Колись винахідлива українська армія загрузла в радянській системі прийняття рішень: військові закликають до змін — WSJ

У перший рік повномасштабного вторгнення Росії захисники України неодноразово перевершували неповоротку російську армію, покладаючись на “імпровізацію” та кмітливість солдатів на полі бою. Три роки по тому українські військові повернулися до більш жорсткого режиму ведення бойових дій за принципом “згори донизу”, що сягає корінням у радянську епоху, породжуючи дедалі більше розчарування через непотрібні жертви, завдаючи шкоди моральному духу цивільного населення та послаблюючи призов до армії. Якщо не позбутися радянських звичок, вони можуть підірвати здатність України утримувати оборону проти РФ, яка не демонструє послаблення свого прагнення завоювати Україну, пише WSJ.

Українські військові скаржаться на централізовану культуру командування, яка часто карає ініціативу і марнує людські життя. Генерали віддають накази про повторювані “лобові атаки”, які мають мало шансів на успіх, і відмовляють у проханнях підрозділів під загрозою оточення
здійснити тактичний відступ, щоб врятувати своїх людей. Втрати накопичуються в операціях, що не мають стратегічного значення.

“Наша армія тримається здебільшого завдяки ініціативі людей до рівня командира батальйону”, — сказав майор Олексій Пастернак, який стверджує, що вищі ешелони потребують термінових змін.

Російська армія страждає від значно більших проблем, пов'язаних із жорсткою ієрархією, яка ставиться до солдатів як до одноразового матеріалу. Така неефективність допомагає пояснити, чому РФ досі не змогла перетворити свою перевагу в чисельності на вирішальний прорив, а замість цього протягом останніх двох років повільно просувається вперед, зазнаючи великих втрат.

Але подібна проблема може стати більш критичною для армії України, яка не може так легко замінити свої втрати, як РФ. Російський диктатор Владімір Путін прагне зрештою змусити Україну капітулювати, виснаживши її армію і “перечекавши” підтримку з боку Заходу.

У приватному порядку багато українських солдатів повторюють гіркий рефрен: “велика радянська армія перемагає маленьку радянську армію”.

Командир батальйону 47-ї механізованої бригади України Олександр Ширшин публічно висловив своє розчарування. У травні він виступив із критикою на адресу вищого командування армії. Висловлюючи обурення “дурними” наказами та втратами, він говорив про поширений страх серед військових перед генералами, які “здатні лише на догани, розслідування та покарання”. Ширшин розповів журналістам, що змушений був зробити публічну заяву після того, як його батальйон неодноразово отримував від вищого командування накази про здійснення атак, які були нереальними для обмежених можливостей підрозділу.

Останньою краплею, за словами Ширшина, став наказ його бійцям повернутися в Курську область РФ. Напрямок атаки був передбачуваний, і росіяни були до цього готові, розповів він. Хвиля за хвилею російських контрнаступів змусила українських військових відступити. Багато людей загинуло, каже Ширшин, включаючи добре навчених новобранців, яких важко знайти. 

“Вони були молоді та мотивовані. Я покладав на них надії. Натомість ми їх просто втратили. Нам потрібно змінити наші методи з кількісних на якісні. Ми не можемо перемогти Росію своїми ресурсами. Їх більше — нам потрібно бути кращими”, — додав він.

Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський відмахнувся від заяви Ширшина, заявивши, що той просто хотів привернути до себе увагу. Але багато товаришів по службі підтримали критику, висловлювану Ширшиним, пише WSJ.

Як ознака “зіткнення культур”, 42-річний генерал-майор Михайло Драпатий, якого вважають одним із найталановитіших генералів України з молодого, пострадянського покоління — у червні подав у відставку з посади головнокомандувача Сухопутних військ.

Він заявив, що бере на себе відповідальність за російський ракетний удар по навчальній базі, в результаті якого загинули 12 військових. Але також розповів про свої намагання змінити інституційну культуру, засновану на “атмосфері страху, відсутності ініціативи, закритості до зворотного зв'язку” та “глибокій прірві між штабом і підрозділами”. Він сказав, що розпочав зміни, але потрібно зробити ще більше.

Радянська традиція

По лінії фронту багато українських військових розповідають історії, схожі на історію Ширшина. Поширений досвід: старші командири неодноразово відмовлялися схвалити своєчасний тактичний відступ, залишаючи бійців у небезпеці оточення та знищення. Військові на передовій кажуть, що такі відмови свідчать про недбале ставлення до життя бійців з боку старших чинів, які не хочуть брати на себе відповідальність за втрату позицій. 

Наприкінці минулого року підполковник Сергій Костишин хотів вивести свій батальйон з вразливої позиції в південній частині Донецької області. Він дізнався про російські плани оточити батальйон, але штаб продовжував наказувати йому залишатися на місці, навіть коли дедалі більше російських сил оточували підрозділ. Тож Костишин прийняв власне рішення.

