Будні судмедексперта: міфи про вкрадені органи, етика, містика та небезпеки

Хто такий судово-медичний експерт, як проходить розтин тіла та експертиза, чи можуть у морзі вкрасти органи, чи ростуть у людини волосся та нігті після смерті та чи спостерігали під час роботи надприродні явища? Про це та інше в інтерв’ю Суспільному розповіла завідувачка судово-медичної лабораторії в Чернігові Жанна Желіба.

Далі — з її слів.

Розкажіть коротко про себе, чому вирішили стати судмедексперткою?

Я родом із Чернігівської області. Закінчила Полтавську медичну академію і згодом переїхала жити в Чернігів. З 2017 року я живу і працюю тут.

Не знаю, де в мене взявся цей інтерес, але я вже з дитинства знала, що буду лікарем. Коли подавала документи, то подавали лише в медичні вузи. На той момент я ще не знала взагалі про судову медицину. На четвертому курсі, коли ми вже почали вивчати цю спеціальність, мені дуже вона сподобалося.

Потім нам показали, як відбувається розтин, як проводиться експертиза — і все, з четвертого курсу я вже знала, ким я хочу бути. І вже після того свою думку я не змінювала.

Ми всі, як інтерни, приходимо працювати у відділ судово-медичної експертизи трупів. Працювала там, потім уже у 2019 році, закінчивши інтернатуру, перейшла на місце експерта. Почала працювати судово-медичним експертом у відділі трупів. І паралельно ще працювала у відділі чергових експертів. Виїжджала на виїзди у складі слідчо-оперативної групи, як спеціаліст на огляд трупа.

Уже через два місяці, після того, коли прийшла як експерт, я поїхала отримувати в Харкові спеціалізацію — судово-медичного токсиколога. Було пів року навчання, отримала цю субспеціалізацію, і потім почала працювати не лише у відділі трупів, а і в судово-медичній лабораторії, як токсиколог.

У 2021 році я стала завідувачкою лабораторії у Чернігівському обласному бюро судово-медичної експертизи. На цій посаді працюю до сьогоднішнього дня. Працюю також судово-медичною експерткою-токсикологинею.

Хто такий судово-медичний експерт?

Судово-медичний експерт – це лікарська спеціальність. Ми працюємо з судово-слідчими органами. Ми проводимо експертизу на запит суду або судових слідчих органів. І допомагаємо з медичними, медико-біологічними питаннями в процесі слідства.

Проводимо експертизу всього, що стосується людини — її виділення, речових доказів, які можуть від людини походити. Якщо людина помирає за якихось незвичних обставин, вона проживала сама, незрозуміло, що з нею сталося, як вона жила до смерті і як саме померла — чи від захворювання, чи від травми. Оцим займається судова медицина.

Судова медицина – це все незрозуміле в плані причини та обставин смерті. І якщо виникають вже у слідства якісь підозри, що людина померла не сама, тоді відразу підключається судово-медичний експерт, який допомагає спочатку на місці події зрозуміти, чи справді тут є якісь дивні обставини, які потрібно вже брати в розрізі підозри на насильницьку смерть чи комусь просто щось здалося.

Також з експертом можуть люди зустрітися, коли, наприклад, їх побили. Те, що називають освідування.

Далі з нашою роботою, як експерта трупного відділу, можна зустрітися в морзі. Коли люди приходять забирати померлих своїх родичів чи знайомих

Ми працюємо і з живими, і з померлими. Ми працюємо і з дітьми, і з дорослими.

Іноді бувають травми — тут ти травматолог. Потім це людина після операції, через якийсь час помирає — треба вже розібратися з хірургічними аспектами.

Яка відмінність роботи судмедексперта від патологоанатома?

Патологоанатоми працюють з ненасильницькою смертю. Вони працюють для підтвердження встановленого діагнозу в лікарні.

Коли людина потрапляє в лікарню, її лікують, є встановлений діагноз, але людина помирає, то проводиться розтин для того, щоб подивитись, підтвердити ті діагнози, які були встановлені, чи правильно була вибрана тактика лікування.

Смерть буває насильницькою та ненасильницькою.

Ненасильницька смерть – це смерть від захворювання. Все, що від дії сторонніх чинників – це насильницька смерть. Це будь-які травми, утоплення, це повішення, це падіння з висоти. Тобто, та, яка б не виникла, якби не втрутились якісь сторонні чинники.

Якщо виникає хоча б найменша підозра в тому, що є насильницька смерть, тоді обов’язково мають включитись експерти, щоб це або спростувати, або підтвердити. Тому, скажімо так, це трохи вищий рівень.

