що ці скриньки попадуть в трибунал.

І от люди з “чорними скриньками” сідають у свою броньовану дипломатичну автівку — ми насправді не дали нідерландцям їх затримати. Я не знаю, чим би все могло закінчитися, якби це сталося — фільми зі Сталоне та Шварцнегером просто відпочивають!

Генерал Пивовар стає перед автівкою малайзійців: “Ви нікуди не поїдете”. Підганяємо БТР, перекриваємо їх спереду, підганяємо ще один — позаду. Ми ж на заводі! Ми їх заблокували. Ми 100% знали, що там “чорні скриньки”. Вони були заблоковані декілька годин.

Я нідерландцям казав: “Не поспішайте”. А вони ж хочуть скриньки забрати. Лише тільки після того, як джип малайзійців був заблокований, вони зрозуміли, що ситуація під контролем.

Важливо, що у той час вже приїхали представники Міжнародної організації цивільної авіації. Вони кажуть: “Ми маємо ці скриньки забрати у Лондон”. Я видохнув з полегшенням — ми знайшли ще точку опори правову.

І тут в нас склалася така коаліція вже — хто за правду: Україна, Нідерланди, міжнародні експерти. Малазійці ж у нас в цьому джипі заблоковані. У них теж все у супутниках. Вони постійно на телефоні. Малайзійці, до речі, були самі як з кіно про Брюса Лі: у чорному, тоненькі чорні окуляри. Прям кіно якесь!

Паралельно з цим були дзвінки високопосадовців з Малайзії, Нідерландів… Зрештою, ми домовилися, що вони виходять. Ми до скриньок не торкаємося, нідерландці не торкаються — скриньки передають представникам Міжнародної організації цивільної авіації. Мої слідчі все фіксують, роблять протокол огляду. Далі скриньки передають малайзійцям, разом з міжнародними експертами вони сідають у джип, авто заїхало у транспортний літак, на якому прибули представники Нідерландів, і вони всі полетіли з Харкова, здається, у Лондон.

Потім київське слідче управління розслідувало цю кримінальну справу, збирало доказову базу, перехоплення розмов — все. Далі справу відправили в суд, потім нашу справу долучили до трибуналу, й висновки Міжнародної організації цивільної авіації. Сьогодні всі знають: це росіяни винні у збитті цього літака.

Подарунок від Нідерландів

Коли “чорні скриньки” вже полетіли з Харкова, тут продовжувалася складна робота з тілами й літаком. Прилетіло дуже багато фахівців з Нідерландів, з Малайзії — патологоанатомів, інженерів. Робота була командна.

Пам’ятаю, що у цех, де працювали паталогоанатоми потрібно було дуже багато води. Була проблема з водою тоді на заводі Малишева. Привезли ДСНСники наші на ЗІЛі великих двохкубовий бак води, почали його спускати. Дошки підставили. А ЗІЛ приїхав кривий-кривий… Нідерладці стоять, дивляться на цю криву автівку, як вона криво йде по тих дошках… Дошки десь луснули — ледь не впав той бак.

Нідерландці кажуть: “Окей, завтра побачимося”.

Мені кажуть наші хлопці з аеропорту, що нідерландський борт злетів, полетів додому, кордон перетнули лише льотчики, запросили на завтра посадку.

Наступного дня приїздить на завод величезна новенька вантажівка Volvo або MAN. Бак легко знімається, є ліфт, який штовхає цю цистерну вниз, дуже плавно, обережно. За пів хвилини бак стоїть на землі, вода є. Нідерландці кажуть: “От будь ласка — даруємо вам”.

Дачні рукомийники збентежили паталогоанатомів з Малайзії

Окрім наших, в основному патологоанатомами були малайзійці. Спека страшна. У 2014 році ми були ні до чого не готові. А треба ж було зробити морг. Паталогоанатомів було людей 100.

Ми поїхали в “Епіцентр”, купили хімію, 100 дачних рукомийників, де треба підняти важіль вгору, щоб вода полилася. Поставили їх в ряд з думкою, що паталогоанатоми будуть мити руки, бо спека, запахи… Нідерландська вода є.

Коли малайзійські патологоанатоми приїхали, з автобуса вийшли, перевдягаються. Один підходить: “А де можна руки помити?”. Я кажу: “Так ось”.

Я відійшов, сів у затінку абрикоси, він мене не бачив. Сиджу, їм абрикоси, дивлюсь — він пішов до рукомийників, ходить, ходить, дивиться, чи ніхто його не бачить. Він руки підносить — нічого не відбувається. Він нічого не може зрозуміти.

Він підійшов ближче. Нуль. Я бачу, що він у шоку. Йде далі до іншого. Нічого. Думає, певно, який дурний, що не може руки помити. Він до рукомийника знову — вода не ллється. Якось ногою почав пробувати водити… Думає знову.

А потім бачу, що легенько доторкається до важіля, потім сміливіше, сміливіше — вода потекла. Коли зрозумів, як працює дачний рукомийник, закричав, побіг до своїх. Вони у шоку були. Певно, як ми, коли у 90-х потрапляли за кордон і вперше бачили крани з водою на фотоелементах.

Поруч з ангаром з моргом збирали уламки літака. Де ще в Харкові було зробити таку історію, як не на заводі? Умови на підприємствах тоді були не найкращі. Було сумно, соромно, але свою роботу ми зробили.

Запобігли замаху на міністра іноземних справ Нідерладів у Харкові

Харківські диверсанти за вказівками російських кураторів заклали повз завод імені Малишева — там такі люки були — міни МОН, щоб коли кортеж міністра буде заходити на завод, підірвати його.

Цю операцію ми особливо не афішували в інформаційному просторі. Здається, це була група Марини Ковтун, її потім визнали винною у співучасті в теракті у пабі “Стіна”.

Ми дізналися про небезпеку вибуху біля заводу за пів доби, прибрали небезпеку. Коли міністру підтвердили цю інформацію їхні спецслужбівці, він був у захваті, дякував.

Коли роботу з тілами завершили, їх відправляли з Харкова додому. Згодом відправили й уламки літака. Так і завершилася ця історія для Харкова.

Авторка: Марія Солодовнік

Джерело: Суспільне ХАРКІВ