Протягом трьох дощових днів він провів бойовий відхід. Більшість батальйону втекла з пастки, але взвод, який залишився прикривати відступ, був майже повністю знищений. Протягом кількох місяців після цього Костишин перебував під слідством військової поліції та СБУ, контррозвідки, за залишення позиції. Зрештою допити припинилися, розповів він.

“Якщо ти тупий і слухняний, вони залишать тебе у спокої. Це радянська традиція”, — сказав Костишин.

Пізніше Костишин став заступником командира бригади.

“Хтось із вищих чинів, мабуть, побачив логіку моїх дій”, — додав він.

СБУ відмовилася від коментарів. Генеральний штаб ЗСУ заявив, що ініціатива на полі бою заохочується, якщо вона не порушує наказів і не призводить до несанкціонованого залишення позицій.

Напруженість в українській армії відображає ширшу боротьбу країни за перехід до більш західного, демократичного суспільства. Глибокі зміни в країні з моменту здобуття незалежності в 1991 році часто були наслідком спонтанних ініціатив громадянського суспільства, включаючи великі революції. Але багато українських інституцій усе ще несуть спадщину радянського минулого, включаючи бюрократичні інстинкти контролю.

На початку війни солдати вирушили в ліси разом із ветеранами та цивільними, озброєні сумішшю західної, радянської та саморобної зброї. Їхня винахідливість привела до низки успіхів у 2022 році, всупереч тому, що Москва та західні столиці очікували на швидке захоплення України російськими військами.

Однак незабаром з'явилася більш традиційна командна структура. Вона прийняла суперечливе рішення, яке мало тривалий вплив на бойовий дух: захищати місто Бахмут на сході України протягом дев'яти місяців, відправивши багато досвідчених армійських бригад на “м'ясорубку”.

Битва за Бахмут тривала ще довго після того, як стало зрозуміло, що українські військові будуть змушені відступити з розтрощеного міста, що вони й зробили в травні 2023 року. 

Генерал Сирський, який на той час очолював Сухопутні війська, керував жорстокою виснажливою битвою, за що отримав від солдатів прізвисько “м'ясник”. Бахмут став початком тривожної тенденції для української армії: вона обирала битви, які не могла собі дозволити з огляду на обмежені людські ресурси, навіть попри те, що знищувала більше росіян.

60-річний Сирський, який став головнокомандувачем Збройних сил у 2024 році, залишається непопулярним серед українських солдатів, багато з яких бачать у ньому втілення радянського синдрому: кар'єрний офіцер, який контролює підрозділи на місцях, затримуючи відступ або наказуючи здійснювати атаки, що призводять до втрат, що підривають бойовий дух, заради лісосмуг або інших цілей, які мають невелику стратегічну цінність, пише WSJ.

Генеральний штаб ЗСУ заявив, що збереження життя і здоров'я солдатів є ключовим пріоритетом для військового керівництва. Згідно із заявою, Сирський з 2024 року вживає заходів для збереження життів шляхом покращення підготовки, використання БПЛА-технологій та вивчення бойового досвіду.

Однак багато українських військових вважають, що проблеми лежать глибше, ніж Сирський. У штабі все ще є багато офіцерів, які пройшли підготовку в радянській армії за багато років до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Через швидке розширення армії багатьох з них повернули з відставки, і вони не розуміють швидкого розвитку “високотехнологічної війни”, кажуть ветерани бойових дій з 2022 року.

Деякі військові, водночас, зазначають, що ситуація зараз покращується, оскільки люди з досвідом роботи на передовій займають вищі посади. 

“Зміни не є гігантськими, але вони відбуваються”, — сказав підполковник Єгор Дерев'янко.

Протягом багатьох років до повномасштабного вторгнення Росії країни НАТО організовували навчання для українських військових, щоб допомогти модернізувати Збройні сили країни.

У 2022 році Пастернак відвідав курс у Великій Британії, щоб вивчити концепції НАТО, такі як командування місією, підхід до ведення війни, за якого старші командири встановлюють мету, а підлеглі на місцях визначають, як найкраще її досягти. Це протилежність радянській традиції “вертикального управління”.

Пастернак на початку цього року покинув 108-му окрему бригаду територіальної оборони, розчарувавшись у тому, що командири не дотримуються західних військових методів.

“Доктрина НАТО щодо командування місіями відсутня в усій армії, за винятком, можливо, декількох бригад. Вони використовують радянські принципи. Вони не довіряють своїм підлеглим”, — сказав він.

Страх бути звільненим часто змушує командирів бригад не повідомляти про втрату позицій, каже Пастернак та інші офіцери.

Зараз Пастернак проходить навчання в новому армійському корпусі, який формується навколо елітної бригади, відомої тим, що вона порушує радянські традиції: вона покладається на оперативне прийняття рішень на нижчих рівнях і намагається зберегти своїх бійців завдяки суворому тренуванню та постійному аналізу й вдосконаленню тактики. Тим часом його колишня частина проводить розслідування за самовільне залишення частини.