З якими складнощами ви стикалися на початку роботи?

Відразу було морально важко. Коли я ще була студенткою, були перші походи на розтин, то мені було ніяково бачити обличчя трупів. Це для мене такий був перший тригер. Не запах, не загальний вигляд, а обличчя чомусь. З цим мені довелося змиритися вже з часом. Але так, робота в нас специфічна, справді. Цей вигляд, цей запах, це і розуміння того, що це людина.

Ми всі емпатичні. Просто ми не можемо собі дозволити цієї занадто сильної емпатії. Часто нас звинувачують в якійсь холоднокровності. Насправді у нас теж є почуття. Але ці всі емоції ми залишаємо в собі. Тобто ти не можеш дозволити своїм відчуттям і почуттям заважати бути об’єктивним у своїй роботі. Ті, кому не підходить робота, вони просто не зможуть працювати.

Особисто для мене морально найважче працювати з дітьми. Це, як на мене, взагалі такі невинні душі.

Також важко, коли ти особисто людину знав. Важко в плані моральному, тому що от ти її бачив живою, а от вона вже лежить на столі або на місці події.

Як працює судово-медичний експерт?

Коли помирає людина, то родичі або ті, хто її виявили, телефонують на 102. Далі черговий відправляє слідчо-оперативну групу на виїзд для огляду місця події. Оскільки слідчий некомпетентний в огляді тіла, він не може зробити висновки про те, чи є якісь тілесні ушкодження в трупа, чи їх немає, чи варто ще на щось звернути увагу, і він на допомогу бере собі судово-медичного експерта.

Відразу ми можемо побачити якісь ознаки, щоб по гарячих слідах вже звернути на щось увагу. Для цього відбувається експертиза, і ми швидко повинні зреагувати.

Складності полягають в тому, що це може бути не свіже ушкодження. І потім його дуже важко диференціювати. На огляді ти не можеш сказати, скільки часу пройшло точно від моменту ушкодження, і які серйозні наслідки розвинулися внаслідок цього ушкодження. Без внутрішнього огляду, без внутрішньої експертизи вже на місці події ти не можеш сказати.

Ми ніколи не стверджуємо там, де ми не знаємо. Тому що ми розуміємо весь вантаж відповідальності, який на нас лягає, і від нашого слова може залежати подальший хід слідства.

Візьмемо два різні випадки. Може людина просто працювати, злізла спокійно з драбини, в неї прихопило серце і вона помирає. А може прихопило серце і вона не встигла злізти з драбини і впала. І смерть в тому випадку настала не від падіння з драбини. От тут і потрібен знову ж таки експерт, щоб зрозуміти, чи це смерть була від того, що є захворювання серцево-судинної системи, чи смерть від того, що вона впала з драбини.

Ми ніколи не встановлюємо час смерті до хвилини. Не тому, що ми цього не хочемо, тому що це неможливо.

У нас може бути один виїзд за день, може бути і десять виїздів за день. По-перше, ми виїжджаємо не лише по місту, а й по Чернігівському району, тому, звісно, зона охоплення значно більша і трупів значно більше.

Іноді бувають такі чергування, що ти просто не встигаєш заїхати додому. Слідчо-оперативні групи просто пересаджують тебе з однієї машини в іншу. Або з однією групою катаєшся цілий день і допомагаєш їм постійно.

Чи можна відмовитися проводити експертизу, якщо померлий ваш знайомий?

Якщо так трапляється, що померла людина – знайома чи близька, звісно, ми стикаємося з такими моральними аспектами, це може бути важко.

Якщо експерт розуміє, що він із цим справиться, то він буде їхати, буде оглядати, буде проводити експертизу, якщо є в тому потреба. Якщо він розуміє, що не справиться,звісно, без проблем, він може заявити про самовідвід.

Як відбувається розтин та експертиза?

Коли тіло доставили до моргу, приїжджає експерт. Спочатку це робота із супровідною документацією. Це постанова слідчого, потрібно ретельно її вивчити й зрозуміти, на що звернути увагу.

Потім починається безпосередньо розтин. Він триває по-різному. Це залежить від досвідченості експерта, від об’єму дослідження, яке потрібно провести з тілом, від випадку і від самого тіла.

Найдовше проводять розтин – це коли травматичні випадки, тут потрібно провести максимально детальний розтин, оглянути всі тканини, всі органи до дрібниць — до сантиметра, міліметра, щоб не пропустити навіть тілесні ушкодження, які можуть бути невидимими. Такий розтин може тривати десятки годин.

