"Немає вибору": ветеран АТО розповів, як потрапив до ЗС РФ і чому був радий здатися в полон

Своєю історією Павло, який дістав важке поранення ще за часів антитерористичної операції (АТО) 2019 року, розповів в інтерв'ю hromadske.

За словами Пшеничного, після поранення, лікування та реабілітації, він повернувся в рідне село на лівому березі Херсонської області. Коли прийшли окупанти, сусіди "здали" його, як учасника АТО, тому представники країни-агресора тримали його на контролі.

У Павла забрали посвідчення учасника бойових дій і дві медалі, приходили з обшуками, іноді могли вдарити.

Виїхати з окупації чоловік не міг, бо в новонародженої доньки не було документів, хоча сім'я і намагалася це зробити двічі.

Вербування в армію РФ: 12,5 років в'язниці або контракт

15 вересня 2024 року Павло з дружиною на зароблені на полях гроші купили меблі в кухню, і їх їм привезла вантажівка, а вже невдовзі з'явилися росіяни та звинуватили чоловіка, що той начебто скоїв крадіжку в сусідньому селі.

Під час обшуку підвалу вони підкинули йому мішок із коноплями і звинуватили у зберіганні наркотиків. 29 травня 2025-го суд засудив його до 12,5 років позбавлення волі. Незабаром його змусили підписати контракт на службу у ЗС РФ.

На запитання журналістки, чи не питали його, чи хоче служити, він відповів:

"Ні, там вибору немає. Там краще нічого не відповідати".

Пшеничний додав, що на ТОТ на строкову службу забирають в обов'язковому порядку всіх чоловіків, кому не виповнилося 30 років, не питаючи їхнього бажання чи згоди.

Щодо старших чоловіків, то їх вербували на контракт або шантажем, або добровільно. За його словами, базова підготовка у ЗС РФ становила від двох до трьох тижнів, під час якої їм доводилося проходити по 20 км і страждати від спраги. Після проходження БВП їх відвезли на позиції.

Відмовити не можна служити: квиток в один кінець

Полонений наголосив, що ті, хто не хоче служити у своїй армії, служитимуть в армії ворога:

"Якщо будуть захоплювати, то вибору ніякого не буде ні в кого. Тут (в Україні) хоч є вибір: добровільно піти або відмовитися, або... Ось навіть взяти 300-их. Там багато таких хлопців 18 років, 19 років. В Україні хоч є евакуація, машина приїхала, забрала їх. А там (у ЗС РФ) якщо ти 300-ий — у тебе тільки один шлях: або не затрехсотитися, або одразу стати 200-им, тому що ти будеш гнити в посадках, і евакуації не буде. Навіть якщо ти зможеш дістатися до своїх, не факт, що тебе хтось захоче приймати назад".

Він також розповів про загороджувальні загони, про сомалійців, які йдуть уперед, незважаючи на втрати, зеків, привезених із півночі Росії, які з червоними пов'язками (ВІЛ, СНІД та інші хвороби) та багато іншого.

"Якщо ти відмовляєшся воювати, починаючи з полігону, або членоушкодження вчинив, тебе везуть назад у Макіївку, де ти тиждень живеш, другий тиждень, починаєш думати, що життя вдалося, а потім тебе знову разом зі штурмовиками везуть знову на позиції. З тебе знімають бронежилет, забирають автомат і відправляють на позицію. Якщо дійдеш живим — повертають бронік і зброю. А так використовують для виявлення вогневих точок і мінних полів", — згадує Павло.

Полонений також підтвердив, що командири ставляться до військових, як до худоби, не шкодуючи їх.

Здача в полон

Коли військовослужбовці з батальйону "Свобода" виявили Пшеничного та його товариша по службі на позиції, Павло не одразу помітив, що це ЗСУ, а коли зрозумів, хто перед ним, то одразу попросив попити води.

Своєю чергою Руслан та Олександр, українські захисники, розповіли журналістам, що мали зачистити ворожі позиції в одній із посадок, і потрапили під мінометний обстріл. Коли вони сховалися в один із бліндажів і помітили там Павла та ще одну людину, ті одразу здалися в полон, і українці забрали їх із собою.

За словами воїнів ЗСУ, полонені поводилися спокійно, а з Павлом вони і зовсім проговорили багато часу. Далі був непростий шлях, щоб переправити полоненого, і врешті-решт Пшеничного вивезли з позицій.

Павло каже, він був радий здатися в полон:

"Я б однаково через пару днів від зневоднення б не витримав". Росіяни, пояснив чоловік, скидали на позицію воду з розрахунку півтора літра на трьох на добу-дві.

Пшеничний зазначає, що "свободівці" дуже добре до нього ставилися, і йому навіть "було не по собі" від такого ставлення:

"Уявляв, що буду сидіти зв'язаний, а тут зовсім по-іншому: і поїсти дадуть, і каву зроблять".

Раніше Фокус писав, що звільнений військовополонений розповів, як росіяни ховають злочини від Червоного хреста.

Ми також розповідали, скільки військових не пережили російський полон