«Пояс фортець» на Донбасі і 82 кілометри до катастрофи

Давайте обговоримо ще одну небезпеку, яку несе з собою вимога Путіна вивести Збройні Сили України з території Донецької області. Це те, про що більшість політичних і дипломатичних експертів не згадують, а військові не хочуть говорити вголос.

Це пряма загроза нашій найміцнішій позиції на сході — Слов’янсько-Краматорській агломерації. Тобто «поясу фортець», який ми створили і тримаємо з 2014 року, не даючи російським загарбникам рушити в центр та на захід України, пише видання ТИЖДЕНЬ.

«Віртуальний тур трасою Н-20», або Східний щит ЗСУ

Для більшості українців ця лінія оборони — якась незрозуміла історія. Тож давайте зробимо спільний віртуальний тур. Сідаймо в уявну машину, вирушаємо з півночі, від Слов’янська. Це північний «якір» пояса фортець уздовж траси H-20, який з’єднує Слов’янськ із Краматорськом, Дружківкою та Костянтинівкою (далі траса на тимчасово окуповані Донецьк і Маріуполь). Військові прямо фіксують роль H-20 як осі сполучення цих міст. Поряд проходить іще одна важлива магістраль. Це траса М-03, що зв’язує цей район із Харковом та Ізюмом, дозволяючи постачати звідтіля підкріплення та боєприпаси.

Тут же через Слов’янськ, Краматорськ і Дружківку протікає річка Казенний Торець. Це притока Сіверського Дінця, яка формує «водні» рубежі та низку природних перешкод для техніки. Над усім цим височіє Карачун. Це панівна висота на південь від Слов’янська, яка контролює підступи й візуально «перекриває» північний вхід до агломерації.

Перший відрізок оборони Слов’янськ–Краматорськ. Праворуч — долина Казенного Торця. Попереду промислові корпуси та насипи, з 2014 року послідовно інтегровані в оборону. Посередині лінії розташований Краматорськ, який цементує оборону. Нині це і тимчасовий адмінцентр Донецької області, і логістичний вузол на березі Казенного Торця. Саме такі міста-«якорі» дозволяють розгортати ремонт, медевак, підвезення боєприпасів і ротації без виносу тилу надто далеко на захід.

Далі вирушаємо до Дружківки й Олексієво-Дружківки. Це щільно урбанізований ландшафт, промзони, кар’єри, терикони, високі насипи й залізничні гілки, які природно перетворюються на опорні пункти й вогневі позиції. Саме тут пояс фортець «зв’язує» місцевість і дороги у взаємно підсилювальну систему, яку складно обійти, а ще складніше прорватися в глибину без великих втрат.

Фінальний відтинок «оборонного поясу» — Костянтинівка. Тут розгорнулись усі елементи сучасної інженерної оборони, в тому числі тунелі з антидронних сіток на окремих ділянках під’їздів і вулиць. Це чудовий показник адаптації до масової FPV-загрози в умовах міського бою.

Тож, як бачимо, це багатошарова фортифікаційна система з трьох ліній: військова-інженерна-адміністративна. І впереміш із цим — окопи, танкові рови, «зуби дракона», глибокі окопи, бліндажі. Звісно, на цьому наш віртуальний тур завершується, бо деталі дислокації засекречені.

Є ще одна критично важлива особливість цієї агломерації — це масоване мінування цих територій. Я особисто знаю полковника, який займався цим мінуванням із 2014 року. На моє запитання, які у росіян шанси пройти ці мінні поля, він відповів — жодних. Підступи до цієї агломерації міновані та переміновані. І це важливий фактор, який радикально знижує темп наступу противника, змушуючи його витрачати час і людські ресурси на розмінування під вогнем.

Тож як бачимо, послідовність міст-«якорів» на осі H-20 (Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Олексієво-Дружківка, Костянтинівка) — це не просто пояс міст-фортець. Це 50-кілометрова урбано-промислова «ребристість» із міською щільною забудовою на вигідному рельєфі (домінантні висоти на кшталт Карачуна, річкові долини, насипи, проммайданчики), яку ворог не може оточити з 2014 року.

Українські військові та аналітики ISW прямо попереджають: поступка цією смугою — це не просто втрата головної фортифікованої лінії Донеччини з 2014 року. Це подальша військова катастрофа для всієї країни.

Що станеться, якщо здати росіянам Донецьку область?

Якщо Україну змусять відійти за адмінмежу Донеччини, ми опинимось на межі стратегічної катастрофи. Адже відмова від заходу Донеччини не лише «знесе» наш нинішній оборонний «пояс фортець», посунувши лінію зіткнення на 82 км на захід. Вона дасть РФ вигідні стартові позиції для наступних кампаній. Російська армія опиниться на відкритій Східноукраїнській рівнині, де починається степ до меж Дніпропетровської й Полтавської областей. Також відновлюється ризик загрози для Ізюму і тиску на Харків із нових рубежів.

Доведеться терміново і з нуля будувати фортифікації в полях на кордонах Харківщини, Полтавщини та Дніпропетровщини. Якщо, звісно, встигнемо. Бо в полях без захисту наші військові опиняться на відкритій місцевості, де росіяни вбиватимуть їх КАБами та ракетами, як у тирі.

Історичний урок 1938 року

Тим, хто не вірить у цей сценарій і хоче миру за будь-яку ціну, нагадаю про долю Чехословаччини.

У 1938 році світ аплодував Мюнхенській угоді. Чемберлен обіцяв «мир для нашого часу», а Чехословачину змусили віддати Судетський край нацистській Німеччині. Ця гірська смуга з тисячами бетонних дотів і артилерійських казематів, відома як «лінія Бенеша», була щитом Праги й серця чеської промисловості. Вона тягнулася на понад 1 200 км по кордону з Німеччиною та Австрією. Основні вузли були розташовані в гірській місцевості, що створювало додаткову природну оборонну перевагу.

За оцінками військових істориків, ця система була здатна витримати тижні чи навіть місяці наступу Вермахту, змушуючи його вести важкі бої в горах. Чехословацька армія мала 1,25 млн мобілізованих, сучасну артилерію та бронетехніку власного виробництва

Німецькі генерали зізнавалися: штурм цих укріплень коштував би Вермахту величезних втрат. Генерал Кейтель прямо писав: «Якби чехи билися, ми зазнали б колосальних жертв».

Менш ніж за пів року, позбавлена головного оборонного рубежу, Чехословаччина була окупована. Судети, які мали стримати агресора, німці перетворили на плацдарм для свого наступу.

Сьогодні нам пропонують повторити цю помилку.

Слов’янсько-Краматорська агломерація — це українські «Судети». Це пояс міст і промзон, річкових долин і панівних висот, перетворений на фортифікаційну смугу, який тримає фронт з 2014 року, зупиняючи російські штурми на вузькому фронті. Його втрата означатиме, що ворог вийде на рівнину, де немає природних бар’єрів, і отримає прямі коридори на Харків, Полтаву, Дніпро.

Ми вже чули слова про «мир в обмін на територію». Та історія доводить: здаючи укріплений район, ти не купуєш мир, а лише відкриваєш браму для наступної окупації.