Динамо Київ упоралось резервом, Шахтар і Полісся — ні, а Колос не помічає суперників. Підсумки 2-го туру УПЛ

Нібито тільки поговорили про перший тур української Прем’єр-ліги, а вже наступний команди встигли зіграти. Насиченим був минулий вікенд, нічого не скажеш. І вже після його завершення багатьом командам є, над чим подумати в контексті власної гри.

Головний матч туру — претендент на матч усього сезону, а також концепція "1 – 1 – 1"

Трійка (могла б бути й четвірка, але…) наших єврокубкових бійців продовжує приковувати до себе найбільшу увагу на старті сезону, бо банально цікаво, як київське Динамо, донецький Шахтар та житомирське Полісся гратимуть матчі в чемпіонаті на тлі втоми від не просто окремих міжнародних матчів, а ще й логістики поміж ними.

Посеред минулого тижня ми зафіксували наступні результати — Динамо поступилось Пафосу (0:1), Шахтар зіграв унічию проти Панатінаїкоса (0:0), а Полісся обіграло Пакш (3:0). І хто б міг подумати, що коли ці три команди повернуться до матчів чемпіонату, то їхні результати будуть дзеркальними відносно позиції "гірників".

Кияни грали ще у вівторок, тож не дивно, що в контексті на той момент майбутнього переїзду/перельоту на Кіпр вони мали провести свою гру проти львівського Руху вже надвечір у п’ятницю. І також було очевидно, що Олександр Шовковський не є ворогом власним футболістам, тому виконає ротацію стартового складу. Можливо, очікували навіть повністю відмінну одинадцятку побачити на полі, але було "всього" вісім змін.

Однак коли розмова зайшла безпосередньо про події на полі, то стало очевидно — Динамо могло хоч третім складом виходити на стадіон Україна, і нічого від того б не змінилось. Рух так-сяк тримав себе в руках рівно до першого пропущеного м’яча, а коли він зрештою стався у виконанні Тараса Михавка на завершення подачі кутового на 21 хвилині, то команда Івана Федика почала розвалюватись.

Це в підсумку призвело до повного краху в другому таймі, коли не стільки Динамо неслось уперед, скільки суперники дозволяли робити киянам усе, що завгодно на власній половині поля. Хоча б гол престижу зуміли забити тоді, коли суперники вже не бачили для себе потреби йти до кінця, і на тому слабка втіха для місцевої публіки. Колись Рух ще міг пообіцяти бій, а нині й на розмови про це не надто спроможний.

Наші представники в Лізі конференцій та Лізі Європи, Полісся та Шахтар відповідно, грали вже у неділю, причому команда Руслана Ротаня пішла в бій раніше за "гірників", хоча її матч у єврокубках завершився пізніше. Тобто часу на відпочинок не було.

І отримати в суперники таку команду, як ковалівський Колос зразка нинішнього проєкту Руслана Костишина, за таких обставин для "вовків" було насправді знущанням. Бо без ротації житомиряни обійтись не могли, а от суперники, які добряче розім’ялись на Кривбасі за тиждень до цього (2:1), спокійно довершили цикл підготовки до звітного протистояння та виявились на рівень у своїх кондиціях за Полісся.

Дивуватись підсумковій поразці господарів не варто — Климчук забив у порожні ворота хоча б у другому матчі цього сезону одразу поперерві, після чого "чорно-білі" більш-менш спокійно довели справу до логічної розв’язки.

А от центральний матч другого туру був справжнім блокбастером. Навіть із власною передісторією, бо не кожен український клуб, на відміну від львівських Карпат, може похизуватись тим, що його добре знає нинішній головний тренер Шахтаря Арда Туран ще з часів своїх виступів за турецький Галатасарай у якості футболіста. І знову магічні 3:3, але вже з іншими наслідками та підтекстом. Містика.

Але насправді це було просто шоу, якого в УПЛ, будемо відверті, небагато. Командам хочеться лише подякувати за таку гру, хоча й що Туран, що Владислав Лупашко, навряд чи були задоволені тим, що побачили у виконанні власних підопічних саме за окремими моментами. Бо цю гру насправді розкрили помилки з обох сторін.

І ще з третьої сторони — наш провідний арбітр Микола Балакін знову запропонував командам зіграти в свій, "балакінський" футбол, що геть не кожному гравцю вдалось одразу осягнути. Як мінімум, епізод з останнім голом Карпат — чистий фол проти Юхима Коноплі від Жана Педрозу (так, шановні уболівальники "зелено-білих", чистий фол), однак це чистий фол лише в звичайній футбольній грі.

Але коли свисток опиняється у руках Балакіна, у футбол "за книжкою" гравці вже не грають — десяток таких порушень рефері в цьому матчі до цього проігнорував, але найвища майстерність гравця й виявляє себе тоді, коли він може ще й розмірковувати, як арбітр. Конопля з цим не впорався. Але факт фола у вирішальний момент гри це не спростовує.