У країні, де кожен має друга чи родича-військового, історії про призовників, яких кидають у бій після мінімальної підготовки, заважають армії набирати нових бійців. Після першої хвилі патріотичного ентузіазму в 2022 році добровольців стало менше. Деякі солдати кажуть, що вони застерігають друзів від вступу до армії.

Один 50-річний чоловік з Києва розповів, що на початку цього року зголосився добровольцем до армії, але незабаром пошкодував про це. Навчання полягало у збиранні дров. 

“Я навіть зброї не бачив”, — заявив він.

Коли чоловік вступив до армії, йому обіцяли роботу водієм у БПЛА-підрозділі, але зрештою, його відправили до піхоти на передову поблизу Покровська, ще однієї цілі російського наступу. Він поїхав назад до Києва, приєднавшись до військових, які самовільно залишили службу.

“Я радий служити. Але я не хотів їхати на фронт, не маючи жодних знань, навіть не стрілявши зі зброї”, — сказав чоловік.

Генеральний штаб ЗСУ заявив, що з минулого року навчання було вдосконалено і всі солдати навчаються основним навичкам, включаючи стрільбу. 

Для багатьох солдатів операція України в Курській області РФ стала символом того, як застарілі радянські звички коштують людських життів. Операція розпочалася успішно. Минулого літа найкращі штурмові війська України перетнули кордон, заставши росіян зненацька і захопивши частину території. Уряд України сподівався, що ця територія стане козирем у мирних переговорах. Перенесення бойових дій на територію Росії мало змінити сприйняття ситуації світом та підняти бойовий дух українців.

Однак курська операція незабаром перетворилася на чергову виснажливу битву. Росія відправила підкріплення, зокрема свої найкращі БПЛА-підрозділи та близько десяти тисяч північнокорейських солдатів.

“Вони почали перекривати наші логістичні шляхи. До зими ми не могли ефективно продовжувати операцію”, — розповів Ширшин, чия бригада брала участь в операції. 

Він каже, що писав звіти, в яких вказував на проблеми та пропонував рішення, але командири не хотіли приймати важкі рішення. 

“Нам потрібно було або змінити ситуацію на полі бою, або відступити. Але ми просто чекали, поки все почало розвалюватися”, — заявив Ширшин.

Страх приймати рішення призвів до дедалі більшого “паралічу”. Двоє українських військових розповіли, що їхня частина помітила групу російських солдатів на відкритій місцевості й попросила командира про мінометний удар. Але той відмовився, поки не отримав дозволу від вищого керівництва.

“Якщо це не спрацює, мене звинуватять”, — сказав командир. До того часу, як він отримав дозвіл, росіяни зникли. Коментар командира став предметом жартів серед його підлеглих.

Коли українські сили зрештою відступали з Курської області, це часто відбувалося хаотично. Підрозділи покидали свої транспортні засоби. Солдати долали великі відстані пішки.

Деякі командири взводів, які відступили без дозволу, щоб врятувати життя своїх бійців, потрапили під розслідування. Інші солдати залишилися в Курській області без наказів.

Оператор БПЛА, відомий під позивним “Барсик”, сказав, що його команда була оточена росіянами після того, як раніше їм було наказано залишатися на місці. Йому та трьом іншим військовим вдалося втекти.

“Барсик” покинув свою бригаду і приєднався до батальйону “Вовків Да Вінчі”, що воює в Донецькій області. Батальйон, який покладається на волонтерів і приватні пожертви, має незвичайний ступінь незалежності й відомий тим, що піклується про своїх бійців. Інші солдати з “Вовків Да Вінчі” кажуть, що до батальйону приєднуються дедалі більше чоловіків, які самовільно залишили свої колишні підрозділи.

“Люди гинули, не розуміючи чому. Командири не дбали про особовий склад”, — сказав “Барсик”.

Генеральний штаб ЗСУ визнав деякі проблеми в заяві для WSJ, але зазначив, що вживаються заходи для поліпшення ситуації, зокрема реформування системи підготовки та перехід до американської моделі командування, яка передбачає делегування більшої кількості повноважень. Генштаб зазначає, що суворий контроль “зверху вниз” іноді необхідний, коли підрозділи не виконують своїх завдань, і що командирів бригад замінюють, якщо ті втрачають занадто багато бійців. Повномасштабна війна виявила як сильні сторони, так і слабкі місця на всіх рівнях, сказали в Генштабі.

Від ППО "на добровольцях" — до армійських корпусів "на папері". Рішення, ухвалені врізнобій, без координації та стратегії, послаблюють країну в умовах війни. Чому держава й далі грає в хаос? Про це в статті "Кому війна, а кому TikTok. Про якість державних рішень у воєнний час" писав офіцер ЗСУ радіоінженер, фахівець із аеророзвідки Юрій Касьянов.