Колекціонували навіть президенти. Що стало з легендарним тернопільським заводом, порцеляна якого була в кожній оселі

Червоний чайний сервіз у горохи у 90-ті був майже в кожного українця. Ці червоні горнятка, як називають на заході України чашки, з великими білими цятками стояли в серванті поряд з фарфоровим зоопарком — песиками, котиками, мавпочками та дракончиками, які ретельно збирали уже старші покоління.

Зібрати повну колекцію було справжнім квестом, адже в 90-ті роки з полиць магазинів усе розмітали за кілька хвилин. Це була продукція Тернопільського фарфорового заводу, яка розходилася по всьому Радянському Союзу і працювала тут ціла армія тернополян — близько півтори тисячі людей. У контексті того, що у той час у Тернополі проживало лише 85 тисяч населення, то у кожного друг-кум-сват, або за винятковою рідкістю — сусід — працювали на цьому підприємстві. Та сучасне покоління українців мало знає про його історію, адже від закриття минуло вже 20 років. "Телеграф" занурився у минуле цього, без сумніву, легендарного заводу, щоб розповісти, чим він був унікальним, і що ми втратили.

Золоті часи тернопільської порцеляни

Від потужного Тернопільського фарфорового заводу, який за радянських часів був одним із найбільших підприємств міста, залишилися лише розвалини. Завод припинив роботу в жовтні 2006 року, коли близько 1400 працівників відправили у вимушені відпустки власним коштом.

Завод почав працювати в 1964 році та спеціалізувався на випуску чайних і кавових сервізів, кухонних наборів та сувенірної продукції.

У початків заводу стояв Дмитро Павлусик, який організував виробництво. Першим художником став Петро Тарасенко, чиї прості геометричні форми вважалися одними з найкращих. Його сервіз "Ранок" отримав особливе визнання серед фахівців і навіть експонувався на всесоюзній виставці у Москві.

На заводі працювали відомі художники. Віктор Колісник, який був ще й десантником, прикрашав посуд квітами та птахами. Його тарілки можна було побачити в багатьох дитячих садочках та закладах громадського харчування. Роботи Колісника часто брали як офіційні подарунки від обласної влади через їхню високу якість.

Марія Терещук створювала набори з гуцульськими мотивами та весільною тематикою.

Віталій Горолюк, вихованець Одеської художньої школи, відрізнявся унікальним художнім розписом, який кардинально відрізнявся від загальноприйнятих стандартів.

Від білої порцеляни до сірої економії

Спочатку тернопільська порцеляна була білосніжною, але через тотальну економію стала сіруватого відтінку. Художники винайшли суцільні узори, щоб приховати цей недолік і зробити продукцію привабливішою для покупця.

Завод виготовляв не лише стандартну продукцію, але й ексклюзивні речі для виставок. Першу виставку організували у Львівському музеї етнографії, де представили вазу з ликом Леніна. Цей експонат досі зберігається в етнографічному музеї Львова.

Серед особливих замовлень була сувенірна продукція для подарунка президенту Казахстану Нурсултану Назарбаєву. На жаль, інформації про те, чи отримав очільник Казахстану свій подарунок, або якихось фотопідтверджень, ми не знайшли. На заводі також діяв власний музей порцеляни, колекцію якого згодом розікрали.

"І в нас є досі такі чашки (в горох — Ред.). Моєму дідові як ветерану Другої світової на якусь круглу дату місцева влада подарувала такий сервіз. Напевно, то була якась річниця Дня перемоги", — ділиться з "Телеграфом" пані Наталія з Тернопільщини, яка ходила з дідом на це дійство. "Їх (ветеранів — Ред.) збирали у місцевому клубі, була урочиста частина, типова для Союзу, діти там співали, вірші розказували, а потім кожному ветерану вручали по такому сервізу". Тому у часи СРСР порцеляна з ТФЗ вважалась хорошим подарунком. Такі вироби дарували на весілля, ювілеї і не тільки.

Початок кінця та остаточне закриття

Проблеми на заводі почалися ще у 2000 році. Кількість працівників скоротилася з 1500 до 360 осіб, переважно залишилися пенсіонери. У 2007 році завод остаточно закрили.

Керівництвом підприємства в різні періоди займалися Володимир Обуховський та Борис Іванович Павлов. На момент закриття завод мав статус товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільфарфор".

До 2021 року завод перебував у стані руїни. Як повідомляє місцеве видання "Погляд", його приміщеннях були вибиті вікна, меблі розікрали, а залишки легендарного фарфору валялися просто на підлозі.

Як зараз виглядає завод

За адресою колишнього заводу на вулиці Текстильній, 22 зараз розміщується ТОВ "Інтенс". Керівник підприємства — Богдан Рудніцький, кінцевий бенефіціар — Наталія Віцінська. Основним видом діяльності компанії заявлено виробництво господарських і декоративних керамічних виробів. Проте інформації про те, чи планують ці люди відновлювати виробництво порцеляни у Тернополі, невідомо.

Нещодавно фасад приміщення фарфорового заводу повністю оновили. Сірі руїни перетворилися на сучасний комплекс, який важко впізнати. Власниками компанії є три особи: Наталія Віцінська та юридичні особи ТОВ "Дивосад" і ТОВ "Вільям капітал".

Колекцію посуду Тернопільського фарфорового заводу можна побачити в етнопарку "Агроленд" у Великому Ходачкові поблизу Тернополя. Ці експонати розповідають унікальну продукцію підприємства, яке працювало 42 роки.

Вироби тернопільського заводу продають на сайтах антикваріату за різними цінами, деякі досить високими. Червоні горохи, фарфорові звірятка та святкові сервізи "Смерічка" стали свідченням епохи, коли тернопільська порцеляна була символом якості та краси.

Нагадаємо, церкву на Тернопільщині розбирали, продавали і відбудовували знову. Щоб зберегти для нащадків унікальні розписи 1895 року та мистецькі скарби віків, її реставрують.