Щодо скасованого гола Карпат через офсайд у Бабогла питань немає — там VAR спрацював бездоганно. Як і з потенційним пенальті на Шведі та потенційною рукою на останніх секундах у штрафному "левів".

Проте лише уявіть собі, а щоб залишилось у спогадах уболівальників, якби не ці емоції наприкінці матчу? Це зараз усі говорять про "матч усього сезону", а могла б бути перемога Шахтаря (3:2), яку б назвали "вистражданою на класі" й на цьому все. Ще б дописали, що Туран "реваншувався на стадіоні Україна", напевно. Але ви ж самі відчуваєте, що це вже різні емоції. Цю гру можна дійсно продавати закордон у якості реклами нашого чемпіонату — попит буде.

Олександрія продовжує днозаглиблювальні роботи

"Срібний" призер зразка минулого сезону УПЛ перед другим туром вирішив відзначити цю свою історичну нагороду в новому комплекті домашньої форми. Але якщо "поліграфи" й надалі продовжуватимуть подібні виступи під керівництвом Кирила Нестеренка, то цей сріблястий щит у вигляді емблеми ризикує дуже швидко заіржавіти. І в цьому не буде жодних натяків на "бронзовий" відлив — скоріше корозія від перебування в сирому підвалі турнірної таблиці.

У матчі проти київської Оболоні на тій самій Оболонь-Арені, де за тиждень до цього Олександрія поступилась сенсаційній Кудрівці (1:3), "поліграфи" пропустили шаленої краси гол одразу поперерві, і оскільки гра в них не надто виходила й у першому таймі, то цей удар Сергія Суханова виявився тим, який відправив гостей у нокаут. Чотири поразки на старті сезону поспіль. Це вже нижче за "низький старт". А Кампушу, до речі, таки дали п’ять матчів дискваліфікації, що навіть більше, аніж до кінця літа, як ми передбачали.

СК Полтава помінялась ролями з Кудрівкою, хоча й її дебютна перемога менш сенсаційна, а у Епіцентру та Металіста 1925 й досі "нуль"

Новачки в цьому сезоні УПЛ не такі прості, як могли б комусь здатись під час першого знайомства. За тиждень до цього Кудрівка створила гучний інфопривід перемогою над Олександрією (3:1), а в другому турі свої перші три очки здобув СК Полтава. У номінально домашній грі в Кропивницькому проти рівненського Вереса (1:0), який нахвалювали після нехай і невдалого першого матчу проти київського Динамо (0:1), але команда Олега Шандрука за тиждень крок уперед так і не зробила.

Тим часом кам’янець-подільський Епіцентр, який також гарно зарекомендував себе в матчі проти донецького Шахтаря в першому турі (0:1), ніяково виглядав на полі черкаського ЛНЗ. Команда Сергія Нагорняка вочевидь планувала відійти від суто оборонного стилю власної гри, але суперники цього не дозволили зробити. При цьому "бузкові" знову змарнували силу-силенну моментів, як і в першому матчі проти луганської Зорі (0:0), але хоч тут здобули першу перемогу на чолі з Русланом Пономарьовим.

Тим часом харківський Металіст 1925, яким би іменитим не був його склад, банально не може забити у ворота суперників у другому матчі поспіль. Щось пішло не так у команди Младена Бартуловича вже зі старту, і якщо проти Оболоні була нічия (0:0), то в гостях у криворізького Кривбасу на "синьо-жовтих" очікувала поразка (0:2). При цьому господарі догравали матч у меншості, але навіть так 1925 нічого не зміг їм заподіяти. А на чолі "червоно-білих" тим часом працює Патрік ван Леувен, і в нього точно був привід іронічно посміхнутись після фінального свистка.

І на завершення туру ми очікували побачити черговий цікавий матч за участі сенсаційної Кудрівки. Якщо брати суто за грою, то серед четвірки новачків команда Василя Баранова спокійно може претендувати на першість глядацьких симпатій, бо в неї все для цього є. Колектив має чимало знайомих прізвищ у складі, але також і розуміє, у який футбол хоче грати, тож це банально сюжетна історія, а не окремі кадри. Так, проти луганської Зорі не вийшло зачепитись за очки, хоча й Тотовицький може собі за це безпосередньо докоряти, але в "мужиків" Віктора Скрипника достатньо досвіду для того, щоб витягувати й такі цікаві протистояння з відкритим фіналом.

Гол туру

Бабукар Фаал (Рух)

Сергій Суханов (Оболонь)

Невертон (Шахтар)

Ігор Невес (Карпати)

Бруніньйо (Карпати)

Найкращий гравець туру — Глейкер Мендоза (Кривбас).

Найкращий тренер туру — Владислав Лупашко (Карпати).