Якщо це отруєння — відбираються біологічні зразки, біологічні рідини, місця ін’єкції для того, щоб надалі в токсикологічному відділенні провести вже судово-медично-токсикологічну експертизу на наявність якихось наркотичних речовин, лікарських препаратів, кислот, лугів тощо.

Потім тіло зашивається і готується на видачу родичам, а експерт продовжує свою роботу. Тобто займається описанням того, що він побачив, формує висновки.

Як змінилася ваша робота в період блокади Чернігова?

Це було морально важко. Потрібно було описати ті травми, які ми не знали ще. Тобто ми знали теоретично, але мало стикалися з усіма цими ушкодженнями внаслідок бойових дій. Це було важко перелаштуватися. Плюс моральний тиск, той, який був на нас, як на людей, від самих цих подій, які відбувалися в місті. І я б сказала, що це змінило мій погляд взагалі на життя і смерть.

Як не крути, оця робота змушує по-іншому дивитися на життя і смерть. Я вже не так боюсь смерті, як, можливо, раніше. Можливо, це якась професійна деформація. І так, ще раз переконуєшся, наскільки життя коротке.

Чи небезпечна професія судмедексперта?

Робота судмедексперта настільки безпечна і небезпечна, як й інші професії. Просто є свої нюанси, своя специфіка, свої небезпеки, скажімо так.

Це постійний контакт з біологічними рідинами і потрібно всіх розглянути як потенційно заражених заради своєї безпеки. Тому що ми не знаємо анамнез людини, чому вона хворіла. І тому, звісно, ні приймати їжу, ні підходити без захисту, ні дуже легковажно поводитися в процесі розтину ми не можемо собі дозволити.

Які умови роботи для вас некомфортні?

Взагалі ми не оглядаємо в складнодоступних місцях. Основний принцип нашої роботи на місці події — це безпека перш за все для себе. Тому що нам часто доводиться виїжджати на місця пожеж, на утоплення, де є крихкий лід.

Ми не ліземо на дерево, не знімаємо повішених людей.

Чи спостерігали містику на роботі?

Я ніколи нічого містичного в житті не бачила. Такого, що я б не змогла підтвердити чи спростувати. Якихось підтверджень того, що є життя після смерті, я не маю.

Чи росте в померлої людини волосся та нігті після смерті?

Ні, не росте ні волосся, ні нігті. Просто, коли зменшується кількість води в клітинах, шкіра всихається. Тому може здаватися, що нігті стають довшими, волосся десь стає довшим. Це існують такі теорії, що росте волосся, нігті, але ні, це не так.

Чи можуть у морзі вкрасти органи?

Ні, це неможливо.

По-перше, це нам не потрібно, і це головне. По-друге, куди їх діти, для чого красти.

Треба розуміти, що нікому не потрібні просто так чужі органи. Існує певний час, коли можна вилучити їх. До цього виконується велика підготовка. Люди, які готові бути донорами, вони готуються роками до цього. І так само ті, хто мають отримати. Мають бути багато чинників, щоб це не була марна робота.

Жінка у професії – чи було упереджене ставлення?

Я зустрічалася зі здивованими очима. Коли приїжджаєш на виїзд або проводиш експертизу і люди бачать, що експерт — невисока, тендітна дівчина, то відразу такі запитання в очах: як справляєшся? Але мене це ніколи не зупиняло.

Фізично теж ніяких особливих труднощів не було, з усім можна справитися.

Чи сниться вам робота або померлі?

Я спокійно сплю. Ніколи не було такого, що мені снилося щось після того, як я виконувала свою роботу.

Було таке, що я у відпустці була. Мені наснилося, що я проводжу розтин. І от тоді я, знаєте, мимохідь подумала, що мені вже пора виходити на роботу.

Чи є дефіцит кадрів?

Останніми роками мало кадрів поповнювали наші ряди. І, звісно, нам потрібні люди, але ті, які готові працювати.

Я думаю, що я сьогодні трохи пояснила, що це складна і відповідальна робота, але дуже цікава.

Про що б хотіли попередити людей?

Щоб вони свідомо не збільшували ризик своєї смерті. Дуже легковажно ставляться люди до свого життя і свого здоров’я.

Не можу не згадати про наркоманію, про алкоголізм. Це свідоме отруєння себе. У мене відразу виникає така думка, наскільки треба не любити себе, щоб цим себе вбивати.

Одна справа, що це якийсь нещасний випадок, коли від людини не залежить. Інша справа, коли смерть можна було відвернути, якби людина не була в алкогольному чи наркотичному сп’янінні.

Автори: Марина Кирієнко, Віра Вархол

Джерело: “Суспільне Чернігів“